Скоромо́вка, швидкомовка або спотиканка — жанр як фольклорного, так і літературного походження: дотепна гра спеціально скомпонованих важковимовних слів, і звуків, що створюють труднощі для швидкої й виразної вимови слів. Зазвичай має форму ритмізованої прози, іноді римованої. Зміст скоромовки найчастіше жартівливий: «Про Прокопа й про прокопенят»; «Ходить посмітюха по смітнику з посмітюшенятами».
Особливості
Фонетична ускладненість — побудова текстів на повторенні близьких або важких для вимови звуків і звукосполучень, що створює артикуляційні труднощіКаневська О. Б. Порівняльна характеристика українських і російських скоромовок. Літератури світу: поетика, ментальність і духовність. 2014. Вип. 4. С. 137-149. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/PhSt_2012_8_31.pdf.. Лаконічність форми — скоромовки, як правило, є короткими текстами або окремими висловами з компактною структурою. Ігровий характер — функціонують як мовленнєва гра, що передбачає швидке та правильне відтворення тексту зі слуху. Поєднання логіки й мовної гри — попри фонетичну складність, більшість текстів мають упорядковану або сюжетно вибудувану структуру. Активне використання алітерацій, асонансів і повторів слів або морфем як основного структурного принципу. Спрямованість на розвиток — орієнтація на вдосконалення мовлення та формування артикуляційних навичок.
Скоромовки та чистомовки У сучасній логопедії та мовознавстві поряд із терміном «скоромовка» використовуються також поняття «чистомовка», а також розмовні «швидкомовка» і «спотиканка». Однак скоромовки й чистомовки відрізняються за структурою та функціональним призначенням.
Чистомовка має двочленну будову: перша частина містить багаторазове повторення складу або звука, друга — коротке речення, що римується з нею. Наприклад: «Ша-ша-ша — бігає лоша». Така форма використовується переважно для автоматизації правильної вимови окремих звуків і не потребує швидкого темпу мовлення.
Скоромовка, на відміну від чистомовки, має складнішу фонетичну організацію та орієнтована на розвиток швидкого й чіткого мовлення. Її структура може бути різною, однак характерною ознакою є поєднання звуків і слів, що ускладнюють артикуляцію. Наприклад: «Листок з липи прилип до Пилипа».
Походження Питання походження скоромовок залишається дискусійним, оскільки точний час виникнення цього жанру не встановлено. Дослідники висувають кілька гіпотез щодо його генези.
За однією з версій, найдавніші форми скоромовок могли з’явитися ще в період Київської Русі. Прихильники цього підходу пов’язують їх виникнення з усною традицією, у якій відображалися побут, природне оточення та елементи світогляду тогочасного суспільства Каневська О. Б, Щербак С. В. Малі фольклорні жанри як форма вираження національного характеру. Філологічні студії. Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету : зб. наук. праць / за заг. ред. Ж. Колоїз. 2014. Вип. 10. С. 172-181. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/268531195.pdf..
Інша гіпотеза пов’язує походження скоромовок із архаїчними ритуальними практиками. За цим припущенням, первісно вони могли мати магічно-культове значення та використовуватися під час обрядових дій, а їхня звукова організація виконуваласакральну функцію.
Етнограф Ю. Ліпс висловлював думку, що на ранньому етапі скоромовки використовувалися в середовищі дорослих як форма «таємної мови». Із часом, утративши первісне значення, вони перейшли до вжитку дітей, де набули переважно ігрового та навчального характеру.
Історія дослідження та збирання в Україні У період другої половини ХІХ століття розпочалося активне збирання зразків усної народної творчості, у межах якого фіксувалися й тексти скоромовок. Перші записи цього жанру з’являлися переважно у фольклорних та етнографічних збірниках, присвячених дитячому фольклору. Серед ранніх збирачів і дослідників скоромовок називають М. Номиса (1864), С. Рокосовську (1887), П. Іванова (1898), а також І. Франка, який залучав такі тексти до своїх фольклорних студій у 1901–1910 роках .
Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття скоромовки здебільшого сприймалися як складник дитячого мовного середовища. За спостереженнями дослідників, саме в цей час вони почали осмислюватися як засіб мовленнєвого навчання .
У другій половині ХХ століття вивчення скоромовок набуло системного характеру. Важливу роль у цьому процесі відіграли академічні видання серії «Українська народна творчість», у яких жанр було впорядковано та введено до ширшого наукового обігу. Значний внесок у публікацію й систематизацію текстів зробили В. Бойко (1962) та Г. Довженок (1986; 1991) .
У сучасній українській фольклористиці скоромовки стали предметом окремих досліджень, присвячених їхньому походженню, функціонуванню та місцю в системі дитячого фольклору. До вивчення цього жанру зверталися С. Росовецький, Г. Довженок, Н. Шумада, І. Линчак, І. Іванченко та ін. У сучасному науковому дискурсі основна увага приділяється питанням генези жанру, його функціонального призначення та класифікації .
Класифікація У фольклористичних і педагогічних дослідженнях запропоновано кілька підходів до класифікації скоромовок. Найчастіше їх поділяють:
за складністю — на легкі та складні; за звуковою організацією — на повторенні одного звука або кількох звукових поєднань; за походженням — на фольклорні та авторські; за цільовою аудиторією — на дитячі та дорослі; за формою — на римовані й неримовані, короткі й розгорнуті, прозові та віршовані; за змістовими особливостями — на сюжетні й безсюжетні, логічно побудовані та абсурдні, серйозні й жартівливі.
Окремий підхід до структурної класифікації запропонувала О. Березюк. Дослідниця виокремлює скоромовки, побудовані на повторенні фонетично близьких або дзеркально змінених слів, а також тексти, у яких варіювання досягається шляхом словотворчих змін навколо одного кореня.
Функції Скоромовки виконують низку функцій, пов’язаних із мовленнєвим, пізнавальним і культурним розвитком:
Навчальна — формування правильної звуковимови, розвиток артикуляції. Практична — подолання фонетичних труднощів, тренування чіткої вимови. Розважально-ігрова — використання як мовної гри та елементу змагання у дитячому середовищі. Пізнавальна — засвоєння особливостей звукової системи мови. Естетична — формування відчуття милозвучності.
Виховна — формування культурної ідентичності.
Приклади Бабрились в брудній баюрі Два бобри брунатно-бурі: — Правда, брате бобре, добре? — Дуже добре, брате бобре!
Хитру соро́ку спіймати моро́ка, А на со́рок соро́к — со́рок моро́к.
Гей, малий, скажи малому Хай малий малому скаже, Хай малий теля прив'яже.
Цей ковпак зроблений не по-ковпаківськи. Треба його перековпакувати, щоб він був перековпакований.
Кричав Архип, Архип охрип, Не треба Архипу кричати до хрипу.
Вередували вереднички, Що не зварили вареничків. Не вередуйте, вередниченьки, Ось поваряться варениченьки.
На городі стоїть верба найкорчукуватіша.
Босий хлопець сіно косить, Роса росить ноги босі.
Дзижчить над житом жвавий жук, Бо жовтий він вдягнув кожух.
Синку, принеси синьку. Принеси синьку, Васильку.
Через грядку гріб тхір ямку.
Галасливі ґави й галки в гусенят взяли скакалки. Гусенята їм ґелґочуть, що й вони скакати хочуть.
Мусію, Мусію. Муку сію, Печу паляниці, кладу на полиці. Мусій, муку сій, печи паляниці, клади на полиці.
Примітки
Див. також Лічилка
Посилання
Українські скоромовки для дикції Антологія Української народної творчості — скоромовки Весела абетка. Скоромовки Чистомовки українською мовою Скоромовки різними мовами світу
Література
Скоромовка // Дитячий фольклор / редкол.: С. Д. Зубков, О. І. Дей (відп. ред. ), І. П. Березовський та ін., упоряд., вступ. ст., прим. Г. В. Довженок. – Київ: Дніпро, 1986. – 304 c. : іл. – (Бібліотека української усної народної творчості). Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості : пісні, прислів'я, загадки, скоромовки : для ст. шк. віку / [редкол.: І. П. Березовський (голова) та ін. ; упоряд., передм. та прим. Н. С. Шумади]. – Київ: Веселка, 1989. – 606 c.