Збройні сили Австро–Угорщини () — військове формування Австро-Угорщини в 1867–1918 рр. на яке покладалося завдання оборони та захисту територіальної цілісності збройним шляхом.

Історія Збройні сили слугували одним із основних об'єднавчих інститутів Імперії та головним інструментом національної оборони, а також проєкцією зовнішньої сили. Історія австро-угорських військових починається, коли Габсбурги встановили спадкове панування над австрійськими землями в ХІІІ ст. і тягнеться до падіння Габсбургів, наприкінці Першої світової війни, в цей час їх армії були одними з найбільших і найпотужніших в Європі. Військові сили Австро–Угорщини, масштаби, ресурси, організація, технологія та навчання були одним із центральних факторів, що визначали надання монархії статусу «великої держави» протягом більшої частини ХІХ — поч. ХХ століть.

Війни та військові операції В період від 1867 по 1914 рр. Австро–Угорщина уникала великих воєн та збройних конфліктів, але брала участь у декількох військових операціях. Наприкінці XIX століття армія була використана для придушення заворушень у монархії: у 1882 і 1887 роках у Відні, проти німецьких націоналістів у Ґраці та чеських націоналістів у Празі в листопаді 1897 року. Солдати під командуванням Конрада фон Гетцендорфа використовувались для придушення сутичок, спричинених італійським іредентистським рухом в Трієсті в 1902 р. У Хорватії армія використовувалася під час повстання в Раковиці в 1871 році, для придушення протестів проти Угорщини в 1883 році і знову під час народного руху в 1903 році.

Окупація Боснії та Герцоговини

Найбільшою військовою операцією Австро–Угорщини стала окупація Боснії та Герцеговини в 1878 році. Метою окупації було запобігання утворення на Балканах великої південнослов'янської держави проросійської орієнтації (яке виявилося б можливим у разі об'єднання Сербії і Чорногорії). Війська під командуванням Йосипа Філіповича та Степана Йовановича увійшли до Боснійського вілаєту, очікуючи незначного чи зовсім відсутнього спротиву, але зустріли значний опір з боку місцевих мусульман і сербів. Незважаючи на труднощі поблизу Маглая та Тузли, Сараєво вдалося окупувати в жовтні. Австро–угорська сторона зазнала 5000 жертв. До 1908 року провінція знаходилася формально в кондомініумі Австро–Угорщини і Османської імперії.

Перша світова війна

На початку війни армія була розділена на дві групи: менша напала на Сербію, а більша рушила на східний фронт проти Російської імперії. Сербська кампанія стала катастрофою ― до кін. 1914 року майже жодна територія не була окупована, втрати склали 227 000 вояків (із загальної кількості 450 000). Стан на східному фронті також був поганим ― армія зазнала поразки в Галицькій битві, а велика Перемишльська фортеця була обложена і потрапила в руки російської армії в березні 1915 р.

У травні 1915 р. Італія приєдналася до Антанти і вторглася в Австро-Угорщину. Важкі та нерішучі бої на італійському полі бою тривали до кінця війни. Лише проти Італії австро-угорська армія виявилася ефективною, зумівши втримати чисельно переважаючих італійців. Влітку того ж року армія взяла участь у спільному з Німецькою імперією наступі на східному фронті, а згодом разом із болгарськими та німецькими військами окупувала Сербію.

У 1916 році росіяни розпочали Брусиловський прорив, усвідомивши свою чисельну перевагу над Австро-угорською армією. У цьому наступі австро-угорська сторона втратила близько мільйона людей і вже ніколи не оговталася від цієї втрати. Ішов час, армія все більше покладалася на Німеччину. З 1916 р. довіра до німецької військової сили ослабла. Брак матеріалів, низький моральний дух, великі втрати, а також неоднорідний характер армії вплинули на її боєздатність. Два останні австро-угорські успіхи, завоювання Румунії та наступ у Кобариді, були досягнуті за допомогою німецької армії. Через зростаючу залежність від Німеччини в армії почали поширюватися настрої дефетизму.

22 жовтня 1918 р. хорватська 83-тя піхотна бригада відмовилася замінити 84-у бригаду на італійському фронті, що стало прикладом для масової непокори інших формувань австро-угорської армії. Відступивши 30–31 жовтня, з позиції 84-а бригада разом із 83-ю бригадою була передислокована через Каринтію на батьківщину. Того ж дня Угорщина розірвала зв'язки з Австрією та оголосила спільне військове міністерство незаконним. Новий угорський військовий міністр Бела Ліндер закликав угорські полки повернутися з італійського фронту. 3 листопада Австрія підписала припинення війни з Італією та Антантою, а 6 листопада імператор Карл І офіційно розформував Збройні сили Австро-Угорщини.

Управління

Верховним Головнокомандувачем Збройних сил Австро-Угорщини був імператор.

Безпосереднє військове керівництво Збройними силами Австро-Угорщини в мирний та воєнний час здійснював Головнокомандувач Збройних сил Австро-Угорщини.

На період бойових дій створювалася Ставка Верховного Головнокомандувача.

Адміністративне управління і забезпечення діяльності збройних сил здійснювало Військове міністерство Австро-Угорщини (нім. k.u.k. Kriegsministerium). Були й місцеві військові міністерства, так Австрійське міністерство національної оборони () управляло австрійським імператорським ландвером та австрійською жандармерією, а Угорське міністерство гонведу () керувало угорським королівським гонведом.

Допоміжним органом Військового міністерства був Генеральний штаб.

Управління військової розвідки Австро-Угорщини () було підзвітне Міністерству закордонних справ Австро-Угорщини.

Попри організаційну структуру збройних сил Австро-Угорщина не зуміла розвинути міжорганізаційну ефективність, жоден орган не мав загального контролю над усіма військовими силами, окрім імператора, під час підготовки до війни. + Командування Збройними силами

Австро-Угорської імперії (1848—1918)№ПосадаТитул чинІм'яПортретПеріод1Верховний головнокомандувачімператорФранц-Йосиф І (1830—1916)1848–19142Карл І (1887—1922)1916–19183Головнокомандувачерцгерцог АвстрійськийФрідріх (1856—1936)1914–19164Генерал- фельдмаршалКьовесс фон Кевессаза (1854—1924)1918 + Начальники Генерального штабу Збройних сил Австро-Угорської імперії (1848—1918)№Титут чинІм'яПортретПеріод1фельдмаршал-лейтенантФранц фон Йон (1815–1876)20 грудня 1867 — 18692фельдмаршал-лейтенантЙозеф фон Галліна (1820–1883)1869 — 18743фельдцейхмейстерФранц фон Йон (1815–1876)1874 — 25 травня 18764фельдмаршал-лейтенантАнтон фон Шонфельд (1827–1898)4 червня 1876 — 18815фельдцейхмейстерФрідріх фон Бек-Ржиковські (1830–1920)1881 — 19066генерал піхотиФранц Конрад фон Гетцендорф (1852–1925)1906 — 19117генерал-майорБлазіус фон Шемуа (1856–1920)3 грудня 1911 — 12 грудня 19128фельдмаршалФранц Конрад фон Гетцендорф (1852–1925)12 грудня 1912 — 1 березня 19179генерал-оберстАртур Арц фон Штрауссенбург (1857–1935)1 березня 1917 — 3 листопада 1918

Склад До складу Збройних сил Австро-Угорщини входили:

Сухопутні війська () Військово-повітряні сили () Військово-морські сили ()

Сухопутні війська

До складу Сухопутних військ ЗС Австро-Угорщини входили:

Загальноімперська (спільна) регулярна армія (): 108 піхотних полків; 33 єгерські батальйони; 98 артилерійських полків; 10 незалежних артилерійських батальйонів; 42 кавалерійські полки; Імператорсько-королівський моторизований корпус; Армійська авіація; Інженерні підрозділи; Підрозділи зв'язку; Територіальна оборона (австрійський ландвер () та угорський гонвед ()) Ландвер: 35 піхотних полків; 6 гірсько-піхотних батальйонів; 2 дивізіони верхової стрільби (батальйони); 6 кавалерійських полків; 18 артилерійських дивізіонів (батальйони); Гонвед: 32 піхотні полки; 10 кавалерійських полків; 8 артилерійських полків; 1 кінно-артилерійський дивізіон (батальйон); Королівське хорватське домобранство: 6 піхотних полків; 1 кавалерійський полк; 1 полк польової артилерії; Ландштурм (ополчення, яке скликалося під час війни): австрійський ландштурм; угорський ландштурм.

Повітряні сили

Військово-морські сили

До складу Військово-морських сил ЗС Австро-Угорщини входили:

Лінійний флот Крейсерська флотилія Берегова охорона Підводні сили Підзвітні військовому міністру окремі штаби та головнокомандувачі контролювали підготовку, планування та оперативні обов'язки відповідних службових відділень. Що стосується армії, то до 1914 року вона була поділена на 16 військових округів і включала 325 000 активних військових усіх рівнів, а також 40 000 військових австрійських ландверів та 30 000 військовослужбовців угорського гонведу.

Військовий бюджет Після 1867 року в Імператорській раді домінували німецькі ліберали, які загалом вважали армію пережитком феодалізму. З іншого боку, у Будапешті законодавці не хотіли затверджувати кошти для Об'єднаної армії, але вони щедро фінансували угорські гонведи. У 1867 р. військовий бюджет становив 25 % від загальних державних витрат, але економічна криза 1873 р. сильно вразила Австро-Угорщину, і іноземні спостерігачі вважали, що держава не витримає великої війни. Незважаючи на збільшення військових витрат протягом 60-х ― 70-х рр. ХІХ ст., Австро-Угорщина продовжувала витрачати найменше на свою армію з усіх європейських держав. Хоч військовий бюджет зріс — з 262 мільйонів крон у 1895 році та до 306 мільйонів у 1906 році ― він все ще був набагато меншим на душу населення, ніж в інших великих країнах Європи, включаючи Італію, і приблизно дорівнював Росії, яка мала набагато більше населення. У 1912 р. військовий бюджет становив близько 670 млн крон, що становило менше 3,5 % ВВП, проте, це ще був прогрес, оскільки в 1906 р. він становив лише 2,5 % ВВП. У той же час Росія, Італія та Німеччина витрачали на військову діяльність близько 5 % ВВП. У зростаючій галузі повітряних сил Австро-Угорщина значно відставала від інших європейських країн. Аеростатні загони, які були сформовані ще в 1893 році, в основному були призначені для фортечної артилерії, за винятком періодів з 1909 по 1911 рік, коли вони були підпорядковані багатоцільовій бригаді. Військові пізно зрозуміли бойову цінність повітряних кораблів, важчих за повітря, оскільки до 1911 року було придбано лише 5 літаків. У 1914 р. бюджет ВПС становив приблизно 4 % від французів. Австро-Угорщина вступила у війну лише з 48 винищувачами.

Комплектування і чисельність Армія укомплектовувалася за призовом. Призовний вік — у 21 рік, термін служби становив: a) для службовців регулярної армії — 3 роки, 7 років в резерві армії, 2 роки в резерві ландверу, б) для службовців ландверу — 2 роки та 10 років у резерві ландверу.

Відмінною рисою австро-угорської армії був її міжнаціональний склад. Комплектування армії відбувалося по територіальній системі. Вся територія країни була розділена на 105 округів поповнення, з яких кожен поповнював один піхотний полк імперської армії. За національністю полки розподілялися наступним чином: угорських — 19, німецьких — 16, чеських — 15, польських — 9, сербо-хорватських — 9, румунських — 7, словацьких — 4 і словенських — 2, (в даних полках відповідні національності становили понад 50 % складу).У 1868 р. склад сухопутних військ налічував 255 000 активних солдатів, провівши мобілізацію чисельність могла бути збільшена до 800 000 військовослужбовців. Проте, кількість ще була значно меншою, ніж армії Франції, Північнонімецької конфедерації чи Російської імперії, кожна з яких могла мобілізувати більше мільйона чоловік. Але вже в 1885 році Австро-Угорщина могла мобілізувати 1 141 782 особи, 202 204 коней, та 1540 гармат (без урахування запасів та військ гарнізону). Цьому сприяло збільшення неселення Імперії, яка вже у 1900 році налічувала 50 млн мешканців.