Аякс Оїлід, також Аякс Малий (Еант; ) — персонаж давньогрецької міфології, герой Троянської війни. Початковий культ покровителя моряків Аякса з часом розділився на два міфологічні образи — царя Саламіна і царя Локриди. В «Іліаді» Гомера представлені обидва Аякси, причому першість має саламінський правитель. У зв'язку з цим саламінського Аякса часто називають «Великим», а локрідського — «Малим». В класичну добу античності образ Аякса Малого зазнав чергових трансформацій: у Локриді його вважали військовим покровителем локрів, карбували його зображення на монетах і будували на його честь вівтарі.
У кіклічних поемах, автори яких негативно ставилися до локрів, Аяксу приписали кілька святотатських вчинків. Під час взяття Трої він зґвалтував дочку царя Пріама Касандру, яка шукала прихистку біля статуї Афіни. Вже під час повернення додому розгнівана богиня наслала на грецький флот бурю, але сам Аякс, всупереч гніву богині, зміг врятуватися: він схопився за скелю і вигукнув, що живий, попри волю богів. Своєю зухвалістю Аякс розгнівав Посейдона, який розколов скелю своїм тризубом, після чого герой загинув.
Міфологічні сюжети про Аякса знайшли відображення на багатьох картинах західноєвропейських художників Нового часу, в баладі Фрідріха Шиллера та кількох операх.
Міфи
Походження. До Троянської війни Згідно з античними міфами, Аякс був сином царя Локриди Оїлея. Матір'ю Аякса різні джерела називали , Алкімаху і німфу . У Аякса був єдинокровний брат Медон, позашлюбний син Оїлея від німфи Рени. Згідно зі Страбоном і Овідієм, він народився в локрійському місті .
Згідно з Гомером, царював над племенами, які населяли «Кінос, Опунт, Калліар заселяли, Бесси пониззя, і Скарфу, й Авгеї долини принадні, і , і бистрого всі узбережжя». Історики відзначають, що царство Аякса перетинається з володіннями іншого міфологічного персонажа — Ахілла. На цій підставі робиться висновок, що «Іліада» змонтована з багатьох частин, у яких відбилися перекази різних народів і різних епох.
Аякс Оїлід був одним з декількох десятків женихів Єлени. Тіндарей, названий батько Єлени й спартанський цар, опинився перед складним вибором: з безлічі знаменитих воїнів, царів, синів богів він міг отримати одного союзника, який став би чоловіком Єлени, і кілька десятків розгніваних ворогів. За порадою Одіссея, Тіндарей зобов'язав всіх женихів заприсягтися визнати майбутнього чоловіка Єлени і, щонайважливіше, прийти йому на допомогу в разі небезпеки та образи. Зрештою, чоловіком Єлени став Менелай, Аякс же був зобов'язаний присягою, яку він дав Тіндарею. Коли через десять років троянський царевич Паріс за сприяння Афродіти викрав Єлену, Аякс зі своїм військом був змушений приєднатися до війська ахейців, яке вирушило до стін Трої.
Троянська війна
Вперше згаданий в «Іліаді» Гомера як герой, який привів під стіни Трої 40 кораблів (Псевдо-Гігін називає 20 кораблів). Одночасно відбувається порівняння двох Аяксів — Оїліда, царя Локриди, і Теламоніда, царя Саламіна. В «Іліаді» Аякс Оїлід представлений хоч і «не таким могутнім», як його тезка, але все ж великим героєм одягненим у полотняну броню, вправним списометальником і чудовим бігуном, що ніхто «з ним-бо змагатись ногами не міг би». Гомер називає обох Аяксів в переліку найхоробріших греків, які зважилися битися з Гектором. Він хоробро бився під час битви при кораблях, захищав тіло Патрокла.
Перед поминальними іграми на честь Патрокла, які влаштував Ахілл, Аякс посперечався з критським царем Ідіоменеєм і змагався в бігу з Одіссеєм та Антілохом. Був близький до перемоги, але через втручання Афіни послизнувся на лайні та впав, відтак перемогу в змаганні здобув Одіссей.
В «Іліаді» вбив двох троянців — і . Згідно з Псевдо-Гігіном, вбив 24 воїни, з яких знатними були Гаргас і Гавій.
Взяття Трої та загибель
Аякс був серед воїнів, що сховалися в Троянському коні, а під час взяття Трої учинив святотатство — зґвалтував дочку царя Пріама Касандру, яка шукала захисту у статуї богині Афіни. Такий ганебний вчинок вразив греків: на нараді царів Одіссей навіть пропонував закидати його камінням. Аякс заради порятунку був змушений дати якусь клятву, але про її зміст нічого не відомо, окрім того, що Афіна залишилася незадоволеною. Богиня не прийняла клятву Аякса і не дала ахейцям покинути Трою. Тоді греки вирішили побити Аякса камінням, але той знайшов притулок біля вівтаря самої Афіни. Ситуація стала безвихідною: щоб заспокоїти гнів Афіни треба було порушити священний закон недоторканності того, хто просить бога про захист біля вівтаря, порушення недоторканності якого цей гнів і викликало. В наслідок цього Афіна розсердилася ще більше, як на Аякса, так і на греків, яким вона до цього допомагала.
Під час повернення додому, коли корабель з Аяксом був біля Гирейських скель поблизу південного краю Евбеї, розлючена Афіна кинула в судно або влаштувала бурю. Проте сам герой врятувався: він вчепився за скелю і почав вихвалятися, що живий всупереч волі богів. Своєю зухвалістю він розгнівав Посейдона, після чого бог морів розколов скелю тризубом і Аякс впав у море та загинув. Його тіло поховала Фетіда на Міконосі або на Делосі — в такий спосіб богиня посмертно віддячила герою за те, що він самовіддано захищав тіло її сина Ахілла від троянців.
Згідно зі Стефаном Візантійським, Аякс мав сина Банавра, епоніма Банаврідів, островів в Тірренському морі.
Два Аякси В «Іліаді» представлені два Аякси — цар Саламіна Теламонід і цар Локриди Оїлід. Хоча зовні вони протилежні: саламінський Аякс — велетень з баштовим щитом, локрійський — невисокий, швидконогий, озброєний луком, але вони близькі за вдачею. Історики вважають, що спочатку існував лише один Аякс, а потім його культ роздвоївся. Зазвичай роздвоєння культу виникає при його поширенні в різних областях, в кожній з яких виникають місцеві перекази та відмінні риси. У цьому випадку може йтися про поетичне роздвоєння Аяксів, необхідне при узгодженні двох версій загибелі.
Спочатку Аякс був покровителем кораблів у народів, що жили на узбережжі Саронічної затоки і в Локриді, звідки його культ поширився в Італію. Ця його функція знайшла відображення в «Іліаді», де Аякс захищав від троянців грецькі кораблі. Аякс Малий не відіграє в поемі настільки значної ролі, як його тезка. Він убив лише двох троянців, постійно перебував у тіні Аякса Великого. Їх часто згадують разом. Так, наприклад, обидва герої хотіли битися з Гектором, але ахейці помолилися, щоб жереб упав на «Аякса», за замовчуванням, Великого. Розщеплення культу Аяксів відбулося до написання «Іліади», а потім обидва образи проникли в різні пісні та поеми про Троянську війну, а звідти — в «Іліаду».
На образ Аяксів в «Іліаді» вплинули не тільки особливості культів в різних областях Еллади, а й кіклічні поеми, в яких Аяксу Оїліду приписали святотатські вчинки. Цим можна пояснити висміювання Аякса Малого під час змагання в бігу з Одіссеєм і Антілохом, де герой з волі Афіни оступився і впав обличчям в гній. Автори кіклічних поем, найімовірніше, негативно ставилися до локрів і їх героїв.
У переносному значенні словосполученням «два Аякси» стали позначати нерозлучних друзів.
Культ
У Локриді сформувався місцевий культ Аякса. Зображення героя карбували на монетах, зверталися до нього як до військового покровителя під час боїв. Його вівтар знаходився в Опунті. Павсаній передає легенду, як італійські локри закликали Аякса перед битвою з кротонцями. Герой не тільки допоміг їм перемогти, а й поранив ворожого головнокомандувача Леоніма. Останній зміг вилікуватися лише після того, як відвідав Дельфійського оракула. Піфія веліла йому відправитися на Левку, де до Леоніма з'явився Аякс та інші міфологічні герої. Ця історія практично дослівно повторює легенду про і Діоскурів.
З функцією Аякса «покровителя моряків» пов'язаний звичай відправляти в море корабель із жертвопринесенням під чорними вітрилами, який потім підпалювали. Також в Локриді існував, засвідчений у кількох античних джерелах, звичай відправляти в Іліон двох дівчат в храм Афіни. Вони входили в місто вночі. Обряд вимагав, щоб дівам по дорозі до храму погрожували побиттям камінням. У храмі дівчата служили богині до самої їх смерті. За однією версією, обряд виник під впливом епічних сказань про святотатство Аякса, який зґвалтував Кассандру, яка благала заступництво біля вівтаря Афіни. За іншою, обряд первинний, а міф виник як пояснення цього обряду.
Стародавні догомерівські святилища Аякса Еантейони існували в Троаді, на Міконосі, у Візантії та інших прибережних місцях Еллади. За однією з версій, локри, які брали участь у колонізації малоазійського узбережжя, пов'язали походження Аякса із легендарним троянським царем Ілом. Згодом це ім'я трансформувалося в ім'я іншого міфологічного персонажа — Оїлея.
У культурі
У літературі Міф про Аякса став основою епічної поеми «Повернення» . У ній описувалася загибель грецького флоту під час повернення з Трої близько Евбеї. Буря, під час якої потонули грецькі кораблі, була послана Афіною як кара за зґвалтування Кассандри Аяксом. Діон Хрисостом описав порочність вчинку Аякса в «Троянській промові» словами: «якщо над Кассандрою дівою недоторканної святості, жрицею Аполлонової, яка обняла кумир у святилище Афіни, було скоєно насильство, і зробив це не який-небудь низький і нікчемний людисько, але як раз один з кращих». У тому ж дусі інтерпретує нещастя, які спіткали греків після взяття Трої, і Лікофрон у поемі «Александра».
Піздньоантичний письменник Філострат Афінський у «Діалозі про героїв» витлумачив міф про Аякса по-своєму: у його викладі герой не здійснював насильства, а навпаки, намагався врятувати Кассандру. Він сховав віщунку у своєму наметі, але в неї закохався цар Агамемнон і забрав дівчину собі, а прихильники верховного монарха звели наклеп на Аякса, поширивши чутки про зґвалтування. Тоді локрідський герой втік на невеликому човні та загинув під час бурі. Його друзі знайшли тіло Аякса, яке поклали на корабель, запалили на ньому багаття і відправили в море. Письменник називав Аякса рівним по силі Діомеду та , але менш розумним і не слухаючим Агамемнона. Також Філострат розповідав про змія Аякса п'ять локтів у довжину, який пив разом з героєм і слідував за ним як собака.
Доля Аякса Оїліда стала сюжетом для однієї з трагедій Софокла — «Еант Локрійський», з якої збереглося лише кілька фрагментів. В одному з фрагментів, Афіна порівнювала Аякса з фракійським царем Лікургом, який вбив свого сина поруч з вівтарем.
В Новий час Аякса Малого згадав Фрідріх Шиллер. У баладі письменник переосмислює гомерівський епос. Аякс Оїлід у Шиллера грубий, нарікає на «сліпоту богів» які не помилували великого Патрокла, але зберегли в живих мерзенного Терсіта.
Письменник Роберт Ґрейвс вважав помилковою теорію, що святотатство Аякса пов'язано з атеїстичними поглядами. Натомість він вважав, що Еакіди, як нащадки лелегів, поклонялися своїй доеллініській Богині. Також Ґрейвс зазначав, що приручений змій Аякса не міг супроводжувати його в бою, оскільки змій міг з'явитися у нього лише після того, як він віщим героєм. Ґрейвс пропонує реконструкцію, за якою традиційний сюжет про святотатство Малого Аякса щодо Кассандри біля статуї Афіни міг виникнути з давнішого переказу про викрадення Палладія. Вона базується на згадці, в короткому викладі трагедії Софокла «Аякс», про суперечку Одіссея й Аякса через Паладій після падіння Трої. Але на той момент Аякс Великий вже був мертвий і Ґрейвс вважав, що в ранній версії легенди палладій з Трої вкрали Одіссей та Аякс Оїлід, а їм допомогла жриця , яка походила з народу лелегів. Грубе поводження Аякса з іншою жрицею, яка не давала вкрасти паллідій могло стати приводом для Одіссея, щоб звинуватити Аякса у святотатстві. Саме з міфом про провину Аякса, Ґрейвс пов'язував локрійську традицією відправляти дівчат на службу Афіні в Трою.
В образотворчому мистецтві та музиці