Украї́нський архітекту́рний моде́рн, УАМ (інша назва — неоукраї́нський стильН. А. Колосова. Неоукраїнський стиль // Енциклопедія Сучасної України / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021.) — один з українських оригінальних архітектурних стилів, різновид модерну. Виник на початку XX століття. Існував і розвивався протягом майже 40 років (з 1903 по 1941 роки). В основі УАМ лежать народні традиції хатнього і церковного будівництва і досягнення української професійної архітектури та перш за все барокової (див. українське бароко), вплив якої, починаючи з 1910 року був помітним і навіть зростальним. Сильним був також вплив європейського модерну.
Назва стилю
На початкових етапах появи та розвитку стиль мав різні найменування: «український стиль», «український архітектурний стиль», «український народний стиль», «новий український стиль» та інші. Ці назви не є точними, адже самі поняття «Українська архітектура» і «український стиль» (точніше українські стилі) мають значно ширші значення, а УАМ як окремий стиль мав свої внутрішні течії. Щодо цього В. В. Чепелик зазначає: «В історії української архітектури жодне інше стильове явище не відзначалося такою розмаїтістю, різнохарактерністю і суперечливістю у назві, як УАМ. Починаючи з перших публікацій на цю тему у 1900-ті роки і закінчуючи роботами істориків останніх літ, здійснюється пошук оптимальної назви, котра здатна найповніше розкрити характер і особливості досліджуваного явища».
Цікаво, що у 1903 році, коли В. Г. Кричевський запропонував на конкурс з розробки архітектури будинку Полтавського губернського земства свій проєкт, стиль його проєкту був віднесений до псевдомавританського стилю, тому що він мав незнайомі архітектурні форми.
У назвах, що стосувалися УАМ, відбивались характерні погляди чи світоглядні орієнтації тих, хто їх вживав. Першим називати новий стиль «модернізований український стиль» почав, ймовірно, видатний митець у стилі УАМ Є. Н. Сердюк, за ним термін «український модерн» уводить Г. О. Коваленко. За інформацією В. В. Чепелика, найбільш часто вживаною у літературі назвою стилю є український модерн або її варіанти.
Історія УАМ
В основі УАМ лежать форми української народної хатньої і церковної архітектури. З цього приводу варто відзначити, що вперше елементи української народної архітектури почали використовувати професійні архітектори ще у XIX ст. (будинок Ґалаґана у Лебединцях).
Досягнення етнографічної науки і дослідження народної архітектури і народних будівельних традицій привели до зародження серед архітекторів думки про створення власного архітектурного стилю, народного по своїй суті. Першим цю ідею у 1903 році реалізував В. Г. Кричевський у проєкті будинку Полтавського губернського земства (1903–1908 роки), що став першим твором у стилі УАМ. Майже одночасно з ним у цьому новому стилі були збудовані школа ім. І. П. Котляревського у Полтаві (1903–1908 роки, архітектори Є. Н. Сердюк і М. В. Стасюков) і церква в селі Плішивці (1902–1906 роки, архітектор І. С. Кузнєцов), архітектура якої відноситься дослідниками до УАМ. Це були перші три об'єкти, побудовані у стилі, що отримає згодом назву УАМ. З приводу цих трьох об'єктів В. В. Чепелик пише: «Ці три пам'ятки започаткували три найважливіші, майже різновекторні, напрями художніх пошуків УАМ: Покровська церква намітила майбутній розвиток необарокових тенденцій, будинок Полтавського земства був скерований на ствердження декоративно-романичного напряму, який почали називати народним стилем, школа ім. І. П. Котляревського націлена у бік раціоналістичних пошуків». Успішний початок викликав рух за створення рідного стилю. Розвиток архітектури УАМ відбувався майже одночасно в усіх регіонах України.
З 1903 на перше місце в розробці теорії УАМ виходить О. Г. Сластіон. Він сформулював принципи морфології УАМ і всіляко сприяв розповсюдженню і утвердженню цього стилю. З'являються гуртки з вивчення української народної архітектури. Так, студенти ПІГІ, в майбутньому видатні діячі УАМ, у 1905 — у році організовують нелегальний гурток з вивчення української архітектури, кожне літо вони ходять по селах і роблять замальовки хат, хлівів, церков і дзвіниць. У Харкові при Літературно-художньому гуртку виникає Український художньо-архітектурний відділ, який ставить собі за мету «розповсюдження українського стилю» і українського мистецтва взагалі, а також «збереження інших пам'яток України і відродження українського зодчества». Почесним головою гуртку був І. Ю. Рєпін, головою С. І. Васильківський. З'являються численні публікації у спеціалізованих і популярних журналах. Відзначалася своєрідність стилю і відповідність сучасному життю і новим запитам.
Окрім стилю УАМ в Україні були розповсюджені й інші стилі модерну, що походили з європейської традиції. Порівняно з європейським модерном УАМ відзначається більшою тяглістю у часі: 38 років замість 20. Це обумовлено несприятливими умовами розвитку, вимушеними перервами.
Етапи розвитку УАМ В. Чепелик виділяє три етапи у розвитку українського архітектурного модерну
1903 — 1917 — період бурхливого розвитку УАМ. Два різновиди — народний стиль (романтизм) і раціоналістичний модернізм (більш стриманий). Декор у архітектурі будівель був інтенсивний, мальовничий, у ньому були розвинені народні теми, збагачені мотивами, що прийшли від європейської архітектурної традиції. Постреволюційний час. Після окупації України більшовиками, багато-хто з діячів УАМ опинилися в еміграції. Багато-хто підпадав під арешти і цькування з політичними обвинуваченнями. Під загрозою розправи дехто відмовлявся від своїх поглядів на УАМ. Магістральними напрямами розвитку архітектури 1920-1930-х pp. стають раціоналізм та конструктивізм. УАМ має значно менше поширення, але і в ньому на цей час триває велика робота з пошуку нових типів жител й громадських споруд. 1934 — 1941 роки. Певне пожвавлення у розвитку УАМ, але утиски продовжилися. Утиски стали одним з факторів, що припинили розвиток УАМ.
Після 1941–1945 років елементи УАМ використовувалися окремими архітекторами, але їхні роботи нечисленні і маловідомі.
Центри розвитку УАМ Виділилося кілька центрів розвитку УАМ.
Київський центр Першим будинком, спорудженим у Києві у стилі УАМ, стає дім І. І. Щітківського на вул. Полтавській, 4-а (1907–1908 pp.). Цей рядовий двоповерховий будинок був виконаний у дереві й обличкований цеглою, мав плаский фасад у сім вікон на поверх.
Саме у Києві було вперше побудовано споруду інженерного призначення у стилі УАМ — будинок міської очищувальної станції на Саперній слобідці (архітектор М. О. Даміловський). Також за його проєктом споруджено народний дім у селі Криве.
Для архітектури Київського центру характерним є те, що тут більш розвинутий раціоналістичний напрям УАМ.
Житловий будинок на вулиці Паньківська 8 збудований архітектором Шехоніним на замовлення лікаря Йосипа Юркевича. У селі с. Криве, де знаходився маєток Юркевича, збудований у схожому стилі Народний дім.
Полтавський центр Перші три будинки в стилі українського модерну були побудовані саме на Полтавщині.
У 1903–1908 рр. з'являється перший будинок УАМ — будинок Полтавського губернського земства, який був спроєктований архітектором В. Г. Кричевським.
У 1902–1906 рр. архітектор-художник І. С. Кузнецов побудував Покровську церкву в селі Плішивець Гадяцького повіту.
У 1903–1905 рр. архітектори Є. Н. Сердюк та М. Ф. Стасюков побудували школу ім. І. П. Котляревського у Полтаві.Український архітектурний стиль на Полтавщині. Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А. В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992).
Пізніше, 1916 року, за проєктом Василя Кричевського та технолога-кераміста Юрія Лебіщака було збудовано Опішнянський гончарний навчально-показовий пункт Полтавського губернського земства.Олена Щербань Український модерн в архітектурно-будівельній кераміці Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства (1912—1924 рр.)
Також, УАМ проявився в проєкті земських шкіл, реалізованому Опанасом Сластіоном. На сьогодні відомо 53 школи, що лишилися на території колишнього Лохвицького земства (тепер — Чорнухинського, Лохвицького, Пирятинського районів Полтавщини, Роменського Сумської, Варвинського Чернігівської області). Їх досліджує громадський проєкт з однойменною вживаною назвою «Школи Лохвицького земства» щодо цих навчальних комплексів.
Харківський центр Ідея створення нового українського архітектурного стилю зародилася у середовищі харківців. Цю ідею першим реалізував харківський архітектор-художник В. Г. Кричевський в будинку Полтавського губернського земства, а харківці С І. Васильківський, М. С Самокиш та М. М. Уваров виконали в його інтер'єрі розписи. Харківський центр УАМ зробив значний внесок у розвиток стилю як за кількістю споруд, так і за теоретичними розробками стилю. Тут існували різні течії УАМ. Об'єкти у цьому стилі були збудовані як у Харкові, так і у його околицях, і на Кубані.
Саме в Харкові Євген Сердюк і Маріан Харманський споруджують в формах УАМ перший комплекс будівель науково-дослідного призначення — Харківську сільськогосподарську селекційну станцію (просп. Героїв Харкова, 142, 1909—1911 рр.). Всього на території Харкова збереглося понад 20 будівель в стилі українського архітектурного модерну. Значний внесок у будівлі цього стилю зробив у Харкові С. П. Тимошенко. За його проєктом у 1912—1914 роках побудовано будинок Івана Бойка, де у під'їзді збереглися настінні розписи Миколи Самокиша в українському стилі, у 1913—1915 роках особняк Томіцького, де збереглися двері з українськими орнаментами, а під'їзд вистелено жовто-блакитною плиткою місцевого виробництва та ще близько 5 будівель.
Визначними будівлями в цьому стилі також є прибутковий будинок Піотровського (1912) з бюстом Т. Г. Шевченка, Харківське художнє училище (1912—1913), яке зустрілося з критикою з боку українофобних політиків, власний будинок архітектора Петра Величка (1909—1910), складне училище на Павлівій дачі (1914—1915), будинки Висоцького (1912), Безкевича (1912—1914) тощо. Деталі українського архітектурного модерну, зокрема трапецієподібні вікна, орнаменти чи майоліку, можна також побачити на прибутковому будинку Сукачова (1913), будинку на вул. Б.Хмельницького, 17 (1913), прибутковому будинку Бергера (1912—1913), прибутковому будинку Компанійця (1910—1911).
Після початку радянської окупації український архітектурний модерн та його мотиви деякий час продовжували застосовуватися. У поєднанні УАМ з конструктивізмом у 1920-х зведено чи реконструйовано будинок Наркомпраці, 1926 року зведено НДІ експериментальної ветеринаріїШвиденко О. О. Будинок Наркомпраці у Харкові, як об'єкт культурного надбання України // Науковий вісник будівництва. — 2018. — Т. 93, вип. 3. — С. 104—109. — DOI:10.29295/2311‒7257‒2018‒93‒3‒104‒109.. Важливою спадщиною стилю також є ряд котеджних будинків (1923—1924) авторства В. К. Троценка, частина з яких знесена в останні роки. У 1925—1928 роках із застосуванням деяких елементів стилю зведено будинок «Червоний банківець». 1928 року для відкриття будинку літераторів ім. Василя Блакитного за проєктом А. Й. Страхова інтер'єри колишнього музею церковних старожитностей переробили у стилі українського модерну, прикрасивши приміщення архітектурними деталями стилю, розписами та меблями. Частина будівель цього стилю була знесена чи надбудована у радянський період. Так будинки Бойка, Безкевича та ін. втратили значну частину деталей.
Львівський центр
Львівські архітектори вироблювали місцеві варіанти УАМ, в якому регіональні особливості передували тим, що долинали зі сходу України. Разом з тим досить красномовним стає бажання львівських митців хоча б частково підхопити та розвинути деякі характерні форми народно-стильової архітектури Наддніпрянщини зокрема трапеційні прорізи у порталах та вікнах, хоча ці теми в Галичині так і не стали настільки панівними, як це ми бачимо в Центральній та Східній Україні.