Династія Цзінь (офіційно Велика Цзінь; 1115–1234) — династія чжурчженів, що правила в державі Цзінь, одній з трьох великих держав поряд з китайською Сун та киданською Ляо, що виникли після розпаду Танської імперії.
Держава Цзінь з'явилася в результаті повстання, що вибухнуло у 1115 під проводом вождя чжурчженів Ваньяня Агуди (також відомого як Тайцзу) проти династії Ляо. Повстанцям вдалося встановити контроль над північним Китаєм, після чого Агуда прийняв титул імператора і уклав союз із Сун проти Ляо. Союз тривав у 1117-1122 до повного розгрому Ляо, після чого почалися довгорічні війни з Сун. Протягом свого правління чжурченці Цзінь швидко адаптувалися до китайських звичаїв і навіть зміцнили Велику стіну для захисту від монголів. У межах внутрішньої політики Цзінь сприяв розвитку низки культурних досягнень, таких як відродження конфуціанства.
Чжурчжені зуміли взяти під контроль значні території сучасних Маньчжурії та Монголії. 1204 року вони перемогли Північну Сун, змусивши її платити данину. У 1210 році почалися тривалі війни з монголами на чолі із Чингісханом. Вони завершилися у 1234 році захопленням монголами столиці Кайфена і загибеллю 9 лютого останнього імператора Ваньяня Ченліня, що стало остаточним падінням династії Цзінь.
Династія Цзінь, офіційно відома як Велика Цзінь, проіснувала з 1115 по 1234 р. як одна з останніх династій в китайській історії до монгольського завоювання Китаю. Цзінь означає «золото». Чжурчженське слово, що означає «золото», було Алчунь, яке Аґуда прийняв як назву своєї державиKane, Daniel (2009). The Kitan Language and Script. Leiden: Brill, p. 4-165René Grousset (1970). A History of Central Asia (reprint, illustrated ed.). Rutgers University Press. p. 136. ISBN 978-0-8135-1304-1. Її ім'я іноді пишуть як Kin, Jurchen Jin або Jinn англійською мовою, щоб відрізнити його від попередньої династії Китаю, чиє ім'я ідентичне, коли транскрибується без діакритичних позначок тону в системі Ханью Піньїнь для стандартної китайської мови. Її також іноді називають «династією Чжурчжен» або «Чжурчжен Цзінь», оскільки її лідер-засновник Агуда (правив у 1115—1123) був походженням Ваньяна Чжурчжена.
Історія Передумови До 11 століття чжурчжені стали васалами правителів киданів з династії Ляо. Чжурчжені в районі річки Ялу були данниками Корьо з часів правління Ван Гона, який закликав їх під час воєн пізнішого періоду трьох королівств, але чжурчжені неодноразово змінювали вірність між Ляо і Корьо з недоцільності. Вони пропонували данину обом дворам з політичної необхідності та залучення матеріальних благ.
Однією з причин повстання чжурчженів і падіння Ляо був звичай ґвалтування одружених чжурчженських жінок та чжурчженських дівчат посланниками киданів, що викликало невдоволення чжурчженів. Звичай киданів займатися сексом з неодруженими дівчатами сам по собі не був проблемою, оскільки господарі чжурчженців пригощали чжурчженів із запрошеними повіями. Практика гостьової проституції — надання жінок, їжі та притулку для гостей — була поширеною серед чжурчженів.
Як зафіксував Хон Хао, неодружені дочки сімей Чжурчжен нижчих і середніх класів в селах Чжурчжен були передані гітанським гінцям для сексу. Посланців Сун серед Цзінь так само розважали співаючі дівчата в Гід, Хенань. Немає жодних доказів того, що гостьова проституція неодружених чжурчженських дівчат китанським чоловікам була обурливою для чжурчженів. Лише тоді, коли кидані змусили аристократичні сім'ї Чжурчжен відмовлятися від своїх прекрасних дружин в якості запрошених повій для посланців киданів, чжурчжені ображались. Це свідчить про те, що у верхніх класах Чжурчжен лише чоловік мав право на свою одружену дружину, тоді як серед нижчих класів чжурчженів цнотливість неодружених дівчат та секс із китанськими чоловіками не перешкоджали їх можливості пізніше одружуватися.
Заснування Наприкінці 1112 року ляоський імператор Тяньцзу вирушив у риболовлю до річки Хунтун (сучасна річка Сунгарі), де племена чжурчженів мали віддати шану імператору. Як символічний жест поваги, вожді чжурчженів повинні були по черзі встати та танцювати в таборі імператора, але один з них, Агуда, відмовився. Навіть після того, як Агуда отримав три запрошення, він все одно відмовився танцювати. Тяньцзо хотів, щоб його стратили за акт непокори, але впливовий канцлер Сяо Фенсянь відмовив його від цього курсу та применшив шкоду, яку міг завдати Агуда. Це виявилося фатальною помилкою, оскільки 1113 року Агуду обрали правителем чжурчженів. Той негайно повстав проти Ляо.
Пізньої осені 1114 року Агуда напав на Нінцзян, біля якого завдав киданям поразки. Того ж року переміг армію Ляо у битві на річці Сунгарі. До кінця року кілька прикордонних префектур було захоплено чжурчженями, до яких також приєдналися деякі сусідні племенаTwitchett, Denis C.; Fairbank, John King; Franke, Herbert (1994). The Cambridge History of China: Volume 6, Alien Regimes and Border States, 907–1368. Cambridge University Press, p. 142.. Агуда вже навесні 1115 року проголосив себе імператором династії ЦзіньTwitchett, Fairbank & Franke 1994, p. 143-144, 222.. Водночас імператор Тяньцзу стикнувся зі змовою родичів на чолі із князем Єлюй Чжанну. На початку 1116 року сталося ще одне повстання, коли військовий Гао Юнчан оголосив себе імператором династії Юань та попросив допомоги у Цзінь. Змова і повстання було швидко придушено, але це послаблювало Ляо і посилювало Цзінь. Як наслідок 1117 року цзіньська армія завдала нових поразок ляоському військуTwitchett, Fairbank & Franke 1994, p. 143-144. Невдовзі було укладено військовий союз з імперією Сун проти імперії Ляо. 1120 року було захоплено одну зі столиць Ляо — Шанцзін. 1121 року через зраду чжурчжені захопили ще одну ворожу столицю — Даминчен. Це призвело до остаточного занепаду Ляо. Навесні 1122 року Цзінь захопило Сіцзін (Західну столицю Ляо). Біля кордону з державою Західне Ся чжурчжені здолати тангуто-киданське військо.
В цей час частина киданів оголосили князя Єлюй Чуня імператором Північної ЛяоTwitchett, Fairbank & Franke 1994, p. 148-149.. Взимку 1123 року Агуда захопив Нанцзін, після чого вороги 2 групами рушили на захід. Влістку 1123 року було захоплено усю імператорську родину Ляо. Невдовзі було укладено договір Цзінь та Сун як рівних. Агуду називали «Августівним імператором великого Цзінь» на рівних умовах з імператором Сун. У договорі було зазначено, що Сун мала сплачувати щорічні платежі Цзінь, раніше надані Ляо, а також компенсувати втрачені доходи від префектур регіону Янь, які мали бути повернуто СунTwitchett, Fairbank & Franke 1994, p. 224-226. 1124 року Західне ся визнало зверхність імперії Цзінь. 1125 року спротив загонів Ляо було остаточно придушено, ворожу імперію було знищено.
Міграція на південь Після захоплення Північного Китаю династія Цзінь ставала дедалі синічнішою. Близько трьох мільйонів людей, з них половина з них чжурчжені, мігрували на південь до північного Китаю протягом двох десятиліть, і ця меншість управляла близько 30 мільйонами людей. Чжурчженям були надані земельні гранти та організовано у спадкові військові частини. Багато хто одружився з хань китайцями, хоча заборона чжурчженським дворянам одружуватися з хань китайцями була знята лише в 1191. Після смерті імператора Тайдзун у 1135 р. Наступні три імператори Цзінь були онуками Агуди від трьох різних принців. Імператор Сіцзун (р. 1135—1149) вивчав класику і писав китайську поезію. Він прийняв китайські культурні традиції Хань, але вищі посади мали чжурчженські аристократи. Разом з тим велася війна з Монгольським ханством, яка загалом була невдалою. 1147 року було укладено мирний договір, за яким Цзінський уряд зобов'язався відправляли монголам 50 тис. доу (0,5 млн л) зернових і 300 тис. рулонів тонкого і 300 тис. рулонів грубого шовку. Натомість монголи повинні були щорічно відправляти Цзінь 50 тис. голів худоби.
Пізніше в житті імператор Сідзунг став алкоголіком і стратив багатьох чиновників за його критику. У нього також були вбиті лідери Чжурчжена, які протистояли йому, навіть ті, що належали до клану Ваньян. У 1149 році він був убитий родиною та дворянами, яка зробила його кузена Ваньяна Лянга наступним імператором Цзінь. Через жорстокість як своєї внутрішньої, так і зовнішньої політики, Ваньянь Лян був посмертно понижений з посади імператора. Отже, історики зазвичай називають його посмертним ім'ям «Принц привітання». Разом з тим він виявив енергію у відновлення зовнішнього авторитету. Внаслідок інтриг спровокував війну чорних татар проти Монгольського ханства, яке вимушено було покращити відносини з Цзінь.
Повстання на півночі Узурпувавши трон, Ваньян Лян розпочав програму легітимації свого правління імператора Китаю. У 1153 р. Він переніс головну столицю імперії з префектури Хуінінг (на південь від сучасного Харбіна) до колишньої столиці Ляо Яньцзінь (сучасний Пекін). Через чотири роки, в 1157 році, щоб підкреслити постійність переїзду, він зруйнував дворянські резиденції в префектурі Хуінінг. Ваньян Лянг також реконструював колишню столицю Сун Біньцзін (нинішній Кайфен), яку було пограбовано в 1127 році, зробивши її південною столицею Цзінь.
Ваньян Лян також намагався придушити інакомислення, вбивши дворян Чжурчжен, стративши 155 князів. Щоб здійснити свою мрію стати правителем усього Китаю, Ваньянь Лян, скориставшись розпадом Монгольського ханства, що забезпечило від ворогів на північному сходу, напав на династію Південних Сун в 1161 році. Тим часом у Шанцзіні, на колишній силовій базі чжурченів, спалахнули два одночасних заколоти: очолюваний кузен Ваньяна Лян коронований Ваньян Йонг, а також інші племена киданів. Ваньян Лянг повинен був вивести війська Цзінь з півдня Китаю, щоб придушити повстання. Сили Цзінь були розгромлені силами Сун у битві при Каїші та битві при Тангдао. Маючи збіднену військову силу, Ваньян Лянг не зумів досягти успіху у своїй спробі вторгнення в південну династію Сун. Нарешті, він був убитий власними генералами в грудні 1161 р. Через його поразки. У столиці також було вбито його сина та спадкоємця.
Хоча коронований у жовтні, Ваньян Йон (імператор Шицзун) не був офіційно визнаний імператором до вбивства спадкоємця Ваньяна Лянга. Повстання киданів було придушено лише в 1164 році; їхніх коней конфіскували, щоб повстанцям довелося зайнятися землеробством. Інші кавалерійські підрозділи киданів та Сі були включені в армію Цзінь. Оскільки ці внутрішні повстання сильно послабили здатність Цзінь протистояти Південній Сун у військовому відношенні, двір Цзінь під керівництвом імператора Шицзонга почав переговори про мир. Договір про Лонгін (隆興 和 議) був підписаний в 1164 р. І відкрив понад 40 років миру між двома імперіями.
На початку 1180-х років імператор Шицзун запровадив реструктуризацію 200 одиниць мангану, щоб усунути зловживання податками та допомогти журченцям. Заохочувалось комунальне господарство. Імперія Цзінь процвітала і мала великий надлишок зерна в запасі. Хоча вивчений у класиці китайської мови, імператор Шицзун був також відомий як пропагандист мови та культури чжурчженів; за його правління ряд китайських класичних творів було перекладено на чжурчженську, була заснована Імператорська Академія Чжурчжен, і імператорські іспити почали пропонуватися на мові чжурчженів. Правління імператора Шицунга (1161—1189) нащадкам запам'ятало як час порівняльного миру та процвітання, а самого імператора порівнювали з міфологічними правителями Яо та Шунь. Бідні сім'ї чжурчженів на південних маршрутах батальйонів і рот батальйонів та рот намагалися вести спосіб життя заможних сімей чжурчженів та уникати сільськогосподарських робіт, продаючи власних дочок Чжурчжен у рабство та здаючи їх землю ханським орендарям. Заможні чжурчжені бенкетували і пили, носили дамаск і шовк. Історія Цзінь (Цзіньші) говорить, що імператор Шицзун Цзінь взяв це до відома і спробував зупинити ці справи в 1181 р.
Падіння Цзінь