Я́рмарок, розм. я́рмарка, я́рмалок (через з сер.-в.-нім. jârmarket — «річний ринок») — це тимчасовий періодичний захід, в рамках якого продавці демонструють та продають товар споживачам.
Ярмарки в Європі Деякі міста в Західній та Середній Європі славилися своїми ярмарками ще за середньовіччя. Відбувалися вони в безпечних місцях, переважно біля замків. Відомі міста, де відбувалися ярмарки на Заході недалеко від України: Краків, Познань, Відень, Кеніґсберґ, Пешт, Дебрецен.
Ярмарки в Україні
Слово «ярмарок» бере свій початок з німецької: «Jahr» у ній означає «рік», а «Markt» — «ринок» та «продаж». Трохи змінившись, це слово потрапило до польської: «jarmark», а звідти вже в українську: «ярмарок». Аналогічна схожість із словом «базар». В іранській мові воно означає «критий ринок». У персів його запозичили татари, з татарської воно перейшло в давньоруську, а звідти — до української. Це слово й досі вживається із тим самим значенням, що й колись.
На українських землях вже з 16 ст. відбувалися малі ярмарки, здебільшого в містах з Маґдебурзьким правом, де водночас розвивалися ремесла. Насамперед євреї, а також німецькі та польські поселенці, вірмени й українські міщани були активними в ярмарковій діяльності.
Великого значення з 17 ст. набули ярмарки у Львові, т. зв. контрактові, згодом у Дубні, з 1797 року — в Києві, а в 19 ст. — харківські ярмарки. Їхньому розвиткові сприяла розбудова шляхів і транспортних засобів, зокрема залізниць. Тоді збільшилося число ярмарків, і кожне місто та містечко забезпечувало вигідні умови (податкові пільги, безпека, забудування) для всіх ярмарків. Більшість ярмарків у Росії в 19 ст. тривали тільки 1 день, близько третини — від 2 до 7 днів і лише 3 % ярмарків тривали довше (деякі цілий місяць).
З 18 ст. ярмарки в Україні мали загально-імперське значення. Деякі з них творили т. зв. ярмаркове коло: 10 гуртових ярмарків відбувалися по черзі один за одним у 7 містах (Воздвиженський ярмарок: Кролевець, Курськ, Полтава, Єлисаветград, Харків, Суми, Ромни); у них брали участь одні й ті самі купці. Деякі з ярмарків спеціалізувалися на певних товарах (хміль: Житомир, Дубне, Рівне; вовна: Каховка, Бахмут, Павлоград; рогата худоба й коні: Кривий Ріг), та на більшості ярмарків торгували різним товаром.
У східно-українських губерніях (Харківська, Полтавська, Чернігівська) з усіх 2 600 ярмарків в кінці 19 ст. найбільші були в Харкові: Хрещенський, Троїцький, Успенський і Покровський (торгівля вовною та мануфактурою); у Полтаві: Іллінський (сільськогосподарські товари) і 4 в Ромнах. У південних губерніях (Катеринославська, Таврійська, Херсонська і Бесарабська) було біля 700 ярмарків; найбільш відомі — у Кривому Розі (Троїцький), Катеринославі (Петропавлівський), Каховці (Микільський і Покровський). У західних губерніях з 1 000 ярмарків найважливішими були такі: в Києві контрактовий (Стрітенський), на якому торгували гуртом різними товарами, а здебільшого сільськогосподарськими продуктами (цукор, збіжжя, олія); на Поділлі в Ярмолинцях (Петропавлівський) і в Балті (Троїцький). На початок 20 ст. в українських губерніях щорічно відбувалося близько 4 300 (на всіх 18,5 тис. у Росії) ярмарків, що мали близько 250 млн карбованців річного обороту (загалом у Росії 1,1 млрд). З 24 великих ярмарків у Росії 1910 року 14 мали понад 1 млн обороту, 4 з таких відбувалися в Україні. Загальний річний оборот російських ярмарків — 370 млн, з яких на Україну припадало 44 млн. В Україні переважали малі та середні ярмарки.
За першої світової війни, а особливо під час революції, ярмарки підупали. Їх відновлено в УССР і СССР з початку 20-х років, зокрема дрібні, бо вони замінювали недостатню мережу та організацію офіційної торгівлі. В РРФСР 1927 року було 7,5 тис. ярмарків, а в Україні — аж 15 тис. в 1 500 місцях. Тоді ярмарки поділялися на всесоюзні, республіканські, обласні та місцевого значення. Характер всесоюзних мали Бакинський і Нижньо-новгородський ярмарки, відомі ще з дореволюційних часів, а київський і харківський ярмарки були республіканськими. У процесі централізації торгівлі і планування народного господарства значення ярмарків упало, а в 30-х роках радянська влада влада їх цілком скасувала, за винятком середньоазійських республік. По другій світовій війні ярмарки в СССР почасти відновлено. З 1960 впроваджено оптово-промислові ярмарки, на яких радянські торговельні організації закуповували в радянських підприємств товари за зразками, про що укладали відповідні контракти (угоди). У СССР відбувалися обласні, міжобласні, республіканські та міжреспубліканські оптово-промислові ярмарки. До найважливіших належали київські ярмарки, які щорічно спеціалізувалися на різних товарах (одяг, хутра, дитячі товари тощо).
Втратили характер попередніх ярмарків напівлегальні базари з різним, головне вживаним і нелегально імпортованим товаром уроздріб (т. зв. «товчки» і чорний ринок), та колгоспні ринки сільськогосподарських продуктів, вироблених переважно на підсобних ділянках. Радянські підприємства, а здебільшого державні установи й міністерства, брали участь у міжнародних ярмарках та виставках.
На західноукраїнських землях під Австро-Угорщиною і між війнами під Польщею, Румунією й Чехословаччиною відбувалися ярмарки по містах і містечках. Окрім львівського (спочатку контрактового), важливими були ярмарки в Тернополі, Станиславові, Коломиї, Самборі, Ярославі, Садаґурі біля Чернівців і Мукачеві.
Давні ярмарки відбувалися звичайно під храмові свята або святочні сезони; звідси й назва багатьох з них. Вони були водночас і суспільно-культурними подіями, сприяли спілкуванню людей з далеких околиць та родинно-товариським зв'язкам. Ярмарки мали свій фольклор; на них відбувалися ярмаркові вистави, зокрема лялькові, музичні виступи та різні атракціони, здебільшого на імпровізованих естрадах, у т. зв. балаганах. Типово український ярмарок описав Микола Гоголь в оповіданні «Сорочинський ярмарок».
Ярмарки продовжують існувати як місце збуту виробів народних майстрів: щороку відбуваються Національний Сорочинський ярмарок — у Великих Сорочинцях (останній тиждень серпня), Покровський ярмарок у Запоріжжі, традицією стало ярмаркування у День Києва на Андріївському узвозі.
Ярмарки відбуваються і в інших містах з нагоди міських і державних свят. Музей народної архітектури та побуту України (м. Київ) проводить ярмарок з участю народних майстрів двічі на рік — першої суботи-неділі травня і вересня. Такі свята є дуже важливими для збереження і розвитку традиційних ремесел.
Закордонні ярмарки
Найбільші середньовічні ярмарки Антверпен Брюгге Женева Ліон
Найбільші сучасні міжнародні ярмарки Базель (ярмарок транспортного обладнання) Ганновер Ізмір Лейпциг Ліон Мілан Монреаль (книжковий ярмарок) Мюнхен (ярмарок спорттоварів) Париж Торонто
Див. також Національний Сорочинський ярмарок Ярмарки контрактові Великий Слобожанський ярмарок Ярмарок штату (США)
Примітки
Література Берковський В., Решетченко Д. Ярмарки // Гуржій І. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні (з кін. 17 ст. до 1861 p.). — К., 1962.
Українські ярмарки та виставки (історія та сьогодення) : бібліогр. покажч./ [уклад. Т.О. Сосновська]. - Х. : Фоліо, 2008. - 158 с. - ISBN 966-03-4562-1
Посилання В. П. Нагребельний. Ярмарок //
Олексій Сокирко. «Загибель гендляра» // Український тиждень, 03.02.2011 сайт Сорочинського ярмарку сайт Київського міжнародного контрактового ярмарку сайт Ярмарків Донецької області