Модель Тібу (англ. Tiebout model; також сортування Тібу, Тібу-сортування, гіпотеза Тібу) — модель у теорії суспільного вибору, яка описує неполітичний ринковий механізм ефективного забезпечення локальних суспільних благ через міжюрисдикційну конкуренцію та добровільну міграцію мешканців. Модель уперше сформулював американський економіст Чарльз Тібу (Charles Tiebout) у статті «A Pure Theory of Local Expenditures» (1956).
Суть моделі полягає в тому, що проблема безбілетника, яка унеможливлює виявлення справжніх преференцій громадян щодо суспільних благ на національному рівні, розв'язується на локальному рівні через механізм голосування ногами (voting with one's feet): мешканці обирають місце проживання відповідно до бажаного співвідношення між рівнем надання місцевих суспільних благ і величиною місцевого оподаткування. Конкуренція між органами місцевого самоврядування за мобільних платників податків спонукає їх пропонувати оптимальний, з погляду відповідних груп мешканців, кошик суспільних благ.
Історія виникнення
Ідея вперше постала в неформальному вигляді на семінарі, де Тібу, тоді аспірант, обговорював проблему безбілетника з економістом Річардом Масґрейвом (Richard Musgrave). Масґрейв, услід за Полом Семюельсоном, обстоював позицію, згідно з якою для суспільних благ ринковий механізм виявлення преференцій принципово неможливий і питання їх фінансування потребує політичного розв'язанняTiebout, C. M. (1956). A pure theory of local expenditures. Journal of Political Economy, 64(5), 416–424. https://doi.org/10.1086/257839.
Пізніше, здобувши ступінь доктора філософії, Тібу розгорнув гіпотезу в статті «A Pure Theory of Local Expenditures», опублікованій 1956 року в журналі Journal of Political Economy. Стаття стала однією з найцитованіших праць в історії економіки суспільного сектору.
Сутність моделі
Тібу переніс логіку споживчого вибору й конкуренції у сферу надання суспільних благ на місцевому рівні. Якщо муніципалітети пропонують різні комбінації суспільних благ (кошики державних послуг) за різними цінами (ставками місцевого оподаткування), особи з різними суб'єктивними оцінками цих благ і цін переїжджатимуть до тієї громади, яка максимізує їхню корисність. Цей процес аналогічний до того, як конкуренція забезпечує ефективність на ринках приватних благ.
Модель пропонує розв'язання двох класичних проблем державного забезпечення суспільних благ: проблеми виявлення преференцій (preference revelation) — оскільки для суспільних благ немає ціни в звичайному розумінні, немає й прямого способу дізнатися, скільки саме громадяни готові за них платити; проблеми агрегації преференцій (preference aggregation) — сортування населення за громадами з однорідними смаками усуває потребу узгоджувати різнорідні побажання в межах однієї юрисдикції.
Тібу окреслює два шляхи, якими можуть іти органи місцевого самоврядування в конкуренції за мешканців: утворення картелю з єдиною уніфікованою ставкою оподаткування (що, на його думку, обмежує право виходу і голосу окремої особи) або податкову конкуренцію між громадами. За Тібу, обидва шляхи зрештою ведуть до подібного результату — конвергенції податкових ставок навколо середнього рівня, — а податкова конкуренція є органічною складовою ринкового процесу у взаємодії між державним апаратом і громадянами.
Формальна модель
Проста ілюстрація логіки моделі. Нехай існує 2N сімей з однаковим доходом Y, розподілених між двома громадами по N домогосподарств у кожній; кожна громада забезпечує рівень G місцевих державних шкіл. Розрізняють два типи сімей: N сімей з дітьми з функцією корисності U(C, G), які цінують як приватне споживання C, так і надання шкільної освіти G; N сімей похилого віку без дітей з функцією корисності U(C), для яких надання G не має цінності.
За умови, що в кожній громаді рівень G визначається медіанним виборцем і фінансується рівномірно між мешканцями, сім'ї з дітьми переїжджатимуть до громад, де G = G*, тоді як сім'ї похилого віку — до громад, де G = 0. У підсумковій рівновазі одна громада складатиметься виключно із сімей з дітьми, інша — з людей похилого віку; кожна громада при цьому забезпечує оптимальний для своїх мешканців рівень суспільного блага (відповідно G* та 0).
Передумови моделі
Класичні припущення в первісному формулюванні Тібу: мешканці повністю мобільні та вільно обирають місце проживання; переїзд не пов'язаний з жодними витратами; учасники володіють повною інформацією щодо пропозиції суспільних благ і рівня оподаткування в усіх громадах; існує достатньо велика кількість громад, щоб забезпечити можливість сортування за однорідними преференціями; відсутні значущі взаємодії з ринками праці; суспільні блага не переливаються за межі окремої громади; для кожного міста існує оптимальний розмір, до якого воно прагне; громади активно намагаються досягти оптимального розміру; фінансування суспільних благ є рівномірним між мешканцями громади.
Модель найточніше описує ситуацію в приміських агломераціях із великою кількістю незалежних територіальних громад, де витрати на переїзд між юрисдикціями відносно низькі, а спектр варіантів вибору — широкийGruber, J. (2016). Public finance and public policy (5th ed.). Worth Publishers.. Емпіричний приклад: у регіонах, схильних до річкових повеней, логіка сортування Тібу пояснює, чому заможніші мешканці схильні селитися в громадах, захищених дамбами, тоді як менш заможні мешканці — на територіях без такого дорогого й рідко затребуваного захисту.
Фактори оптимальної децентралізації
Зв'язок «податок — вигода» (tax-benefit linkage): блага з сильним прямим зв'язком між сплаченим податком і отриманою вигодою (наприклад, місцеві дороги) доцільно забезпечувати на локальному рівні, тоді як соціальні виплати ефективніше адмініструвати на рівні держави чи федеральних органів. Масштаб позитивних екстерналій: суспільні блага зі значним ефектом перелиття вигід за межі громади ризикують бути недофінансованими на місцевому рівні; це може компенсуватися через гранти з боку вищих рівнів влади. Ефект масштабу: блага зі значною економією на масштабі (наприклад, національна оборона) неефективно забезпечувати на рівні окремих юрисдикцій.
Критика
Основний масив критики стосується нереалістичності вихідних припущень моделі — передусім тези про досконалу мобільність мешканців. Фактична обмежена мобільність населення вважається головною причиною розбіжності між прогнозованими моделлю результатами й емпіричною реальністю: опція виходу реалізується мешканцями лише за умови, коли податкове навантаження стає надмірно високим порівняно з недостатнім рівнем суспільних послуг («поріг болю»), — лише тоді вигода від переїзду перевищує пов'язані з ним витрати. Модель Тібу в її класичному формулюванні таких витрат на переїзд не враховуєMeisterling, G. (1986). Zur Problematik von Marktanalogien in der ökonomischen Theorie des Föderalismus: Eine kritische Analyse des Tiebout-Paradigmas. Lang..
Іншим істотним пунктом критики є інформаційні витрати, пов'язані з попереднім збором даних про пропозицію суспільних благ і рівень оподаткування в інших громадах перед ухваленням рішення про переїзд. Цьому запереченню можна частково протиставити аргумент, що повна поінформованість не завжди є оптимальною: раціональний індивід збиратиме інформацію лише доти, доки гранична вигода від додаткових відомостей перевищує граничні витрати на їх здобуття. Проте на практиці, зважаючи на реальні інформаційні витрати, громадяни зазвичай мають лише часткову поінформованість щодо наявних альтернатив, що ставить під сумнів можливість переїзду саме до тієї громади, яка найточніше відповідає індивідуальним преференціям.
Проблематичним є й припущення про те, що в Парето-ефективному стані кожна громада досягає (або цілеспрямовано прагне досягти) оптимального розміру, вживаючи заходів для залучення або, навпаки, витіснення певних категорій мешканців. Якщо преференції індивідів щодо суспільних благ і оподаткування є достатньо гетерогенними, необхідна кількість громад для повноцінного сортування має бути відповідно великою — аж до випадків, коли окрема структура преференцій є практично унікальною. За таких умов існування мінімального ефективного розміру громади, необхідного для ефективного надання суспільних благ, стає важко реалізовуваним.
Емпіричні дослідження
Дослідження та (1982), яке спиралося на опитування домогосподарств штату Мічиган щодо попиту на суспільні блага, продемонструвало підтримувальні для моделі результати: у великих метрополійних агломераціях, де мешканці мають ширший вибір громад, преференції щодо суспільних благ виявилися більш однорідними в межах окремих громад, ніж у менших районах з обмеженою кількістю незалежних юрисдикцій. Крім того, у міських і приміських зонах фактичний рівень видатків на суспільні блага більшою мірою відповідав бажаному рівню мешканців, ніж у сільській місцевості з малою кількістю альтернатив для голосування ногамиGramlich, E. M., & Rubinfeld, D. L. (1982). Micro estimates of public spending demand functions and tests of the Tiebout and median-voter hypotheses. Journal of Political Economy, 90(3), 536–560..
Додаткові емпіричні свідчення наводять журналіст і соціолог у праці «The Big Sort: Why the Clustering of Like-Minded America is Tearing Us Apart» (2008), де на основі оригінальних даних показано, як населення США протягом кінця XX — початку XXI століття географічно, економічно та політично сортувалося за спорідненими преференціямиBishop, B., & Cushing, R. G. (2008). The big sort: Why the clustering of like-minded America is tearing us apart. Houghton Mifflin Harcourt..
Зв'язок із суміжними концепціями
Модель Тібу тематично перетинається з концепцією «виходу і голосу» Albert Hirschman (Exit, Voice, and Loyalty), а також із пізнішим напрямом голосування ногами у політичній філософії та юридичній теорії. Слід зауважити, що модель Тібу належить до традиції неокласичної теорії суспільного вибору та теорії фіскального федералізму, а не безпосередньо до Австрійської економічної школи; паралелі зі спонтанним порядком Фрідріха Гаєка мають радше евристичний, а не генетичний характер.
Див. також Право виходу і голосу Голосування ногами Податковий вибір Фіскальний федералізм
Примітки
Джерела
Fischel, W. A. (Ed.). (2006). The Tiebout model at fifty: Essays in public economics in honor of Wallace Oates. Lincoln Institute of Land Policy. Woo, S. (2005). Tiebout migration and retirement of older workers [Job market paper]. University of Wisconsin–Madison. Hirschman, A. O. (1970). Exit, voice, and loyalty: Responses to decline in firms, organizations, and states. Harvard University Press.