Фрі́дрих Па́улюс (; 23 вересня 1890, Гуксгаген, Гессен-Нассау — 1 лютого 1957, Дрезден) — німецький воєначальник часів Третього Райху, генерал-фельдмаршал (1943) Вермахту. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з Дубовим листям‎ (1943). Під час Сталінградської битви командував 6-ю армією, що була оточена та капітулювала в Сталінграді. Автор плану Барбаросса.

Біографія

Дитинство і юність Фрідріх Вільгельм Ернст Паулюс народився 23 вересня 1890 в місті Брейтенау (Гессен-Нассау) в небагатій родині бухгалтера, що служив у в'язниці Касселя. У 1909 Фрідріх Паулюс після закінчення гімназії зробив спробу поступити до військово-морського училища та стати кадетом кайзерівського флоту, але отримав відмову через недостатньо високе соціальне походження. Пізніше поступив на юридичний факультет університету Марбурга, де вивчав право. Навчання однак не закінчив і через рік, в лютому 1910 року, залишив навчальний заклад й поступив на військову службу, будучи зарахований кандидатом на офіцерське звання (фанен-юнкером) в 111-й (3-й Баденський) піхотний полк «Маркграфа Людвіга Вільгельма» в місті Раштат.

15 серпня 1911 року Фрідріх Паулюс отримав звання лейтенанта. Командував взводом, потім був батальйонним ад'ютантом.

4 липня 1912 року одружився з Оленою-Констанцією Росетті-Солеску.

Перша світова війна Учасник Першої світової війни на Західному і Східному фронтах. На початку війни полк Паулюса воював у Франції. У 1915 році отримав звання оберлейтенанта і призначений командиром піхотної роти. В подальшому обіймав посаду полкового ад'ютанта у 2-му єгерському полку у Франції, Сербії та Македонії. У 1917 році відряджений до Генерального штабу, де став представником генштабу при штабі Альпійського корпусу. Нагороджений Залізним хрестом 2-го ступеня. Війну закінчив у чині гауптмана.

Період між війнами 1919 після поразки Німеччини у Першій світовій війні й демобілізації кайзерівської армії залишений служити в рейхсвері. Під час служби в рейхсвері — армії Веймарської республіки займав різні штабні та командні посади. У 1919 році в лавах Добровольчого корпусу «Ост» боровся проти поляків у Сілезії, командував ротою, потім був офіцером штабу 48-ї резервної піхотної дивізії. 1920—1922 Фрідріх Паулюс полковий ад'ютант. У 1923 році закінчив курси офіцерів Генерального штабу, був зарахований до Генерального штабу і призначений у штаб 2-й армійської групи (Кассель). У 1924—1927 роках служив у штабі 5-го військового округу (Штутгарт). У 1927—1930 — командир піхотної роти. У 1930 році отримав чин майора і призначений представником Генерального штабу в 5-й піхотній дивізії. У 1934 році Паулюс призначається командиром одного з перших в німецькій армії моторизованого батальйону, сформованого при 3-ї піхотної дивізії (Берлін), і отримує чин оберстлейтенанта.

У 1935 році підвищений в оберсти і призначений начальником штабу Управління бронетанкових військ, змінивши на цій посаді оберста Г. Гудеріана. Тоді ж він привертає до себе увагу генерала В. фон Райхенау, який зіграв у подальшій долі майбутнього фельдмаршала особливу роль. Вже в 1930-х роках Паулюс заслужив репутацію великого фахівця в області моторизації військ, а також здатного генштабіста. У серпні 1938 року призначений начальником штабу 16-го армійського корпусу, до складу якого тоді увійшли всі танкові війська вермахту. Корпусом командував генерал-лейтенант Г. Гудеріан, а згодом генерал Е. Гепнер.

Брав участь в аншлюсі Австрії та окупації Судетської області; генерал-майор (січень 1939 року). З літа 1939 року начальник штабу 4-й армійської групи (Лейпциг), якою командував генерал Райхенау. У серпні 1939 року ця армійська група була перетворена на 10-ту армію, начальником штабу якої став Паулюс.

Друга світова війна

Перші кампанії На посаді начальника штабу армії генерал-майор Фрідріх Паулюс брав участь у Польській 1939 року і Французькій 1940 кампаніях. На початку військових дій 10-та армія діяла спочатку в Польщі, пізніше в Бельгії і Нідерландах. Після зміни нумерації 10-та армія стала 6-ю армією. У серпні 1940 року отримав звання генерал-лейтенанта.

За Польську кампанію Паулюс був нагороджений Залізним хрестом 1-го ступеня (1939), а за другу — зроблений генерал-лейтенантом (1940). У вересні 1940 призначений 1-м обер-квартирмейстером Генерального штабу сухопутних військ. Будучи 1-м заступником начальника Генерального штабу генерал-полковника Ф. Гальдера, Паулюс займався розробкою оперативно-стратегічних планів, у тому числі плану війни проти Радянського Союзу (план «Барбаросса»). 1 січня 1942 отримав чин генерала танкових військ. Військова кар'єра 18 лютого 1910 — фанен-юнкер 15 серпня 1911 — лейтенант 1915 — оберлейтенант 1918 — гауптман 1 січня 1929 — майор 1 червня 1933 — оберстлейтенант 1 червня 1935 — оберст 1 січня 1939 — генерал-майор 1 серпня 1940 — генерал-лейтенант 1 січня 1942 — генерал танкових військ 30 листопада 1942 — генерал-полковник 30 січня 1943 — генерал-фельдмаршал

Командування 6-ю армією За пропозицією генерал-фельдмаршала В. фон Райхенау Гітлер 5 січня 1942 року призначив Паулюса командувачем 6-ю армією, що діяла на Східному фронті, якою до цього командував сам Райхенау. Паулюс був у захваті від свого нового призначення, оскільки йому вже давно хотілося перейти на командну посаду. Вибір фюрером кандидатури Паулюса на посаду командувача армією був досить дивним, оскільки той був типовим штабним працівником і зовсім не мав досвіду командування не тільки великими військовими об'єднаннями, але навіть і полком. Весь його командний стаж полягав у командуванні піхотної ротою і моторизованим батальйоном, причому батальйоном Паулюс командував усього протягом кількох місяців, та й то в мирний час. Дивність вибору Гітлера полягала насамперед у тому, що в його розпорядженні знаходилася велика кількість досвідчених командирів корпусів, що добре зарекомендували себе в кампаніях 1939, 1940 і 1941 років. Вступивши в командування 6-ю армією 20 січня 1942, коли Райхенау вже не було в живих, Паулюс насамперед скасував його накази про співпрацю з каральними загонами СС і органами СД, а також наказ «Про комісарів».

Бойове хрещення в ролі командувача армією він отримав на початку 1942 в боях на річці Сіверський Донець, коли йому вдалося зупинити наступ радянських військ в районі Ізюма. Потім досить успішно діяв у Харківській битві (травень 1942 року). Відбивши потужний наступ Червоної армії, він завдав контрудар східніше від Харкова і, розвиваючи успіх в глибину, з'єднався з 1-ю танковою армією генерала Е. фон Клейста. У Харківському «котлі» опинилося велике угруповання радянських військ, що налічувало до 240 тис. осіб, понад 2 тис. танків і близько 1,3 тис. артилерійських гармат. До початку червня 1942 року оточене угруповання було знищене. У серпні 1942 за цю перемогу Паулюс був нагороджений Лицарським хрестом. Влітку 1942 року 6-та армія, що входила в групу армій «Дон», брала участь у наступі на Воронеж і вийшла до Дону південніше цього міста, а з вересня 1942 року розгорнула наступ на Сталінградському напрямку. Після поділу групи армій «Південь» на дві групи армій 6-та армія увійшла до складу групи армій «В» генерал-полковника М. фон Вейхса.

Наступ армії Паулюса на Сталінград розвивався повільно. Йому довелося долати шалений опір радянських військ. У липні-серпні 1942 року на армію чекав запекла битва на Дону в районі Калача. Вона завершилася перемогою Паулюса. Велике угруповання радянських військ (62-га А, 1-ша і 4-та ТА) зазнало поразки і було відкинуто за Дон, втративши до 50 тис. чоловік особового складу, близько 270 танків і до 600 артилерійських гармат. Форсувавши Дон, передові частини 6-ї армії 23 серпня вийшли до Волги північніше Сталінграду.

У перших числах вересня почалися бої безпосередньо за місто Сталінград, яке до того часу практично вже повністю було зруйноване німецькою авіацією. Бої в Сталінграді носили вкрай запеклий характер. До середини вересня німці заволоділи майже всім містом (вірніше, тим, що залишилося від нього), але скинути у Волгу війська радянських 62-ї і 64-ї армій, що утримували у своїх руках вузьку смужку землі на правому березі річки, незважаючи на всі зусилля, так і не спромоглися. Не зовсім вмілі та рішучі дії Паулюса в районі Сталінграду восени 1942 року викликали серйозні нарікання з боку ряду відомих німецьких генералів, які зажадали від Гітлера зняти його з посади і призначити на командування 6-ї армії іншого командувача. Проте Гітлер відмовився це зробити, поставивши Паулюсу завдання за будь-яку ціну і в найкоротший термін завершити розгром противника в районі Сталінграда. Після цього він планував призначити Паулюса начальником штабу оперативного керівництва ОКВ замість генерал-полковника А. Йодля, що опинився у фюрера в опалі.

19 листопада 1942 року Червона армія перейшла в контрнаступ під Сталінградом і вже 23 листопада 6-та армія і частина сил 4-ї танкової армії, що діяла південніше, були оточені радянськими військами в районі Сталінграда. У величезному «котлі» виявилося угруповання німецьких військ чисельністю близько 300 тис. чоловік. Паулюс відмовився від порад деяких командирів корпусів, що наполягали на організації прориву з оточення в південно-західному напрямку. Відкидаючи натяки своїх підлеглих на фельдмаршала Райхенау, який, на їхню думку, в такій обстановці вчинив саме таким би чином, незважаючи на наказ Гітлера, який забороняв прорив, Паулюс похмуро вимовив: «Я не Райхенау», і поспішив закрити нараду. Він не наважився порушити волю Гітлера, який віддав йому наказ зайняти кругову оборону і чекати допомоги ззовні, а Сталінград у жодному разі не здавати.

Варто відмітити, що Паулюс як людина недостатньо твердого характеру перебував під сильним впливом свого більш вольового начальника штабу ярого нациста генерал-майора А. Шмідта, який вперто стояв на своєму: «Ми повинні підкоритися і в жодному разі не порушувати наказ фюрера». І Паулюс був з ним повністю згоден, його не покидала впевненість, що фюрер зробить все можливе, щоб визволити 6-ту армію. 30 листопада 1942 Паулюс отримав чин генерал-полковника.

Спроба генерал-фельдмаршала Е. фон Манштейна (командувач групою армій «Дон») деблокувати 6-ту армію в грудні 1942 року закінчилася повним провалом. Ідея з «повітряним мостом», який рейхсмаршал Г. Герінга (командувача Люфтваффе), обіцяв організувати для безперебійного постачання оточеної в Сталінграді армії амуніцією, паливом і продовольством, з тріском провалилася. 6-та армія (оточенні з'єднання 4-ї танкової армії, котрі опинилися разом з нею в «котлі», були включені до її складу) була приречена, але, виконуючи наказ Гітлера «Стояти до останнього!», продовжувала безнадійну боротьбу. 8 січня 1943 ультиматум радянського командування про капітуляцію Паулюс залишив без відповіді. На повторну пропозицію капітулювати дав рішучу відмову.

10 січня 1943 війська радянського Донського фронту генерала К.Рокоссовського приступили до ліквідації оточеного угруповання противника. Запеклі бої тривали понад 3 тижнів і завершилися повним знищенням 6-ї армії. Запеклий опір коштував німецьким військам величезних втрат. Так, тільки за останні дні боїв до 20 тисяч покинутих німецьких поранених валялися напризволяще серед міських руїн Сталінграда. Майже всі вони загинули (в основному замерзли).

15 січня 1943 року Паулюс нагороджений дубовим листям до Лицарського хреста. 30 січня Паулюс з підвалу універмагу на Красній площі, де знаходився його штаб, радирував до ставки Гітлера: «У річницю Вашого приходу до влади 6-та армія шле своєму фюреру найгарячіші привітання. Над Сталінградом і досі майорить прапор зі свастикою.»