Бої за гору Маківка — запеклі позиційні бої за гору Маківка в Карпатах, що точилися з 29 квітня до 4 травня 1915, під час Першої світової війни на східному фронті між підрозділами австро-угорської 55-ї піхотної дивізії фон Фляйшнера (до складу якої входили 7 сотень 1-го та 2-го куренів Українських січових стрільців) та російськими військами 78-ї піхотної дивізії генерала Альфтана задля заволодіння панівною висотою — горою Маківка з метою контролю над селом Козьова.
У результаті героїчної оборони Маківки повністю зірвались стратегічні плани російського командування. Здобуття вершини, що планувалось 29 квітня, здійснилось лише 4 травня, при цьому були використані всі наявні резерви. Внаслідок величезних втрат російські війська не змогли продовжити наступ і через тиждень змушені були поспішно відступати перед австрійськими підрозділами, що підійшли. Особливою мужністю під час боїв за Маківку відзначились частини Українських Січових Стрільців, що надалі відобразилось у народній пам'яті.
Загальна обстановка на Карпато-Галицькій ділянці фронту до квітня 1915 На початок квітня 1915Дати в статті дані по старому стилю, що діяв у Російській імперії до лютого 1918 75-ти верстна лінія фронту між російським XXII армійським корпусом Брінкена й Імператорською Німецькою Південною армією () змішаного німецько-австрійського складу, але під німецьким командуванням (командувач — Александр фон Лінзінґен), йшла з північного заходу на південний схід по гірському кряжі Звинин (довжиною 10 км, найвища точка — 1109 м), далі через Козьову — Тухлю — Дапневець — Маґуру — Сенечів — Вишків і по гірському хребті до Бескид Кляузе.
На фронті відбувалися запеклі бої, що були продовженням «Великоднього бою» (), у ході якого Південна армія намагалася збити російські війська з Карпатських перевалів і вийти на Подільську височину. Якби їй удалося завдати наприкінці квітня — початку травня 1915 поразку російському XXII корпусові та примусити його відступити, то, у сукупності з німецьким успіхом Горлицького прориву, могло трапитися так, що весь Південно-Західний фронт генерала від артилерії Іванова опинився б у мішку й не зумів би вийти з-під ударів 11-й армії Макензена, як і сталося насправді.
Російська імператорська армія. Стратегічні завдання Російська 8-ма армія Брусилова і лівофлангові корпуси 3-ї армії Дмітрієва (армії Південно-Західного фронту) наприкінці березня 1915 почали широкомасштабний наступ для подолання Карпат і глибокого вторгнення на Угорську рівнину. На Стрийському напрямку ініціатива, однак, продовжувала залишатися в руках в австро-німецького командування, що тіснило війська російської 9-ї армії, ослаблені безперервними тримісячними боями. Тут для посилення російського угруповання була сформована нова 11-та армія. Її утворили виділені зі складу 9-ї армії XVIII і XXII армійський корпуси й частини колишньої 11-ї (Облогової) армії, перекинені в Карпати після взяття Перемишля.
Командувачем 11-ю армією був призначений генерал від інфантерії Щербачов. Відповідно до бойового розкладу, на день формування армія нараховувала 84 батальйони, 14 сотень, 164 кулемета, 29 артилерійських батарей (151 легка польова гармата, 44 гірські й 12 важких гармат), 23 артилерійські парки, інженерні й технічні частини. Основна частина цих сил входила до складу XXII армійського корпусу. На ту ж дату корпус нараховував: 64 батальйони, 6 сотень, 115 кулеметів, 14 батарей (78 легких, 30 гірських, 8 важких гармат), 14 парків, 3 інженерні роти. Корпус практично одноосібно прикривав важливий Стрийський напрямок і тому зберігав значну оперативну самостійність. Завданням корпусу було затримання супротивника.Микола Лазарович. Легіон українських січових стрільців. — Тернопіль, 2005. — С.116—121
У Російській армії відчувалася «снарядна криза» — батареям рідко дозволяли витрачати понад десять снарядів на гармату на день. Це значно контрастувало з потужною артилерійською підтримкою, що здійснювала австро-німецька артилерія на підтримку власної піхоти.
Імператорська й королівська армія Австро-Угорщини. Стратегічні завдання Німецьке командування на Східному фронті було зайнято підготовкою стратегічної наступальної операції на фронті російської 3-ї армії в Західній Галичині на ділянці Горлиці-Тарнів, що згодом одержала назву Горлицького прориву, наміченої на початок травня 1915, покликаної розтрощити російський південний фланг й оточити російське угруповання, що перебувало у Карпатах.
Австрійське командування мало намір, відбиваючи наступ 8-ї російської армії на своєму лівому фланзі, завдати по російських позиціях у Карпатах кілька потужних ударів, відкинути російські війська за карпатські перевали й просунутися якнайдалі в напрямку на Стрий, щоб створити загрозу Львову й, залежно від обставин, діяти проти лівого флангу й тилу 8-ї армії або ж проти правого флангу й тилу російських сил в Задністров'ї. Головним тараном австрійців мала стати змішана австрійсько-німецька Південна армія. Ця армія, сформована з перекинених на початку 1915 з Польщі для посилення австро-угорського угруповання в Карпатах трьох піхотних (1-ша піхотна, 48-ма резервна й 3-тя гвардійська) і однієї кавалерійської (5-та кавалерійська) німецьких дивізій і ляндштурмових частин австро-угорського корпусу генерал-майора Петера барона фон Гофмана (), була найбільш боєздатним з'єднанням на всій австро-угорській ділянці східного фронту. Це були війська, очолені найкращими воєначальниками та штабними фахівцями Німецької імперії. І хоча вони були значно знекровлені попередніми тримісячними кровопролитними боями, але мали у своєму розпорядженні потужну артилерію й не зазнавали нестачі у снарядах, спорядженні й різній техніці.
Великодній бій. Ситуація навколо гори Маківки
Гора Маківка, через яку з лютого 1915 пролягла лінія фронту, складається із трьох вершин — північно-західної, центральної й східної. Горою Маківкою вважалася середня, найвища вершина, відзначена на картах того часу як «висота 958». На початку 1915, відступаючи в ході німецько-австрійського зимового Карпатського наступу, російські війська змогли втримати східну вершину Маківки, інші дві були зайняті австро-німецькими військами орієнтовно . Гора розташована між шосе (у долині річки Орява) та залізницею (у долині річки Опір), що з'єднувало Мукачеве зі Львовом і Стриєм, зайнятими російськими військами, вона була панівною над ними, тому мала стратегічну важливість.
Після невдачі зимового наступу в Карпатах, Південна армія перейшла в наступ на стрийському напрямку, зосередивши головні удари вздовж згаданих шосе та залізниці. Від цього дня російські позиції в районі Маківки майже щодня зазнавали потужного артилерійського обстрілу. Православний і римо-католицький Великдень у 1915 році збігалися в часі і припадали на , тому ці події в австрійській історіографії називаються Великодній бій (). Через тиждень після початку наступу німцям вдалося досягти ряду тактичних успіхів — після двомісячних безуспішних атак на російські позиції в районі села Козьова, 41-му й 43-му піхотним полкам німецької 1-й піхотної дивізії генерала Ріхарда фон Конта вдалося збити російський 16-й Фінляндський стрілецький полк із ключової «висоти 943» у східній частині хребта Звинин, а Східно-прусський 3-й гренадерський короля Фрідріха Вільгельма I полк захопив іншу панівну над селом висоту — «992», причому 237-му піхотному Грайворонскому полку, який обороняв висоту, була завдана важка поразка: у полон потрапили командир полку й 8 офіцерів, а також 1500 нижніх чинів, вціліло лише 8 офіцерів й 400 нижніх чинів. Німці захопили 17 кулеметів і багато гвинтівок й іншого військового майна. Російське командування пояснювало поразку віроломним порушенням противником великоднього перемир'я, укладеного напередодні. Грайворонський полк, насамперед його командний склад, що заступив на оборону висоти, виявив злочинну недбалість, що перекреслила зусилля інших частин XXII армійського корпусу, що втримували ці висоти протягом двомісячних боїв. У ті ж дні австро-угорська піхота атакувала російські позиції на східній вершині Маківки, але всі атаки були відбиті з великими втратами для нападників.
Через два тижні після взяття хребта Звинин, перегрупувавши свої сили й одержавши поповнення, австро-німці відновили свій натиск, домігшись нових, значних успіхів: 1-й батальйон 1-го гренадерського полку й 3-й батальйон 41-го піхотного полку східнопрусської 1-ї піхотної дивізії при підтримці австро-угорських частин корпуса Гофмана й при потужній підтримці артилерії взяли штурмом «висоту 910» і сусідню гору Гострий («висота 1026»). Становище російських військ на Стрийському напрямку стало загрозливим. Втрата панування над Козьовою, за яку тривали двомісячні безперервні бої, мало велике морально-психологічне значення. командування XXII корпусу наказало за будь-яку ціну повернути втрачені позиції.
Позиції австро-угорських військ на горі Маківці в той момент були висунутим углиб російського фронту опорний пункт на правому фланзі австро-німецьких сил, що діяли проти Козьової. Командувач XXII корпусом Брінкен наказав генерала Обручева, що діяв безпосередньо проти села Козьова, повернути панівні над Козьовою висоти. Сусідній, лівофланговій для колони Обручева, колоні під командуванням генерала Альфтана, що займала позиції на східній вершині Маківки, ставилося завдання: для сприяння колоні Обручева, перейти в наступ й опанувати горою Плишка («висота 1019») і селом Головецько. Першою перешкодою для виконання поставленого завдання стояла гора Маківка, розташована безпосередньо на північний схід від гори Плишка й на схід від села Головецько. Тому оволодіння горою Маківкою було важливою задачею для російських військ.
Сили сторін напередодні боїв за Маківку
Російська імператорська армія. Розташування й склад Російські позиції проходили горою Погар («висота 998») до півночі від річки Головчанки й потім східною вершиною Маківки, горою Клева («висота 1069») і далі на схід до залізниці в долині Опора. З березня 1915 оборону на вершині Маківки й на сусідній «висоті 1069» тримав 311-й Кременецький полк.
Проти Маківки у квітні 1915 діяли війська правого флангу колони генерала Альфтана під командуванням командира 2-ї бригади 78-ї дивізії генерал-майора Матвєєва. Війська його ділянки складалися з піхотних 309-го Овруцького й 311-го Кременецького полків. Російські піхотні частини під час двох попередніх штурмів гори брали участь у важких боях і мали у своєму складі у середньому не більше половини штатного складу.
Через півгодини після полуночі генерал Альфтан передав зі свого резерву генералові Матвєєву трибатальйонний 148-й піхотний Каспійський полк під командуванням Генерального штабу полковника Колюбакіна. О 4-й годині пополудні того ж дня начальник штабу 78-ї дивізії підполковник Соколов летучою поштою відправив Матвєєву бойовий наказ:Начальник дивізії наказав з настанням темряви в ніч із 15 на 16 квітня атакувати Маківку й опанувати нею будь-що-будь. Атака висоти 1019 призначається в ніч із 16 на 17 квітня. Перегрупування мало бути закінчено до ранку 15 квітня.До вечора того ж дня каспійці зайняли позиції на горі Погар, розташованої північніше від «австрійської» Маківки, і на «російській» вершині «висоти 958». 309-й Овруцький полк силою в 3 батальйони, передавши оборону позицій, став готуватися до штурму Маківки. Перезмінка була завершена в строк, запропонований генералом Альфтаном, але оскільки атакувати вдень було неможливо, перший штурм Маківки був призначений у ніч із на <!-і-і>.
Імператорська й королівська армія Австро-Угорщини. Розташування й склад