Олексі́й Фе́дорович Фе́доров (30 березня 1901 — 9 вересня 1989) — генерал-майор (09.04.1943), двічі Герой Радянського Союзу (18.05.1942, 04.01.1944), радянський партійний і державний діяч, у роки німецько-радянської війни — командир Чернігівсько-волинського партизанського з'єднання, перший секретар Чернігівського та Волинського підпільних обкомів КПРС. Член ЦК КПУ в 1938—1989 р. Депутат Верховної Ради УРСР 1–6-го скликань. Міністр соціального забезпечення УРСР. Голова комісії у справах колишніх партизанів і підпільників при Президії ВР УРСР. Депутат Верховної Ради СРСР 1–11-го скликань.

Біографія Народився 30 березня 1901 року у місті Катеринославі (нині Дніпро). Своїх батьків не знав, оскільки невдовзі після народження опинився у притулку Катеринославської земської міської лікарні. Того ж 1901 року його взяв на виховання мешканець села Лоцманська Кам'янка (нині в складі Дніпра) Катеринославського повіту М. Т. Костиря, лоцман за професією. У 1916 році закінчив двокласне училище в Катеринославі.

До 1941 У червні 1916 — серпні 1920 р. — робітник у підрядчиків Чаєва і Лякіна в Катеринославі. У серпні 1920 року добровольцем пішов у Червону армію, брав участь у Громадянській війні на боці російських більшовиків. Воював проти УНР. У серпні 1920 — серпні 1921 р. — червоноармієць 9-ї кавалерійської дивізії 34-го полку РСЧА, а в серпні 1921 — серпні 1924 р. — червоноармієць 3-ї дивізії 7-го Українського полку в Катеринославі.

У серпні 1924 — серпні 1929 р. — будівельник-тесляр (кріпильник тунелю) на Мерефо-Херсонській залізниці в місті Катеринославі. Член ВКП(б) з липня 1927 року.

У серпні 1929 — квітні 1930 р. — старший кріпильник тунелю на будівництві Ріонської гідроелектростанції в місті Кутаїсі. У квітні 1930 — лютому 1931 р. — секретар партійного осередку КП(б)У в селищі Мандриківка у Дніпропетровську. У лютому — листопаді 1931 р. — старший десятник, заступник начальника будівництва Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту. У листопаді 1931 — квітні 1932 р. — курсант шестимісячних курсів техніків навчального комбінату управління залізничного будівництва в місті Чернігові, здобув спеціальність молодшого техніка залізничного будівництва.

У квітні 1932 — липні 1933 р. — голова Корюківської районної ради профспілок Чернігівської області. У липні 1933 — травні 1934 р. — голова Понорницької районної контрольної комісії КП(б)У — заступник секретаря Понорницького районного комітету КП(б)У Чернігівської області. У травні 1934 — січні 1936 р. — інструктор Срібнянського та Варвинського районних комітетів КП(б)У Чернігівської області. У січні 1936 — вересні 1937 р. — 2-й секретар Лосинівського районного комітету КП(б)У Чернігівської області. У вересні 1937 — квітні 1938 р. — 1-й секретар Лосинівського районного комітету КП(б)У Чернігівської області.

23 квітня 1938 — вересень 1941 року — виконувач обов'язків 1-го секретаря, 1-й секретар Чернігівського обласного комітету КП(б)У.

1941—1944 під час німецько-радянської війни Залишений у підпіллі, організував партизанський загін, який підпорядковувався НКВС СРСР. За даними спецслужб, до березня 1942 очолюваний О. Ф. Федоровим Чернігівський партизанський загін провів 16 боїв, убивши близько тисячі німецьких військовослужбовців, проводилися інші систематичні диверсії на території України — зруйнував 33 шосейних і залізничних мостів, пошкодив 5 ешелонів на залізниці, підірвав 5 складів, 2 заводи.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 травня 1942 року «за зразкове виконання бойових завдань» у тилу ворога і проявлену мужність і героїзм полковому комісарові Олексію Федоровичу Федорову присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 746)Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза т. т. Ковпаку С. А., Копенкину И. И., Сабурову А. Н., Фёдорову А. Ф., особо отличившимся в партизанской борьбе в тылу против немецких захватчиков» от 18 мая 1942 года // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик: газета. — 1942. — 5 июня (№ 20 (179)). — С. 1.. Взимку і навесні провів низку нових диверсій. Його угруповання нараховувало 12 загонів. Чисельність — від 3500 до 5400 бійців.

Радянські партизані зі з'єднання О. Федорова вночі 27 лютого 1943 року напали на окупаційний гарнізон містечка Корюківка. Планувалося визволити з в'язниці заручників, серед котрих була родина командира партизанського взводу, колишнього голови колгоспу Ф. Ступака.Юрій Поташній. Журналіст, магістр державного управління (Київ). Корюківка: забута трагедія. Як нацисти знищили 7-тисячне містечко // Історична правда, 2 березня 2011 Відповідальність за дії партизанів і підпільників нацисти поклали на цивільне населення, що призвело до Корюківської трагедії 1-2 березня 1943 року.

1943 року, виконуючи завдання Українського штабу партизанського руху, перемістив диверсійні загони на територію правобережної України і далі, на Волинь. Там федоровці проводили терористичні операції в українських населених пунктах. Одним із головних завдань сталінського керівництва було знищення українських повстанців.Сергій Бутко, представник УІНП у Чернігівській області. Комуністичний функціонер і партизан Олексій Федоров підлягає декомунізації // © 2020 Офіційний вебсайт УІНП З наближенням лінії фронту та у зв'язку з провалом військових операцій проти відділів УПА влиті до складу діючих армій. Частина федорівців кинута на лобові атаки м. Ковеля. Наприкінці березня 1944 року партизанське з'єднання, яким керував Федоров, при зустрічі з передовими частинами Червоної армії налічувало 5257 осіб.

У березні 1943 — квітні 1944, зокрема під час Волинської трагедії (липень 1943) — 1-й секретар Волинського підпільного обкому КП(б)У. 9 квітня 1943 О. Федорову присвоєне військове звання генерал-майор. З 7 липня 1943 до 14 березня 1944 його партизани пошкодили 683 ешелони з боєприпасами, пальним, технікою та продовольчими товарами, водночас збереглися свідчення командирів партизанських з'єднань Василя Бегми та Івана Федорова про те, що Олексій Федоров фальсифікував звітну документацію, приписуючи собі успіхи інших підривних груп.

Український письменник Микола Шеремет, який у 1942–1943 роках перебував у партизанському з'єднанні Олексія Федорова, писав у доповідній записці на ім’я Микити Хрущова, що Федоров «легко ображає людей, які в чомусь не згодні з ним, не терпить заперечень, має надмірно розвинуте самолюбство». Згідно з доповідною запискою, Федоров у розмові не може обійтися без мата та грубо поводиться із жінками.Гінда Володимир. Секс і Німецько-радянська війна. — К.: Арій, 2021. — 119 с.

Після 1944 30 травня 1944 — 3 січня 1949 року — 1-й секретар Херсонського обласного комітету КП(б)У. У грудні 1948 — січні 1950 року навчався на курсах перепідготовки 1-х секретарів обкомів при ЦК ВКП(б) у Москві.

У січні 1950 — травні 1952 року — 1-й секретар Ізмаїльського обласного комітету КП(б)У. У травні 1952 — травні 1957 року — 1-й секретар Житомирського обласного комітету КПУ. З 24 травня 1957 до 19 березня 1979 року — міністр соціального забезпечення УРСР. Член президії Радянського комітету ветеранів війни.

З квітня 1979 року був головою Комісії у справах колишніх партизанів і підпільників при Президії ВР УРСР, яка виконувала, зокрема, «фільтраційні» функції проти людей, що перебували на окупованій території. Партизанські спогади, документальні і художні твори письменників про партизанів і підпільників, перш ніж бути виданими, рецензували довірені люди колишнього партизанського генерала. Від авторів вимагалося приводити їхні твори у відповідність з точкою зору Федорова.

Помер 9 вересня 1989 року. Похований у Києві, на Байковому кладовищі. Автори пам'ятника: скульптор О. О. Ковальов, архітектор О. К. Стукалов.

Твори Автор спогадів: «Подпольный обком действует». [Партизанское движение на Черниговщине и Волыни] / Дважды Герой Сов. Союза А. Федоров. Литературная запись . — Москва: Воен. изд-во, 1947—1954. Кн. 1: Коммунисты уходят в подполье. — 1947. — 198 с.А. Фёдоров. Подпольный обком действует. Титульный лист. 1947 Кн. 2: Большой отряд. — 1949. — 267 с. Кн. 3: Вперед на запад! — 1954. — 216 с.Подпольный обком действует // Журнал «Коммерсантъ Власть» № 48 от 05.12.2005, стр. 72 уничтожение живой силы и техники противника не было самоцелью отрядов НКВД. Главным было вызвать ответные карательные акции немцев против населения, чтобы люди перестали считать солдат вермахта освободителями от большевистского гнета (Три книги в одном томе). — 1954. — 609 с. Последняя зима. Литературная запись Е. Шатрова. Военное изд-во, 1965. — 382 с. // Сов. писатель, 1981. — 365 с. Підпільний обком діє. Київ, 1986. Остання зима: партизанська бувальщина / літ. запис Є. Шатрова. — Дніпро, Київ, 1965. — 332 с. / Літературний запис Є. Шатрова. Фото Я. Давидзона. Пер. з рос. А. Шияна. Київ. Політвидав України, 1976. 325 с. / літ. запис Є. Шатрова; пер. з рос. А. Шияна. — К. : Політвидав України, 1982. — 328 с. Війна народна — війна священна. Київ, 1984.

На основі спогадів «Остання зима» і «Підпільний обком діє» Анатолій Буковський створив однойменні телефільми (1978 і 1984).

Нагороди Двічі Герой Радянського Союзу (18.05.1942, 04.01.1944Указ Президиума Верховного Совета СССР «О награждении Героев Советского Союза Ковпака Сидора Артемьевича и Фёдорова Алексея Фёдоровича второй медалью «Золотая звезда»» от 4 января 1944 года // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик : газета. — 1944. — 13 января (№ 2 (262)). — С. 1). Нагороджений вісьмома орденами Леніна (7.02.1939, 18.05.1942, 23.01.1948, 26.02.1958, 24.04.1961, 23.10.1967, 27.03.1981 28.03.1986), орденом Жовтневої Революції (31.03.1971), орденом Суворова 1-го ступеня (2.05.1945), орденом Богдана Хмельницького 1-го ступеня (7.08.1944), орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня (11.03.1985), орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня (1.02.1945), орденом Трудового Червоного Прапора (17.03.1976), орденом Червоної Зірки (6.11.1945), медалями.

Почесні звання Почесний громадянин Ковеля (1969), Луцька (1969), Херсона (1988), ЧерніговаКосых и Шкурко — почетные граждане Чернигова // gorod.cn.ua, 28 серпня 2015.

Позбавлений Почесний громадянин Києва (до травня 2023)

Пам'ять

У Києві на будинку № 9 по вулиці Заньковецкої, в якому з 1966-го по 1989 рік проживав О. Ф. Федоров, існувала меморіальна дошка.

У дніпровській середній школі № 107 діяла кімната-музей Олексія Федорова. На школі було встановлено меморіальну дошку. У місті Корюківці Чернігівської області, на подвір'ї ЗОСШ № 1 існувало погруддя О. Ф. Федорова.

10 січня 2023 року у місті Дніпро демонтовано погруддя Олексію Федорову.

У місті Ковель вулицю Олексія Федорова перейменували на вулицю Івана Федорова.

У місті Луцьк вулицю Федорова перейменували на вулицю Героїв-Добровольців.

Література Заболотна Т. В. Федоров Олексій Федорович // Жадько Віктор. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 266. Жадько Віктор. У пам'яті Києва. — К., 2007. — С. 401. . . Бичков Л. Н. Партизанское движение в годы Вел. Отеч. войны. — , 1965. Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 2. —  : Воениздат, 1988. Дважды Герои Советского Союза. —  : Воениздат, 1973. И генерал, и рядовой. — Днепропетровск: Промінь, 1983. Народные Герои. — , 1983. Павлов В. В. Генерал Орленко. 2-е изд. — , 1972. Подвигом прославленные. — Киев, 1985. Советские партизаны. — , 1961.

Примітки

Джерела Стаття про О. Ф. Федорова на сайті Українського інституту національної пам'яті Коротка біографія О. Ф. Федорова на сайті «Хронос» Некрополі Києва

Література про О. Ф. Федорова Книги Григорій Балицький. Вибухи гримлять на Волині; літ. запис . — К.: Молодь, 1990. — 192 с. Клоков В. И. Ковельский узел. — К.: Политиздат Украины, 1981. — 238 с. Слинько І. І. Підпілля і партизанський рух на Україні на завершальному етапі визволення 1944 р. — К.: Наукова думка, 1970. — 173 с.

Статті 2005—2020