Ізмарагд — книжкове видавництво і випозичальня книг, засновані українським військовим (сотником і членом Стрілецької ради УСС, співорганізатором УВО) і політичним діячем (член Головного Секретаріату Української Радикальної Партії), публіцистом, книговидавцем Михайлом Матчаком. Видавництво й випозичальня існували у Львові з 1923 року до приходу радянської влади 1939 року.
Історія створення Видавництво і книгарня «Ізмарагд» розпочали діяти у 1923 р. Фірму «Видавнича книгарня і випозичальня „Ізмарагд“, кооператива з відповідальністю уділами у Львові» Львівський окружний суд зареєстрував 15 грудня 1926 р. До Наглядової ради кооперативу увійшли: військовик (перший командант легіону Українських січових стрільців), громадсько-політичний діяч, просвітянин і публіцист Михайло Галущинський (голова), просвітянин, журналіст і перекладач Федь Федорців (секретар), заслужений директор Краєвого Союзу Кредитового і Союзного Базару у Львові Іван Іжицький. До складу управи (дирекції) входили: Михайло Матчак (директор), Петро Постолюк (член управи), Іванна Пеленська (заступна членкиня управи).
Досвід у видавничій справі Михайло Матчак почав набувати, ще перебуваючи в бойових лавах Українських Січових Стрільців (УСС), де він був одним із ініціаторів створення стрілецького «Пресового фонду» для фінансування друкованого органу УССів на базі часопису «Шляхи», який почав видаватися з 1915 року під опікою Пресової кватири УСС. Крім Матчака до управи «Пресового фонду» входили Дмитро Вітовський, Іван Роґульський, Петро Дідушок, Осип Навроцький. Упродовж семи місяців фонд зібрав 16000 крон, за які було профінансовано 44 номери часопису «Шляхи» до 1918 року.
Перебуваючи 1917 року в російському полоні в таборі в Дубовці (поблизу Царицина) М. Матчак завідував кількасоттомовою бібліотекою, яку заснували військовополонені галицькі старшини за активної участі Є. Коновальця. У ній були книжки, придбані за власні кошти, надіслані з Києва, Москви, Полтави, усі річники журналу «Украинская жизнь», який у Москві видавав С. Петлюра, а також газети.
1921 року М. Матчак був одним із ініціаторів заснування у Львові видавничого кооперативу «Червона калина», основним завданням якого було видання матеріалів, документів, спогадів з періоду боротьби за українську державність. Разом з ним засновниками й керівниками «Червоної калини» стали його стрілецькі соратники: Степан Шухевич, директором став Осип Навроцький, членами управи разом з ним Левко Лепкий та Іван Тиктор. До співпраці були залучені широкі кола стрілецтва, які збирали й надсилали матеріали про воєнні роки, писали спогади, надавали кошти.
Паралельно з роботою у видавничому кооперативі «Червона Калина» М. Матчак навчався на правничому факультеті Українського таємного університету, який діяв у Львові від 1921 року за підтримки Наукового товариства імені Шевченка (НТШ). У роки навчання він познайомився ближче з літературними й громадськими діячами, видавцями, редакторами. Удосконалював свої знання М. Матчак у книжкових (закінчив книгарський курс у Липську) і в торговельних (річний промисловий курс «Просвіти» у Львові) справах.
Головною метою кооперативу «Ізмарагд» було забезпечення українському населенню, передусім молоді, широкого доступу до надбань української та світової літератури шляхом видання найкращих творів українського письменства та якісних перекладів визначних творів зарубіжних авторів, а також створення у Львові української випозичальні книжок із подальшим заснуванням її філій у важливих осередках Галичини. Потреба в таких послугах була нагальною, оскільки війна знищила більшість і так нечисленних та невеликих українських бібліотек, а польський уряд перешкоджав будь-яким зв'язкам із провідними культурними та видавничими осередками в Києві, Харкові. Так, на час заснування кооперативи «Ізмарагд» у Львові діяли всього чотири українські книгозбірні: книгарня «Рідної Школи», бібліотека товариства «Просвіта», книгарня і бібліотека НТШ та книгарня Антона Хойнацького на вул. Театральній, 22 (від 1928 р. — «Українська книгарня і антикварня» Ізидора Громницького). Тому українська спільнота Львова радо вітала новий культурний проєкт.
На початку діяльності кооператив мав фінансові труднощі, які дирекція намагалася розв'язувати залученням нових членів. З цією метою серед свідомих галичан, громадсько-культурних діячів поширювали проспект видавництва, розсилали запрошення, заохочуючи приєднатися фінансово. Початковий внесок становив 30 злотих, а постійний абонемент щомісячно коштував не менше 10 злотих. Досить високий грошовий ценз для вступу до кооперативу «Ізмарагд» обмежував доступ сільської інтелігенції та освітян провінційних міст до спільної праці. Вірогідно, від 1923 року установа діяла лише як випозичальня книг, але без фінансової підтримки, комфортного приміщення для читачів (кілька років вона «тулилася» в одній з українських установ) була не надто популярною. Сам М. Матчак тоді багато часу приділяв справам «Червоної Калини».
У травні 1927 року за сприяння директора Земельного іпотечного банку у Львові Леся Кульчицького «Ізмарагд» отримав приміщення в будинку банку на вул. Словацького, 14. Туди перемістили випозичальню, яка нараховувала понад 6 000 книжок. Наприкінці 1928 року видавництво отримало нову локацію на вул. Костюшка, 5, у якій діяло до 1939 року.
Видавничо-просвітницька діяльність
Видавництво книг Видавництво «Ізмарагд» забезпечувало українське населення (зокрема школярів та молодь) якісною, доступною та художньо оформленою літературою. Воно спеціалізувалося на серійних виданнях української класики, творах тогочасних авторів та перекладах світових шедеврів. Видавничу марку «Ізмарагду» у вигляді восьмипроменевої зірки, в центрі якої поміщена назва видавництва, створив Святослав Гординський.
Усього за 16 років роботи «Ізмарагд» випустив десятки знакових книг. Серед найвідоміших видань: повні зібрання творів В. Стефаника та М. Черемшини (3-томник Черемшини вийшов 1937 року під редакцією відомого бібліографа Євгена-Юлія Пеленського, з оформленням обкладинок Миколою Бутовичем); «Схід і Захід. Нариси з подорожі» С. Левинського, антологія сучасної української поезії, збірки поезій Богдана-Ігоря Антонича «Зелена Євангелія» (вийшла друком вже після смерті автора 1938 року), Святослава Гординського «Барви і лінії», Михайла Рудницького «Очі та уста»; мистецька збірка «Екслібріс»; твори молодих письменників та класиків для шкільної молоді. Із світових шедеврів були видані переклади творів Джека Лондона, Стефана Цвейґа, Марка Твена, Артура Конан Дойла.
Випозичальня книг Правильник випозичальні «Ізмарагд» установлював основні правила користування випозичальнею (бібліотекою), яка працювала щодня, крім неділі від 9 до 19 години. Реєстрація читача коштувала 0,50 злотих; місячний абонемент на 1 книжку — 2 злотих, на 2 книжки — 4 злотих; денний абонемент — 20 грошів від книжки за кожен день. Випозичені книжки на абонемент можна було тримати найдовше 10 днів, за кожен день перетримування побиралася додаткова оплата — 10 грошів за день. Позичальник зобов'язувався поводитися з книжками бережно, не писати і підкреслювати в книжках тощо.
1930 року каталог українських видань випозичальні «Ізмарагд» містив 1 189 позицій, каталог польських — 2 508 позицій. Бібліотечний фонд репрезентували видання різних жанрів і з різною тематикою. Серед суспільно-політичних й історичних видань переважали твори на українські теми, такі як «Україна irredenta» Ю.Бачинський, «Ілюстрована історія України» М.Грушевського, «Національне відродження австро-угорських українців» В. Гнатюка, «Начерк історії українського мистецтва» М. Голубця, «Підстави нашої політики» і «Націоналізм» Д. Донцова, «Чудацькі думки про українську національну справу» М.Драгоманова, «Історія українського письменства» С. Єфремова, «Національне виховання» Б. Клина, «Історія козаччини» І. Крип'якевича, «Історія політичної думки галицьких українців в 1848—1918 рр.» й «Історія визвольних змагань галицької України» К. Левицького, «Теорія нації» В.Старосольського та багато інших. Були книги про кооперативну організацію, основи пластового руху, і навіть зразки технічної літератури, як-от «Як металь протистоїть силам його деформуючим» видатного українського металознавця І.Фещенка-Чопівського.
Великий пласт белетристики був представлений творами українських авторів, українськими перекладами американських, європейських та російських авторів
У фонді сусідили на полицях книжки українських видавництв у Галичині, радянській Україні та за кордоном: «Українська Преса» І. Тиктора, «Червона Калина», «Просвіта» і видавничий фонд «Учітеся, брати мої», «Світ Дитини» М. Таранька, «Українська книгарня і антикварня» І. Громницького, «Гориквіт» (Стрий), «ОКА» (Коломия), Державне видавництво України (Харків), «Українське Слово» (Берлін), «Український Прапор» (Відень), «Видавництво Донцових» (Відень) тощо.
На захисті українського книговидання Важливу роль відіграв М.Матчак у створенні в квітні 1926 року професійної організації «Союз українських накладень і книгарень», у якій кооператив «Ізмарагд» став одним із 13 членів-засновників, серед яких були книгарні НТШ, Ставропігійського інституту, «Рідної Школи», видавництво «Русалка», видавнича спілка «Червона Калина». Метою організації був захист українського видавничого руху, авторських прав, професійних інтересів видавництв і книгарень. Головою обрали Михайла Таранька, секретарем — М. Матчака, який залишався у керівництві організації до 1939 року. 1927 року «Союз українських накладень і книгарень» розпочав видавати за редакцією М. Матчака часопис «Книжник», який мав інформувати про всі видання української неперіодичної літератури на західноукраїнських землях та в еміграції, публікувати статті на видавничо-літературну тематику. На жаль, був виданий лише один номер часопису. У Матчака ще був намір створити у Львові в рамках «Союзу українських накладень і книгарень» українську центральну книгарню, яка б об'єднувала кооперативні книгарні у всіх повітових містах та забезпечувала їх друкованими виданнями не тільки Галичини, а й еміграційними та навіть, за можливості, з радянської України. Одначе реалізувати цей задум йому не вдалося.
Як згадував Іван Кедрин-Рудницький, українська випозичальня та видавництво «Ізмарагд» стали «своєрідним товариським клюбом тих, що любили книжку». Матчак, попри глибоку політичну і громадську анґажованість, провадив видавництво, цілком незалежне — ні від політичних структур, ні від ідеологічних напрямів. Незалежне фінансово, організаційно і, насамперед, інтелектуально.. Провідним мотивом його видавничої діяльності було оживити український видавничий рух, утверджувати національну ідентичність, боротися за суверенну українську державу, популяризувати серед галичан друковане слово рідною мовою та культурно розвивати населення краю.
Обкладинки книг видавництва «Ізмарагд»
Примітки
Джерела