А́ргос, або А́ргус () — в «Одіссеї» Гомера легендарний вірний собака Одіссея. Його вивели як мисливського пса до початку Троянської війни. Після тривалої відсутності господаря Аргос залишився без належного догляду. Через двадцять років Одіссей зумів повернутися до , де знайшов свого улюбленця серед купи гною, нерухомого від старості й занедбаності і заїдженого паразитами. Побачивши Одіссея, Аргос одразу впізнає його, притискає вуха й виляє хвостом. Переодягнений жебраком, Одіссей не може привітати свого собаку, не викривши себе, але таємно плаче. Після зустрічі з господарем Аргос помирає.

Сцена з Аргосом є одним з найвідоміших епізодів «Одіссеї». Її структуру, зміст і літературну цінність аналізували дослідники класичної літератури. Аргоса описували як символ вірності та метафору занепаду Одіссея та його родини () у межах ширшого оповідного сюжету поеми. Про смерть Аргоса повідомляється мовою, яка зазвичай притаманна опису загибелі шляхетних воїнів, а перифрастична конструкція застосовується для зосередження уваги на розповіді так, ніби вона ведеться з його точки зору.

Ім'я

Окличка «Аргос» () походить від давньогрецького прикметника (), що буквально означає «сяйно-білий, блискучий» із вторинним метафоричним значенням «швидкий, спритний»; ця семантична зміна зустрічається в інших індоєвропейських мовах. У це слово зазвичай застосовували до прудких собак. Для власних імен характерно переміщення з кінцевого складу на попередній. Роберт Бекес перекладає це ім'я буквально як «спритний».

Назва походить від протоіндоєвропейського слова  — утворення нульового ступеня від 'білий, блискучий', де другий звук був утрачений унаслідок дисиміляції. Слово однокореневе з латинським «срібний» і хетським () «білий, яскравий». Етимологічно воно пов'язане з «Argo» (), кораблем Ясона й аргонавтів в історії про Золоте Руно, назва якого вказує на його швидкість. Аргос — це також ім'я стоокого вартового в грецьких міфах, Аргоса Всевидця (). За однією міфологічною версією, Аргос Всевидець спочатку сам був сторожовим псом.

В «Одіссеї» Одіссей вирушає назад до Ітаки після десятирічної Троянській війні. Його спроби дістатися дому тривають ще десять років, протягом яких родина і друзі вважають його мертвим, а численні залицяльники домагаються руки його дружини Пенелопи. Після повернення Афіна перетворює Одіссея на старця-жебрака. Він відкривається лише своєму синові Телемаху. Разом вони погоджуються, що залицяльників Пенелопи необхідно вбити.

Одіссей вирушає до власного палацу зі своїм рабом-свинопасом Евмеєм, який не впізнав володаря Ітаки. На своєму шляху вони зустріли Аргоса, який одразу почув голос господаря. Евмей розповів про пса і що з ним сталося. Одіссей виростив його як мисливського собаку, і до того, як цар вирушив у похід, інші юнаки брали Аргоса на полювання на оленів, диких кіз і зайців. Після того, як цар відбув до Трої, за собакою перестали доглядати. Одіссей побачив його, забутого всіма, заїдженого вошвою, «без хазяйського ока, на купі гною». Щойно Аргос упізнав господаря, він «зразу ж хвостом завиляв і вуха пригнув», але не в силах підвестися, щоб привітати його. Одіссей починає плакати, витираючи «непрохані сльози» з очей. Коли обидва чоловіки увійшли до палацу, Аргос помер.

Сцена зустрічі

Сцена зустрічі Одіссея та Аргоса є одним з найвідоміших епізодів Одіссеї та була описана як одна з найбільш емоційних сцен в Є три основні елементи сцени, на які в основному звертається увага науковців: її розташування відносно інших подій у поемі, її емоційна серйозність (пафос) і її використання як метафори для Одіссея та стану його дому ().

Наративна функція в «Одіссеї» Сцена з Аргосом міститься в середині сімнадцятої пісні поеми і є частиною ширшої розповіді про відвідини, де Одіссей іде на зустріч із залицяльниками своєї дружини. Як ця сцена, так і більший наративний контекст є інверсією очікуваного «ритуалу гостинності» (). Поява Аргоса розпочинає серію впізнавань (анагноризмів), і це єдине впізнавання в «Одіссеї», де два персонажі впізнають один одного одразу й одночасно. Аргос — єдиний мешканець дому Одіссея, який упізнає його без божественної допомоги чи доказів, наданих самим Одіссеєм. Розкриття оповідачем смерті Аргоса містить ключову фразу «на двадцятий рік» (), який зазвичай використовується, коли Одіссей відкривається іншому персонажу або для позначення наслідків його відсутності. Мова розповіді деперсоналізує Одіссея як «його господаря» (), використовуючи цю , щоб подати події так, ніби вони . Деякі автори, такі як Бернгард Франк і Моріс Боура, стверджували, що ця сцена знаменує «справжній момент повернення додому» () Одіссея, оскільки вона демонструє як тривалість його відсутності, так і збережену вірність і любов.

Основна мета цієї сцени — створення «напруги через затримку» (уповільнення); тобто контекст, у якому відбуваються події, отримує більше сюжетного напруження через затримку моменту, який би розрядив це напруження для аудиторії. У цьому випадку такий літературний засіб затримує протистояння Одіссея із залицяльниками його дружини у власному домі.

Символ Одіссея та його родини Дослідники наголошують на аналогії між Аргосом та Одіссеєм, а також між Аргосом та ойкосом (домом) Одіссея. Аргос є ключовим елементом «мотиву сторожового собаки», який зустрічається впродовж усієї «Одіссеї», де сторожові пси використовуються як символи чогось іншого; Аргос представляє занепад дому () Одіссея. Елементи історії Аргоса іноді слово в слово перегукуються з тими частинами поеми, що стосуються сина Одіссея — Телемаха. У поемі зазначається, що Одіссей виростив Аргоса, але «не мав від нього радості» (), оскільки невдовзі вирушив до Трої. Точно така ж фраза використовується в попередній пісні для опису стосунків між Одіссеєм та Телемахом, що спонукає слухачів розглядати ці взаємини паралельно.

Деякі автори зазначають, що в певному сенсі Аргос уособлює самого Одіссея. Аргос лежить у купах гною, що перегукується із жебрацьким маскуванням Одіссея, а його тіло кишить паразитами, що відображає те, як Одіссей дивиться на залицяльників своєї дружини як на «паразитів», що уразили його дім. Славне минуле як Одіссея, так і Аргоса контрастує з їхнім теперішнім плачевним станом. У своїй відповіді на запитання Одіссея про собаку Евмей змальовує Аргоса як аналог самого господарства та особи Одіссея; фізична сила Аргоса та його вправність у полюванні приписуються Одіссею раніше в поемі та в «Іліаді».

Бернд Штайнбок стверджував, що епізод з Аргосом містить паралелі зі сценою між Одіссеєм та його батьком Лаертом, яка відбувається через сім пісень. Хоча Лаерт все ще пересувається, він більше не їздить до міста і чекає лише на повернення сина на Ітаку. Охоплений горем, він принижує себе, носячи убогий одяг і виконуючи рабську працю, що перегукується з потерпаючим від кліщів Аргосом Лаерт носить шолом зі шкіри собаки (, похідне від «собака») і страждає так само тяжко, як і Аргос за відсутності Одіссея.

Пафос

Вчені визначили кілька літературних засобів, які підсилюють емоційний вплив (пафос) Аргоса на сюжет. Те, як Одіссей усвідомлює поєднання вірності і злиднів Аргоса, викликає в нього глибоку емоційну реакцію; нездатність обох діяти відповідно до своїх почуттів (Аргос не може підвестися, а Одіссей не може викрити себе) спонукає аудиторію співчувати їм обом. Мова, якою описано Аргоса, змальовує його як людський персонаж: йому дають ім'я й окрему експозицію.

Дружня поведінка Аргоса також змушує аудиторію відчувати тривогу за Одіссея: якби Евмей помітив, що Аргос поводиться приязно до нібито чужинця, це могло б викликати в нього підозри щодо особи Одіссея до того, як той буде готовий відкритися. Отже, нездатність Аргоса підвестися й підійти до Одіссея дарує аудиторії полегшення (оскільки Аргос не може ненавмисно викрити свого господаря) та водночас поглиблює емоційне сум'яття, адже возз'єднання не може відбутися повною мірою. Розповідь протиставляє минуле Аргоса як неперевершеного мисливського пса з його нинішнім безсиллям, що відображає стан Одіссея перед протистоянням із залицяльниками та створює атмосферу невизначеності щодо шансів Одіссея на успіх. Упродовж усієї «Одіссеї» Одіссей стримує або приховує сльози від оточення, але, побачивши Аргоса, він плаче; хоча ці сльози приховані від Евмея, вони відкриті для аудиторії.

Смерть Коли Аргос помирає, у поемі використовується мова, притаманна опису загибелі славетних воїнів — «урочиста формула смерті», яка підносить Аргоса як шляхетну та героїчну постать. Смерть Аргоса виправдовує надію самого Одіссея щодо власної смерті, яку він висловив у сьомій пісні: «Хай ще й багато зазнаю і навіть загину, аби лиш дім свій високий побачить, і челядь свою, і маєтки». Час його смерті — одразу після побачення з Одіссеєм — демонструє його непохитну вірність господарю та посилює пафос сцени і значення Аргоса у загальній розповіді. Бернгард Франк стверджує, використовуючи злиденність Аргоса як уособлення стану Одіссея, що смерть Аргоса символізує кінець занепаду самого Одіссея. Стриманість Одіссея демонструє його рішучість завершити місію, «звільнившись ось так від слабого уявлення про себе та небезпеки сентиментальності […], він тепер вільний рухатися далі».

У культурі У 2016 році видавництво «HarperCollins» опублікувало книгу «Аргос: Історія Одіссея, розказана його вірним собакою» () Ральфа Гарді, чия проза є даниною поваги давньогрецьким літературним традиціям. У своїй рецензії, опублікованій у «Бюлетені Центру дитячої книги», Ейпріл Спісак назвала книгу «дивною, але захоплюючою», а головного героя — собаку — «незабутнім». Однак вона додала, що «значна частина напруги, пристрасті, конфліктів та драматизму оригінальної історії приглушена або взагалі втрачена» через акцент на персонажах-тваринах. Редакція «Kirkus» висловила подібну думку щодо самого Аргоса і визнала розповідь «непослідовною». Рецензенти рекомендували книгу як доступну версію міфу для юних читачів, але критикували відсутність глосарія.

Аргос з’явився в екранізації «Одіссеї» 2026 року. Режисер фільму Крістофер Нолан назвав «Одіссею» «найкращою історією про собаку» і зазначив, що Аргос став однією з головних причин створення цього фільму.

Примітки

Джерела