Сме́ртна ка́ра (стра́та) — вид кримінального покарання, яке полягає у позбавлені людини життя, що вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин, що передбачено законодавством держави і яке здійснюють згідно з вироком суду або за рішенням інших державних чи військових органів.

У сучасному світі смертна кара в багатьох країнах скасована на законодавчому рівні або її не використовують тривалий термін, у деяких державах зберігається як міра покарання за особливо тяжкі злочини. Проте існують країни, де смертну кару доволі широко застосовують (наприклад, у КНР, Ірані та США).

Історія Смертна кара є одним із найдавніших видів покарання, що виникла в ході реалізації принципу таліону — вбивство людиною іншої людини каралось смертю вбивці. Крім того, важливу роль відіграв і діючий у багатьох соціумах принцип кровної помсти.

Майже всі суспільства людства на певній стадії свого розвитку застосовували смертну кару до кримінальних і політичних злочинців. «Руська Правда», як і «варварські правди», не передбачала смертної кари. Спроби її запровадження у Київській Русі робилися, але не прижилися. Найвищою, винятковою мірою покарання було вигнання («поток і розграбленіє»), яке не виключало загибелі засудженого, бо на вигнанця не поширювався захист закону. Систематичне застосування смертної кари в Україні почалося у Литовський період її історії («Судібник» Казимира IV Ягеллончика 1468 р. та «Статут Литовський» 1529 р.).

У багатьох сучасних суспільствах смертна кара була скасована, в тому числі і в Україні. Деякі країни скасували смертну кару за винятком особливих обставин, таких як, наприклад, зраду під час військових дій. В інших країнах смертна кара була скасована на практиці, але законодавчо все ще залишається найвищою мірою покарання. Такі держави, як Китай, США та інші зберегли смертну кару за злочини, окремо визначені законодавством.

Деякі правозахисні організації, такі як «Amnesty international», вважають, що смертна кара є найгіршим проявом недотримання прав людини, характеризують як жорстоку та нелюдську кару. Смертна кара ними розцінюється як грубе порушення права на життя, що було закріплене в багатьох міжнародних договорах.

У країнах, які практикують смертну кару, метод страти визначається законодавчо. Традиційно найпоширеніші види смертної кари: повішення, розстріл, обезголовлювання. У США з 20-го століття стали дуже поширеними також електричний стілець і смертельна ін'єкція.

Ставлення до смертної кари не є одностайним у багатьох суспільствах — там, де вона практикується, шириться рух за її скасування; у країнах, де вона скасована, існує певна кількість прихильників її відновлення.

Усюди скасовували смертну кару виходячи з гуманістичних принципів, а не внаслідок народного волевиявлення. В жодній країні Європи, де було скасовано смертну кару, з цього приводу не було проведено референдуму, і в усіх цих країнах на момент скасування згідно з опитуваннями більшість населення підтримувало збереження такого виду покарання.

Смертна кара в Україні

Відсутність смертної кари є обов'язковою умовою для перебування держави в Раді Європи. Це стало однією з причин скасування смертної кари в Україні, де мораторій на виконання смертних вироків уперше почав діяти в 1995 році, незадовго до вступу в цю міжнародну організацію. Проте через кілька місяців смертні вироки знову продовжили виконувати, дійшовши висновку, що рішення про мораторій було прийнято без дотримання належної процедури. Такий стан речей міг призвести до виключення України з Ради Європи, але в 1997 році мораторій на виконання смертних вироків знову почав діяти, і з тих пір в Україні вже ніколи нікого не страчували. 29 грудня 1999 року Конституційний Суд України визнав, що смертна кара суперечить Конституції України, чим остаточно закрив шлях до її відновлення. У зв'язку з цим, у 2000 році Верховна Рада України внесла зміни до Кримінального кодексу України, якими остаточно вилучила поняття «смертна кара» з офіційного списку кримінальних покарань України.

Видом смертної кари, який застосовувався раніше в новітній Україні, завжди був розстріл, як і в усіх інших державах, що утворились у результаті розпаду СРСР.

Смертна кара в сучасному світі Зазвичай у демократичних країнах смертній карі передує доволі тривалий судовий процес на різних рівнях судової системи, обвинуваченому надаються широкі можливості для подачі апеляцій. Подекуди час між винесенням вироку та його виконанням (або помилуванням, або природною чи іншою смертю засудженого) обчислюється роками чи навіть десятиліттями. Наприклад, громадянин Сполучених Штатів Америки був засуджений до смерті за вбивство своєї дружини 14 червня 1975 року коли йому було 24 років, а вирок суду був реалізований лише 16 вересня 2008 року в віці 57 років, більш ніж через 33 роки.

Право виконати страту надається лише певному кваліфікованому спеціалісту, що виступає представником держави під час виконання покарання, що має відбуватись в суворо визначений час, в іншому випадку ця дія розглядається такою що не відповідає букві закону та за нею наступає юридична відповідальність.

Сьогодні, за загальним правилом, вирок суду виконується непублічно, кримінально-виконавчим законом встановлюється чіткий перелік осіб, що можуть бути присутніми під час страти.

Існують багато випадків, коли смертна кара може бути замінена довічним ув'язненням або тривалим терміном позбавлення волі за відповідним рішенням суду. Засуджений також може отримати помилування від вищої посадової особою держави або штату (президентом, монархом, головою уряду, тощо).

Після закінчення Другої світової війни в світі з кожним роком все чіткіше спостерігається тенденція до скорочення застосування і повного скасування смертної кари. Важливу роль в цьому зіграли норми ст. 3 і 5 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, які передбачають, що кожна людина має право на життя і що ніхто не може бути піддано катуванню або жорстокому, нелюдському та такому, що принижує його гідність, поводження і покарання. До того ж, Генеральна Асамблея ООН неодноразово своїми Резолюціями (наприклад: Резолюція № 2393, та Резолюція № 2857), а також другим факультативним протоколом до Пакту про громадянські і політичні права, прийнятим Генеральною Асамблеєю ООН 15 грудня 1989 року рекомендувала скасувати смертну кару.

Звіт «Amnesty international» 2015 року зазначає, що на мапі світу існує 140 держав, що повністю скасували страту або в яких вона не застосовується на практиці, тобто більше двох третіх країн Землі. У 2015 році 4 країни світу (Мадагаскар, Фіджі, Республіка Конго та Суринам) скасували смертну кару за всі злочини. Також у Монголії був прийнятий новий Кримінальний кодекс, що скасовує страту наприкінці 2016 році. Заміни смертних кар або помилування у 2015 році були зафіксовані в 34 країнах. Дана організація зафіксувала винесення як мінімум 1998 смертних вироків в 61 країні. У кінці цього ж року щонайменше 20 292 особи перебували в темницях смертників. У світі використовувались такі способи смертної кари: відтинання голови, повішення, смертельна ін'єкція та розстріл. Як мінімум 9 неповнолітніх (тобто такі, що не мали на час виконання вироку 18 років) були страчені.  В багатьох країнах, де виносили чи приводили в дію смертні рішення, судові процеси не відповідали міжнародним стандартам справедливого судового з'ясування обставин справи. В деяких випадках «чесні признання» давались під тортурами і іншими видами нелюдського поводження (Бахрейн, Ірак, Іран, Китай, Саудівська Аравія і КНДР).

За даними що надає «Amnesty international» 2015 року у світі було страчено 1634 людини в 25 країнах. Відмічається, що це понад 50 % більше порівняно з 2014 роком, в якому дана міжнародна організація зафіксувала проведення 1061 виконання рішень судів в 22 країнах. Особливо підкреслюється, що це рекордна кількість виконання смертних кар за більш ніж 25 років (з 1989 року).  Лідерами застосування смертної кари стали Китай, Іран, Пакистан, Саудівська Аравія та США.

КраїнаВиконано страт 201820192022 +1000+1000+ +251+576+ 184196 +100+11+ +32+24 2218 +14+5 ?12+6 +11+5+ 10 411 +7? ?30 31 +2+3 ?14 10 +?? 0? 00 00Загалом1673+1648+1284+

Всесвітній день боротьби проти застосування смертної кари Світ за ініціативою декількох міжнародних правозахисних організацій проводить щороку 10 жовтня Всесвітній день боротьби зі смертною карою. Цього дня у багатьох країнах відбуваються демонстрації, публічні дискусії та семінари, що мають на меті вплинути на владу, з  метою заборони смертної кари, а також для звернення уваги широких верств суспільства до проблеми застосування цього виду покарання.

Хронологія скасування смертної кари

Рік Країна Країн за рік Усього1863111865121877131903141906151907161910171928181948 19195611019621111966112196811319691141972115197311619761171978, , 3201979, , , 42419801251981, 227198212819851291986, 23119871321988 1331989, , 3361990, , , , , , , , 9451991, , 3481992, , 3511993, 25319941541995, , , , , 660199616119971621998, , , , , , 7691999, 2712000, , 3742002, 2762004, , , , 5812005, 2832006, 2852007, , 38820081892009, , , 493201019420121952015, , , 4992016, 21012017, 210320191104202011052021, 21072022, , 3110

Ритуали смертної кари У середньовічній Іспанії публічна страта — автодафе («справа віри») була обставлена дуже пишно і урочисто. Ритуал автодафе включав барвистий хід, героями якого були засуджені, одягнені в спеціальні костюми (сан-беніто), розмальовані зображеннями бісів і язиками полум'я. Попереду процесії несли опудала або намальовані зображення тих засуджених, яким вдалося втекти або померти до страти. Ці опудала (зображення) спалювали так само, як і живих людей. У Севільї для спалювання споруджували так звані «кемадеро», по чотирьох кутах якого стояли кам'яні статуї біблейських пророків — до них прив'язували засуджених. У багатьох країнах при зведенні на ешафот (повішення, обезголовлювання) або перед розстрілом били барабани, глашатай урочисто зачитував список злочинів і вирок. Нерідко на стратах своїх політичних супротивників були присутні монархи і вищі сановники держави. У Франції за Кодексом Наполеона засудженому за батьковбивство (або за посягання на життя і особу імператора) перед стратою відрубували кисть правої руки. Це положення було скасоване у 1832 році, але ще до 1958 року кримінальний кодекс в Франції передбачав особливий ритуал страти батьковбивці: злочинець повинен був супроводитися до місця страти босоніж, у сорочці, з чорним покривалом на голові. У Росії до революції 1917 року публічно сповіщали про виконання кожного смертного вироку. При Сталіні, починаючи з 1930-х років, це стало державною таємницею. У перші роки радянської влади розстріл за вироком суду виконувався органами Наркомату юстиції, ВНК (ГПУ, ОГПУ), часто прямо у дворі цих установ. Розстрілюваних виводили з підвалу вночі, засліплювали фарами вантажівок і відкривали по них вогонь. Шум заведених моторів заглушав постріли. З кінця 1920 року монополія розстрілів належала тільки ОГПУ, а з 1934 року перейшла у відання НКВС (НКДБ, МДБ, МВС, КДБ) СРСР. Страти здійснювалися не публічно, а в підвалах спеціальних розстрільних в'язниць. Звуконепроникні підвали цих в'язниць обладнані спеціальною доріжкою, крокуючи якою засуджений отримує кулю в потилицю і омивається автоматичним пристроєм для змивання крові. У нацистській Німеччині безліч смертних вироків через повішення виконувалася в берлінській в'язниці Плотцензее. Засуджених містили в наручниках в підвалі, звідки чиновник приводив їх для страти. Приміщення, де здійснювалася страта, було розділене упоперек чорною завісою, що засмикувалася при її звершенні, але іноді не приховувалася від наступного ув'язненого, який чекав своєї черги на страту. Коли приводили засудженого, прокурор оголошував: «Обвинувачений! Ви засуджені Народною судовою палатою до страти через повішення і зараз кат виконає свій обов'язок». При страті був присутній адвокат засудженого, який не мав права розголошувати хід страти.