Імператорські військово-морські сили () — військово-морські сили Німеччини, створені після об'єднання німецьких держав у складі Німецької імперії на основі військово-морських сил (з 1867 Північнонімецький федеральний флот) Королівства Пруссія. Вони існували з 1871 по 1919. Особливо вони збільшилися в період правління Вільгельма II, при статс-секретарі морського міністерства Альфреді фон Тірпіці, разом із впровадженням теорій панування на морі американського стратега Альфреда Теєра Мегена. Результатом чого стали Англо-Німецькі перегони морських озброєнь, під час яких німецький флот став однією з найбільших морських сил у світі, поступаючись лише Королівському флоту.
Німецький надводний флот виявився неефективним під час Першої світової війни; його єдине велике зіткнення, Ютландська битва, мало результатом нічию, але надводний флот здебільшого залишався в портах до кінця війни.Geoffrey Bennett (June 1960), «The Battle of Jutland», History Today 10#6 pp. 395—405. Підводний флот був значно розширений і загрожував британській системі постачання під час підводної кампанії. У рамках перемир'я головні кораблі Імперського флоту було наказано передати союзникам, але натомість вони були затоплені їхніми власними екіпажами.
Основні сили кайзерівських ВМС називалися Флотом відкритого моря (). Кораблі імператорських ВМС позначалися як SMS (корабель Його величності). Наступником кайзерівських ВМС був Державний флот () Веймарської республіки.
Досягнення
Імператорський флот досяг кількох важливих операційних успіхів. У битві при Коронелі він завдав першої серйозної поразки Британському Королівському флоту за понад сто років. Проте, німецька ескадра кораблів згодом була розгромлена в битві біля Фолклендських островів, де лише один корабель уникнув знищення. Флот також вийшов із бойового зіткнення в битві при Ютландії, знищивши більше кораблів, ніж втративши, хоча значення обох цих зіткнень було мінімальним.
Імперський флот був першим, хто успішно використовував підводні човни у великих масштабах у військовий час — до кінця Першої світової війни було введено в експлуатацію 375 підводних човнів. Також використовував цепеліни.
Хоча він ніколи не міг зрівнятися з кількістю кораблів Королівського флоту, він мав технологічні переваги, такі як кращі снаряди та паливо протягом більшої частини Великої війни. Зокрема, він ніколи не втрачав корабель через катастрофічний вибух артилерійських погребів від атаки вище ватерлінії, хоча старий пре-дредноут швидко затонув біля Ютландії після вибуху погребу, спричиненого підводною атакою.
1871—1888, Кайзер Вільгельм I
Об'єднання Німеччини під керівництвом Пруссії стало визначальним моментом для створення Імперського флоту в 1871 році. Новостворений імператор, Вільгельма I, як Король Пруссії, раніше був главою найсильнішої держави, що входила до складу нової імперії. Військово-морський флот залишився таким самим, як і в організації-попередниці імперії під час об'єднання Німеччини, Північнонімецькій конфедерації, яка сама в 1867 році успадкувала флот Королівства Пруссії. Стаття 53 нової конституції Імперії визнавала існування ВМС як незалежної організації, але до 1888 року ним керували армійські офіцери і спочатку прийняли ті самі правила, що й прусська армія. Верховне командування належало імператору, але його першим призначеним начальником був генерал від інфантерії . Кіль на Балтійському морі та Вільгельмсгафен на Північному морі слугували головними військово-морськими базами флоту. Колишнє військово-морське міністерство стало 1 лютого 1872 року, тоді як Стош офіційно став адміралом у 1875 році. Спочатку головним завданням нового імперського флоту був захист узбережжя, а Франція та Росія розглядалися як найімовірніші майбутні вороги Німеччини. Тоді завдання Імперського флоту полягали в тому, щоб запобігти висадці будь-якої сили вторгнення та захистити прибережні міста від можливого бомбардування.Herwig p. 13
У березні 1872 року в Кілі було створено для підготовки офіцерів, у травні було створено «Інженерний корпус», а в лютому 1873 року «Медичний корпус». У липні 1879 року був створений окремий «Торпедний інженерний корпус», який мав справу з торпедами та мінами.
У травні 1872 року була започаткована десятирічна програма будівництва для модернізації флоту. Для цього знадобилося вісім броньованих фрегатів, шість броньованих корветів, двадцять легких корветів, сім моніторів, дві плавучі батареї, шість авізо, вісімнадцять канонерських човнів і двадцять вісім торпедних катерів, орієнтовною вартістю 220 мільйонів золотих марок. План будівництва мав бути затверджений Рейхстагом, який контролював розподіл коштів, хоча одна чверть грошей була отримана від французьких військових репарацій.Herwig p. 14
У 1883 році Стоша змінив інший генерал, граф Лео фон Капріві. На той момент флот мав сім броньованих фрегатів і чотири броньованих корвети, 400 офіцерів і 5000 рядового складу. Цілі берегової оборони залишилися переважно незмінними, але був новий акцент на розробці торпед, що давало можливість відносно невеликим кораблям успішно атакувати набагато більші кораблі. У жовтні 1887 року перший дивізіон торпедоносців був створений у Вільгельмсгафені, а другий дивізіон торпедоносців базувався в Кілі. 1887 року Капріві запросив будівництво десяти броньованих фрегатів.
Більше значення в цей час надавалося розвитку армії, яка, як очікувалося, була важливішою у будь-якій війні. Однак у червні 1887 року було розпочато будівництво Кільського каналу, який з'єднав Північне море з Балтійським через півострів Ютландія, дозволяючи німецьким кораблям подорожувати між двома морями, уникаючи вод, контрольованих іншими країнами. Це скоротило шлях для комерційних кораблів, але спеціально об'єднало два райони, які головним чином хвилювали німецький флот, ціною 150 мільйонів марок.
Згодом важливе значення набув захист німецьких морських торгових шляхів. Незабаром це передбачало створення деяких закордонних станцій постачання, так званих Auswärtige Stationen (іноземних станцій), а в 1880-х роках Імператорський флот відіграв певну роль у забезпеченні створення німецьких колоній і протекторатів в Африці, Азії та Океанії.
1888—1897 за Кайзера Вільгельма II
У червні 1888 року Вільгельм II став імператором після смерті свого батька Фрідріха III, який правив лише 99 днів. Він почав своє правління з наміром зробити для флоту те, що його дід Вільгельм I зробив для армії. Створення морської імперії, щоб конкурувати з Британською та Французькою імперіями, стало прагненням позначити Німеччину як справді глобальну велику державу. Вільгельм став гранд-адміралом німецького флоту, але також отримав почесні титули з усієї Європи, ставши адміралом британського, російського, шведського, данського, норвезького, австро-угорського та грецького флотів. Одного разу він одягнув форму британського адмірала, щоб прийняти британського посла.Herwig pp. 17–19 У цей час Імператорський флот мав 534 офіцери та 15 480 осіб.Herwig p. 15
Концепція розширення військово-морської потужності, неминуче ціною нерозширення інших сил, мала супротивниками трьох послідовних керівників німецьких збройних сил, Вальдерзее, Шліффена та Мольтке між 1888 і 1914 роками. Вона мала би більше супротивників, якби наміри кайзера були широко відомі. Натомість він узявся за план повільного розширення військово-морського флоту, виправдовуючи розширення крок за кроком.Herwig p. 20
У липні 1888 року Вільгельм II призначив віце-адмірала головою адміралтейства. Монтс керував розробкою лінкорів типу «Бранденбург», чотири з яких були побудовані до 1894 року вартістю 16 мільйонів марок кожен і водотоннажністю 10 000 тонн.Herwig pp. 24–26
У 1889 році Вільгельм II реорганізував вищий рівень управління флотом, створивши , еквівалентний , який раніше функціонував у тій самій якості як для армії, так і для флоту. Голова військово-морського кабінету відповідав за просування по службі, призначення, управління та видачу наказів військово-морським силам. Капітан був призначений його першим керівником і залишався ним до 1906 року, коли його змінив довголітній адмірал Георг Олександр фон Мюллер. Існуюче Імператорське адміралтейство було скасовано, а його обов'язки розподілено між двома організаціями. Було створено нову посаду начальника , відповідального за розгортання кораблів, стратегію та тактику, еквівалент верховного головнокомандувача армією. Віце-адмірал був призначений у 1889 році і залишався на цій посаді до 1895 року. Будівництво та обслуговування кораблів, а також постачання належали до сфери відповідальності Державного секретаря (Reichsmarineamt), відповідального перед канцлером і консультуючи Рейхстаг з питань військово-морської справи. Першим призначеним був контр-адмірал , а потім контр-адмірал з 1890 по 1897 рік. Кожен із цих трьох керівників департаменту окремо звітував Вільгельму II.Herwig pp. 21–23
У 1895 році було погоджено фінансування п'яти лінійних кораблів класу «Кайзер Фрідріх III», будівництво яких було закінчено до 1902 року. Кораблі були інноваційними для свого часу, впроваджуючи складну систему водонепроникних відсіків і зберігання вугілля вздовж бортів корабля для поглинання вибухів. Однак кораблі пішли всупереч тенденції до все більших головних гармат, маючи гармати меншого діаметру, ніж проєкт Бранденбургу, але з конструкцією швидкого заряджання та потужнішим вторинним озброєнням. Витрати зросли до 21 мільйона марок кожен, як і розмір до 11 500 тонн.Herwig p. 26
У 1892 році Німеччина спустила на воду захищений крейсер , перший корабель військового флоту з трьома гвинтами. Її змінили п'ять захищених , останніх «захищених», на відміну від «панцерних» крейсерів, побудованих Німеччиною. Кораблі, побудовані між 1898 і 1900 роками, мали палубну броню, але не бортову, і призначалися для виконання закордонних завдань. Нестача фінансування означала, що неможливо було створити декілька проєктів крейсерів, які спеціалізувалися на далеких походах або броньованіших для дій у формаціях флоту. Було розпочато роботу над проєктом панцерного крейсера , розпочатого в 1896 році та введеного до експлуатації в 1900 році.
1897—1906 Тірпіц і Військово-морські закони
18 червня 1897 року контр-адмірал Альфред фон Тірпіц був призначений державним секретарем військово-морського флоту, де він залишався дев'ятнадцять років. Тірпіц виступав за розширений флот, необхідний Німеччині для захисту своїх територій за кордоном. Він досяг великого успіху, переконавши парламент прийняти кілька законопроєктів про флот, які дозволяли розширення флоту.Herwig p. 35 Зовнішня політика Німеччини, яку підтримував Отто фон Бісмарк, полягала в тому, щоб відвернути інтереси великих держав за кордоном, у той час як Німеччина зміцнювала свою інтеграцію та військову силу. Тепер Німеччина мала конкурувати з рештою. Тірпіц почав з рекламної кампанії, спрямованої на популяризацію військово-морського флоту. Він створив популярні журнали про флот, організував переклад «» Альфреда Теєра Мегена, в якому доводилося про важливість військово-морських сил, німецькою мовою та публікацію в газетах, влаштовував мітинги на підтримку та запрошував політиків і промисловців на військово-морські оглядини. Для лобіювання політиків і розголосу були сформовані різні групи тиску. Одна з таких організацій, або Flottenverein, була організована керівниками сталеливарної промисловості (Альфред Крупп), корабелень і банків, набравши понад мільйон членів. Політичним партіям пропонувалися поступки, такі як податки на імпортне зерно, в обмін на підтримку військово-морських законопроєктів.Herwig pp. 41–42