Інститути народної освіти — вищі педагогічні навчальні заклади, створені в УРСР, починаючи з Харківського (1920 року), на базі університетів і педагогічних закладів. Готували працівників освіти для загальноосвітніх і професійних шкіл усіх типів і виховних закладів.
ІНО створили фактично на теренах усіх українських університетів, коли замість цілої низки факультетів у кожному українському університеті утворили два-три: соціального виховання (три- або чотирирічні), професійної освіти (чотирирічні), інколи — робітничий факультет (трирічний).
У 1930—1933 роках вже на базі ІНО для підготовки професійних кадрів створено інститути соціального виховання та інститути професійної освіти за принципом фахової орієнтації, а самі університети — відроджено.
Інститути професійної освіти готували викладачів для технікумів, фабрично-заводських семирічок, робітничих факультетів при заводах. Мали факультети: соціальний, фізико-математичний, агробіологічний. Термін навчання – 4 роки. В Україні 1931 було 8 інститутів професійної освіти Кількість студентів – 2400. 1933 в ході реорганізації ВШ інститути професійної освіти були ліквідованіКомаренко Т.О Інститути професійної освіти // .
В інститутах соціального виховання були шкільний, педагогічний, позашкільний факультети. Термін навчання – 3 роки. 1931 працювало 9 інститутів: у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Ніжині, Полтаві, Кам'янці-Подільському, Миколаєві, Чернігові. 1933 були реорганізовані в педагогічні інститутиКомаренко Т.О Інститути соціального виховання // .
Інститути народної освіти в УСРР Київський інститут народної освіти (КІНО) Харківський інститут народної освіти (ХІНО) Одеський інститут народної освіти (ОІНО) Дніпропетровський інститут народної освіти (ДІНО) Черкаський інститут народної освіти (ЧІНО) Херсонський інститут народної освіти (ХІНО)
Примітки
Джерела та література Т. О. Комаренко. Інститути народної освіти // Т. О. Комаренко. Інститути соціального виховання // там же Н. М. Дем’яненко. Інститути народної освіти // Посилання ІНО //