Ана́пест (гр. ἀνάπαιστος, лат. anapaestus — зворотний дактилю, букв. — відображений назад) — в античному віршуванні — трискладова стопа тривалістю в чотири мори, що складається з двох коротких і одного довгого на кінці складу, з ритмічним наголосом на довгому: UU—.
У силабо-тонічному віршуванні — стопа, що складається з двох ненаголошених і одного наголошеного на кінці складу. Одностопний анапест майже не зустрічається в українській поезії, окремі випадки його вживання спостерігаються у гетерогенній строфі, наприклад, у фольклорно стилізованому вірші М. Вороного: (…) Покохає мене щиро Незрадливо — : Усміхнеться й мені доля Милостиво!
Приклад двостопного анапеста: Я дійду на зорі: до найстаршої брами, Де ключі? У Дніпрі. А Дніпро — під валами (В. Герасим'юк).
Зустрічається тристопний анапест: Закигиче розлука над нами, Розчахне двосистемно навскіс, Замордується лихо ножами: Чи зависне в петлі твоїх кіс (І. Драч).
Чотиристопний анапест досить поширений в українському вірші на противагу іншим розмірам трискладової стопи: Польовою стежкою з дальніх доріг: Йду в село і радію сподіваній стрічі. Тільки ж каменем смуток на серце наліг: Кладовище побільшало вдвічі (В. Марочкін).
П'ятистопний анапест, котрий витворює медитативний настрій: На горі ніби снігом біліє давнезний собор, Що скликає всі вірні серця вечорами і зранку. Давня ратуша в землю вростає, немов мухомор, Сивий майстер в льошку замовляє вина філіжанку (М. Рильський).
Шестистопний анапест — найменш популярний у сьогоденній українській версифікації: В тихих продувах вітру цілував я змокріле волосся. Гуркотів спорожнілий трамвай — ночі й зливі навстріч. А позаду — в пульсуючих прожилках листя неслося, Мов колись і ніколи… за нами й над нами… всю ніч (П. Куценко).
Анапест з'явився в українській поезії дещо пізніше порівняно з іншими тристопними розмірами — у другій половині 19 століття.
Література
Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007