Соборнопра́вність — устрій церкви, у якому церковним життям керують усі її члени: ієрархія, духовенство і миряни.
Соборноправність, у більшій чи меншій мірі, була властива Православній Українській Церкві до підпорядкування її Синодові російської церкви (тепер патріархові), і церковні собори відбувалися з чималою участю світських осіб. На засадах соборноправності творилося відродження Української Православної Церкви 1917 і пізніших років. Ці принципи яскраво виявилися на церковному соборі 1921 і дотримуються в Соборноправній та частково й у інших українських православних церквах за кордоном.
Література
Посилання
Жилюк С., Киридон А. Собороправність у контексті проблем православного церковного оновлення // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: зб. наук. праць : наук. зап. Рівнен. держ. гуманітар. ун-ту. – Рівне: РДГУ, 2006. – Вип. 8. – С. 59–65.