Розбі́йник — як правило, злодій, злочинець, людина, яка чинить розбій, тобто грабіжник і вбивця, харциза, людина поза законом. У первісному та юридичному значенні — особа, яку оголошено поза захистом закону. У домодерних суспільствах увесь правовий захист зі злочинця знімався, тож будь-хто мав законне право переслідувати або вбити його. Отже, оголошення поза законом було одним із найсуворіших покарань у правовій системі. У ранньому германському праві смертна кара практично відсутня, а оголошення поза законом є найтяжчим покаранням, яке на практиці, ймовірно, дорівнювало смертному вироку. Це поняття відоме з римського права як статус homo sacer і зберігалося протягом усього Середньовіччя.
Друге значення «поза законом» — особа, яка систематично уникає захоплення шляхом ухилення та насильства. Ці значення пов'язані й частково збігаються, але не обов'язково тотожні. Втікач, якого оголошено поза захистом закону в одній юрисдикції, але який отримує притулок і живе відкрито, дотримуючись місцевих законів в іншій юрисдикції, є поза законом у першому сенсі, але не в другому (наприклад, Вільям Джон Бенкс). Втікач, який формально зберігає право на судовий розгляд у разі захоплення живим, але уникає полону через високий ризик засудження та суворого покарання в разі суду, є поза законом у другому сенсі, але не в першому (коли Шандор Рожа був схоплений, його судили й засудили лише до ув'язнення).
У загальному праві Англії «судовий наказ про оголошення поза законом» (writ of outlawry) проголошував Caput lupinum («[Нехай буде] вовча голова»), прирівнюючи цю особу до вовка в очах закону. Суб'єкт не лише позбавлявся всіх законних прав, перебуваючи поза «законом», але його можна було вбити на місці, ніби він був вовком. Жінки оголошувалися «позбавленими прав» (waived), а не поза законом, але це фактично було тим самим покаранням.
Правова історія
Стародавній Рим
Серед інших форм вигнання римське право передбачало покарання aquae et ignis interdictio («заборона води та вогню»). Такі покарані особи були зобов'язані покинути римську територію, а їхнє майно конфісковувалося. Якщо вони поверталися, то фактично ставали поза законом; надання їм вогню або води було незаконним, і їх можна було вбити без правових наслідків.
Заборона води та вогню традиційно накладалася народним трибуном і, як свідчать джерела, застосовувалася під час Першої Пунічної війни у III ст. до н. е. Катоном Старшим. Пізніше вона також застосовувалася багатьма іншими посадовими особами, такими як Сенат, магістрати та Юлій Цезар як полководець і провінційний намісник під час Галльської війни.Caesar, Julius. De Bello Gallico, book VI, section XLIV. Вийшла з ужитку в період ранньої Імперії.
Разом з тим у літературі і народних переказах поширений образ людини, яка у безвихідній ситуації пішла на порушення порядку і закону, пішла проти влади і гноблення з метою боротьби за справедливість, помсти або допомоги нужденним. Це такі історичні чи літературні персонажі як Робін Гуд, Устим Кармелюк.
Англія
В англійському загальному праві особа, оголошена поза законом (), — це той, хто кинув виклик законам королівства, вчиняючи такі дії, як ігнорування судової повістки або втеча замість явки для надання пояснень при звинуваченні у злочині. Найдавніша згадка про оголошення поза законом в англійських правових текстах з'являється у VIII столітті.
Кримінальне переслідування Термін оголошення поза законом (outlawry) означає формальну процедуру оголошення когось поза законом, тобто позбавлення його правового захисту. У загальному праві Англії вирок про (кримінальне) оголошення поза законом був одним із найсуворіших покарань у правовій системі, оскільки особа, оголошена поза законом, не могла використовувати правову систему для захисту, наприклад, від самосуду. Бути оголошеним поза законом означало зазнати форми цивільної або соціальної смерті. Оголошений поза законом виключався з будь-якого цивілізованого суспільства. Нікому не дозволялося давати йому їжу, притулок або будь-яку іншу підтримку — це вважалося злочином пособництва і наражало на небезпеку бути оголошеним поза законом самого. Пізніша концепція «розшукується живим або мертвим» є подібною, але передбачає бажання провести суд (а саме, якщо розшукувану особу повернуть живою), тоді як оголошення поза законом виключає судовий розгляд.
Особу, оголошену поза законом, можна було вбити безкарно, і вбивство злодія, який тікав від правосуддя, було не лише законним, а й похвальним — це не вважалося вбивством. Людина, яка вбила злодія, мала негайно заявити про це; інакше родичі вбитого могли очистити його ім'я своєю клятвою і вимагати від убивці сплати вергельду, як за правдиву людину.
За нормами загального права, кримінальний оголошений поза законом не обов'язково мав бути винним у злочині, за який його оголосили поза законом. Якщо особу звинувачували в державній зраді або фелонії, але вона не з'являлася до суду для захисту, вона вважалася засудженою.Archbold Criminal Pleading, Evidence and Practice (30-те вид., 1938) с. 71
У контексті кримінального права практика оголошення поза законом зникла не стільки через правові зміни, скільки через більшу щільність населення країни, що ускладнювало ухилення розшукуваних утікачів від затримання, та через прийняття міжнародних договорів про екстрадицію. Вона застаріла, коли цей злочин було скасовано в 1938 році. Archbold (30-те вид., 1938) с. 71 Archbold (31-ше вид., 1943) с. 98Administration of Justice (Miscellaneous Provisions) Act 1938, section 12 Однак оголошення поза законом ще застосовувалося станом на 1855 рік: у 1841 році Вільям Джон Бенкс, який раніше був членом парламенту від кількох різних виборчих округів у період з 1810 по 1835 рік, був оголошений поза законом у встановленому законом порядку через ухилення від суду за гомосексуалізм і помер у 1855 році у Венеції як особа поза законом.
Цивільне право Існувала також доктрина цивільного оголошення поза законом. Цивільне оголошення поза законом не передбачало смертної кари. Однак воно застосовувалося до відповідачів, які втекли або ухилялися від правосуддя, коли проти них подавали цивільні позови, наприклад, про борги чи делікти. Покарання за цивільне оголошення поза законом були суворими і включали конфіскацію рухомого майна (чателів), залишеного оголошеним поза законом.William Blackstone (1753), Commentaries on the Laws of England, Book 3, Chapter XIX "Of Process"
У цивільному контексті оголошення поза законом стало застарілим у цивільному процесі завдяки реформам, які більше не вимагали від викликаних відповідачів з'являтися та подавати заперечення. Тим не менш, можливість бути оголошеним поза законом за невиконання цивільного обов'язку продовжувала існувати в англійському праві до прийняття Акта про скасування актів про цивільне судочинство 1879 року (42 & 43 Vict. c. 59) у 1879 році та в шотландському праві до кінця 1940-х років. Відтоді неможливість знайти відповідача та вручити судову повістку зазвичай тлумачиться на користь позивача, а суворі покарання за просту неявку (яка лише вважається втечею від правосуддя) більше не застосовуються.
Україна В українській історії та фольклорі одним із найвідоміших розбійників є Олекса Довбуш.
В інших країнах
Оголошення поза законом існувало також в інших стародавніх правових кодексах, наприклад, у давньоскандинавському та ісландському праві.
У ранній новий час термін Vogelfrei та його аналоги почали використовуватися в Німеччині, Нижніх країнах та Скандинавії, позначаючи особу, позбавлену цивільних прав, яка була «вільною» для захоплення, немов птах.Schmidt–Wiegand, Ruth (1998). "Vogelfrei". Handwörterbuch der Deutschen Rechtsgeschichte [Dictionary of the History of German Law]. 5: Straftheorie [Penal theory]. Berlin: Schmidt. pp. 930–32. У Німеччині та слов'янських країнах у XV–XIX століттях групи оголошених поза законом складалися з колишніх в'язнів, солдатів тощо. Таким чином, вони стали важливим соціальним явищем. Вони жили за рахунок грабежу, і місцеві жителі з нижчих верств часто підтримували їхню діяльність. Найвідоміші з них — Юрай Яношик та Якуб Суровець у Словаччині, Олекса Довбуш в Україні, Шандор Рожа в Угорщині, Шиндерганнес і Ганс Кольгазе в Німеччині.
Концепція оголошення поза законом була знову введена в британське право кількома австралійськими колоніальними урядами наприкінці XIX століття для боротьби з загрозою бушрейнджерства. Акт про затримання злочинців (Felons Apprehension Act) (1865 No 2a) Нового Південного Уельсу передбачав, що суддя, за наявності доказів достатньо ганебної поведінки, міг видати спеціальний судовий наказ, який вимагав від особи з'явитися до поліції до певної дати, інакше вона буде оголошена поза законом. Оголошену поза законом особу можна було затримати «живою або мертвою» будь-яким підданим Королеви, «незалежно від того, чи є він констеблем», і без «відповідальності за використання будь-якої смертоносної зброї з метою такого затримання». Подібні положення були прийняті у Вікторії та Квінсленді. Хоча положення Акту про затримання злочинців Нового Південного Уельсу не застосовувалися після закінчення ери бушрейнджерства, вони залишалися в книзі законів до 1976 року.
Популярне використання
Хоча вирок про оголошення поза законом нині застарів (попри те, що він надихнув на створення pro forma Outlawries Bill, який досі вноситься в Палаті громад Великої Британії під час Державного відкриття парламенту), романтизовані розбійники стали типовими персонажами в кількох вигаданих контекстах. Це було особливо характерно для Сполучених Штатів, де розбійники були популярними героями газетних репортажів та оповідань XIX століття, а також художньої літератури XX століття й вестернів. Таким чином, слово «outlaw» все ще зазвичай використовується для позначення тих, хто порушує законBlack's Law Dictionary at 1255 (4th ed. 1951), citing Oliveros v. Henderson, 116 S.C. 77, 106 S.E. 855, 859. або, в ширшому сенсі, тих, хто веде такий спосіб життя, незалежно від того, чи це справжні злочинці, що переховуються від закону, чи ті, хто просто виступає проти понять «правопорядку», конформізму та влади (наприклад, музичний рух «outlaw country» у 1970-х роках).
Приклади різного смислового навантаження слова Розбійником називають того, хто займається грабіжництвом. У цьому значенні — лайливе слово. У відношенні до дітей — той, хто любить пустувати, бешкетувати (пустун, бешкетник).
Відомі розбійники Кармелюк Робін Гуд Фудзівара но Сумітомо Сініс Картуш (особа)
Див. також Гопник Розбій Абрек Дикий Захід Аттендер Бандитизм Білль про позбавлення прав Border reivers Мисливець за головами Бригандаж Буканьєр Бушрейнджер Кангасу Caput lupinum Цивільна смерть Дакоїт Список розбійників періоду Великої депресії Гангстер Список стрільців Дикого Заходу Гайдук Розбійник з великої дороги Homo sacer Хунхузи («червоні бороди») Hostis humani generis Клефти Допоміжний крейсер Нітс Остракізм Поза законом (персонаж) Байкерський клуб поза законом Піратство Річковий пірат Барон-розбійник Розбій Shanlin Shifta Соціальний бандитизм, термін, запроваджений Еріком Гобсбаумом Тхаґі Недоторканність Вігілант Варг
Джерела