«Втікачі» — камерна опера Михайла Вериківського, написана 1948 року на власне лібрето за мотивами повісті Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною». Композитор визначив жанр твору як «оперний етюд у трьох фрагментах», що відповідає його камерному характеру, фрагментарній композиції та зосередженню на психологічному розвитку образів.

Сюжет і персонажі Дійові особи:

Соломія — сопрано; Остап — тенор.

У літературі наводяться назви трьох частин: «Біля перелазу», «В дорозі», «На полонині». Назва останньої потребує перевірки за авторським рукописом, оскільки відповідні події повісті Михайла Коцюбинського розгортаються в дунайських плавнях.

Вибір літературної першооснови — повісті про втечу кріпаків за Дунай у пошуках волі — органічно вписується у творчий доробок композитора, значною мірою зорієнтований на національно-історичну тематику. Більшість його оперних творів написано за творами класиків української літератури: Тараса Шевченка («Сотник», «Наймичка»), Миколи Гоголя («Вій»), Леоніда Глібова («Байка про Будяка й Троянду»).

Повість Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною», написана у 1899—1901 роках і вперше опублікована 1902 року, відтворює події 1834—1836 років — часу після ліквідації Задунайської Січі, коли в Україні ще існувало кріпацтво, а втеча за Дунай залишалася одним зі шляхів пошуку особистої свободи.

Звернення Вериківського до повісті «Дорогою ціною» було закономірним виявом його сталого інтересу до історичної тематики. Як зазначала музикознавиця Надія Некрасова-Яворська, композитора привабили «значущість змісту, прекрасний образний текст, сила характерів головних героїв, у чиїх серцях могутньо лунала пісня волі…». На думку дослідниці, стійкий інтерес композитора до історичної тематики повною мірою виявився і в цьому творі.

Композитор-лібретист виокремив із повісті три композиційно завершені епізоди, що відповідає авторському визначенню твору як «оперного етюду у трьох фрагментах». Як зазначає Наталія Толошняк, кожен із них є завершеним епізодом і водночас складовою цілісної драматургії творуОстапчук В. Стильові особливості творчості М. Вериківського // Михайло Вериківський у контексті української музичної культури та освіти: зб. наук. пр. до 120-ї річниці з дня народження. Кременець: ВЦ КОГПА, 2016. С. 80–87Толошняк Н. Камерна опера М. Вериківського // Музика. Київ, 1986. № 6 (65). С. 20–21..

На думку Ніни Шурової, Вериківський оригінально переосмислив драматичний і насичений подіями твір Михайла Коцюбинського, виразно посиливши в ньому оповідальне начало. Для композитора важливими були не стільки самі події, скільки переживання та почуття героїв, психологічні деталі й музичне розкриття їхніх характерів. Як зазначає В. Остапчук, жанрові особливості опери зумовили її лаконізм і камерність: твір не потребує великої сцени, складних декорацій та значної кількості виконавцівШурова Н. Майстер сучасної опери // Михайло Іванович Вериківський: погляд з 90-х: зб. наук. ст. / ред.-упоряд. О. Торба. Київ: НМАУ ім. П. І. Чайковського, 1997. С. 12–15.

Драматургія «Втікачів» має риси, близькі до моноопери: психологічну зосередженість, камерність, переважання внутрішньої дії та монологічного висловлювання. Твір можна розглядати «Втікачів» як своєрідну «дуооперу», оскільки драматургія твору вибудовується навколо двох головних персонажів — Остапа і Соломії. Таке осмислення жанрової природи твору дає ключ до розуміння його драматургії.

Для досягнення драматургічної цілісності Вериківський наділив героїв лейтмотивами, найважливішим серед яких є лейтмотив Соломії. Значну роль відіграють оркестровий супровід і самостійні оркестрові епізоди. У перших двох фрагментах більше уваги приділено образу Соломії, тоді як третій фактично є монологом Остапа. Кожен із них по-своєму розкриває історію трагічного кохання героїв, що завершується загибеллю Соломії.

Опера «Втікачі» є сміливим жанровим експериментом, спрямованим на оновлення музично-театральної мови в контексті національно-психологічної драми. Саме експериментальна жанрова природа твору визначає його новаторське місце у творчості Вериківського.

Сценічна доля твору Опера мала складну сценічну долю. Негативне ставлення офіційної критики після постанови ЦК КП(б)У «Про стан і заходи поліпшення музичного мистецтва в Україні» від 23 травня 1948 року призвело до того, що за життя композитора твір не був поставлений на театральній сцені. Як писав Вериківський у щоденнику, «у Спілці композиторів „Втікачів“ поховали по першому розряду»Розенберг Р. О своеобразии сценарной драматургии и либретто оперы М. Вериковского «Втікачі» // Михайло Іванович Вериківський: погляд з 90-х: зб. наук. ст. / ред.-упоряд. О. Торба. Київ, 1997. С. 20–23..

Р. Розенберг наголошувала на сміливості творчого задуму Вериківського, який у складній суспільно-політичній ситуації 1948 року відійшов від усталених «канонів» дозволеної опери та звернувся до експериментальної камерної форми.

Почути виконання своєї опери композиторові все ж вдалося. Прем'єра відбулася 13 листопада 1957 року в Києві у форматі радіовистави. На думку Л. Архімович, саме радіоформат дав змогу особливо виразно передати найтонші особливості камерного твору Вериківського, адже «найлегше зітхання, тихий шепіт мікрофон доносить до слухача якнайвиразніше».

Перша сценічна постановка «Втікачів» відбулася вже в незалежній Україні — 10 березня 1996 року в київському Будинку актора у постановці театрального осередку «Бенефіс». Режисером вистави був Едуард Митницький, зять композитора.

Примітки

Джерела Штейнпресс Б. Оперные премьеры XX века. 1941—1960: Словарь.— М.: Сов. композитор, 1986.— С. 26