Сигіт

Сигіт (Сигіт-Мармароський, Мармарош-Сигіт, Сігету-Мармацієй; , ) — місто в Румунії, розміщене в Мармароській котловині над горішньою Тисою на українсько-румунському етнографічному прикордонні; 32 793 меш. (2021). Друге за розміром місто в жудці Мармарош. Історичний центр Південної Мармарощини. Будівельна, текстильна, деревообробна і харчова промисловість. Поблизу міста розташований пункт контролю на кордоні з Україною «Сігету Мармацієй»—Солотвино.

Клімат Місто знаходиться у зоні, котра характеризується вологим континентальним кліматом з теплим літом. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 18.9 °C (66 °F). Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою -3.3 °С (26 °F).

Історія Мармарош-Сигіт відомий з XIII ст., з 1394 — головне місто Мармароського комітату.

У 19 — 20 ст. в ньому діяли греко-католицька церква і «руська» (тобто українська) гімназія, в 1950-60 pp. — українські відділи при гімназії й педагогічній школі. Наразі у місті працює єдиний в Румунії Український Педагогічний ліцей ім. Т.Шевченка (директорка — Лукреція Семенюк).

На поч. XX ст. в Мармарош-Сигіті відбулися два судових процеси проти закарпатських селян, які перейшли на православ'я; угорський уряд обвинувачував їх у зв'язках з Росією. В 1904 — 1906 засуджено на різні терміни ув'язнення 9 селян з Мармарош-Сигіта, а у 1913 — 14 — 96 осіб з різних сіл на чолі зі священиком Олексієм Кабалюком. Процеси мали розголос у Західній Європі і звернули увагу міжнародної думки.

18 грудня 1918 року у Мармароші Сигітському відбувся з'їзд делегатів українців Мармарощини, який висловився за приєднання Закарпаття до України. На з'їзді мали слово: Клочурак Степан та Климпуш Василь — Ясіня, Штефан Августин, Бращайко Михайло — Рахів, Йосипчук Василь — Великий Бичків.Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — С. 71. — ISBN 5-7707-7867-9. 16 січня 1919 р. місто визволили війська Гуцульської республіки (входив загін Української Галицької армії) від угорських військ та адміністрації. Наступного дня вони зазнали поразки від дій переважних чисельно окупантів (румунська дивізія).

У період між війнами місто знаходилось на кордоні між ЧСР та Румунією. Через місто проїжджали транскордонні потяги, зокрема швидкий потяг Прага-Ясіня, який з'єднував Рахівщину з рештою республіки. Наприкінці 1944 р. місцеві українці утворили народний комітет, який ухвалив приєднання міста з навколишніми українськими селами до України, однак реалізоване це не було. За комуністичного режиму тут ув'язнювали політичних дисидентів, яким нині присвячені пам'ятники та музей. У січні 2007 тут за участі президентів В. Ющенка та Т. Басеску знову відкритий історичний міст через Тису та міжнародний прикордонний перехід до українського селища Солотвино.

Населення За даними перепису населення 2021 року у місті проживали 32 793 особи. Національний склад населення міста: Національність Кількість осіб Відсоток румуни 23 320 71,1 % угорці 2771 8,4 % українці 519 1,6 % роми 431 1,3 % німці 33 0,1 % русини 12 < 0,1% євреї 11 < 0,1% італійці 10 < 0,1% росіяни-липовани 7 < 0,1% вірмени 7 < 0,1% інші народи 10 < 0,1% Також у місті проживають серби, греки та албанці, але точна кількість цих народів у результатах перепису не вказується.

Рідною мовою назвали: Мова Кількість осіб Відсоток румунська 23 902 72,9 % угорська 2590 7,9 % українська 444 1,4 % ромська 107 0,3 % німецька 18 < 0,1% русинська 11 < 0,1% італійська 7 < 0,1% російська 4 < 0,1% інша мова 14 < 0,1% Також рідною мовою називали сербську, польську, албанську та їдиш, але точні значення для кожної з них у результатах перепису не вказуються.

Склад населення міста за віросповіданням: Релігія Кількість осіб Відсоток православні 19 674 60,0 % римо-католики 2869 8,7 % греко-католики 1343 4,1 % реформати 842 2,6 % свідки Єгови 661 2,0 % п'ятдесятники 438 1,3 % баптисти 292 0,9 % не релігійні 173 0,5 % адвентисти 172 0,5 % євангелісти 124 0,4 % інша релігія 79 0,2 % атеїсти 49 0,1 % старообрядці 48 0,1 % іудеї 24 < 0,1 % агностики 17 < 0,1 % православні (сербська церква) 9 < 0,1 % лютерани 6 < 0,1 % мусульмани 4 < 0,1 % євангелісти аугсбурзького сповідання 4 < 0,1 % Також у місті проживають унітарії та євангельські християни, але точна їхня кількість у результатах перепису не вказується.

Українство На міському православному кладовищі поховано багато українців. Зокрема Василь Пензеш — сігетський український парох.

У місті проживають 519 українців, які становлять 1,6 % населення міста (2021). В околицях міста — українські села (див. Мармарощина).

В місті діє Український ліцей імені Тараса Шевченка

Люди Берец Вільмош-Йожеф Іштванович — український художник і мистецтвознавець. Глюк Гаврило Мартинович — український живописець. Елі Візель — письменник, народився та жив у Мармарош-Сигіті до 1944 (коли всі євреї міста були відправлені до Аушвіц), лауреат Нобелівської премії миру 1986 р. Крістіан Орош — румунський футболіст Юнгер Бела Германович (1920—1992) — угорець, радянський український письменник, казкар, сценарист Еміль Денкуш (* 1974) — румунський футболіст.

Міста-побратими

Міста побратими Країна Олава Коломия

Галерея

Примітки

Джерела і література

Стражник Л. Добра нагода згуртувати гуцулів з обох берегів Тиси // Голос України. — 2018. — № 4 (7010) (9 січня). — С. 14. — (Суспільство).