Гносеоло́гія (від  — «пізнання» і λόγος — «вчення, наука») — теорія пізнання, розділ філософії. Термін «гносеологія» був уведений і активно застосовувався у німецькій філософії XVIII ст.

В словнику Dictionary of Psychology and Philosophy (1901) є стаття:

Gnosiology [Gr. γνώσις, knowledge, + λόγος, discourse]: Ger. Gnosiologie, Erkenntnisslehre; Fr. gnosidlogie (suggested — Th.F.) ; Ital. gnoseologia. The science of knowledge, its origin, process, and validity. Cf. EPISTEMOLOGY, meaning (2), for which gnosiology is recommended, epistemology being used for the broader inquiry given under meaning (1) of that topic.         (J.M.B.)https://archive.org/details/dictionaryphilo01baldgoog/page/414/mode/2up?ref=ol&q=Gnosiology

Гносіологія [гр. γνώσις , знання, + λόγος , дискурс]: нім. Gnosiologie, Erkenntnisslehre ; О. gnosidlogie (пропонований — Th.F.) ; італ. гносеологія . Наука про знання, його походження, процес і достовірність. Пор. ЕПІСТЕМОЛОГІЯ, в значенні (2), для якої рекомендована гносіологія, епістемологія використовується для ширшого дослідження наведеного в значенні (1) цієї теми.         (Дж.М.Б)

Гносеологія вивчає проблеми природи пізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його достовірності та істинності. На відміну від психології, фізіології вищої нервової діяльності та інших наук, гносеологія, як філософська дисципліна аналізує не індивідуальні механізми, які діють у психіці, що дозволяють тому або іншому суб'єктові дійти певного пізнавального результату, а загальні підстави, які дають можливість розглядати цей результат як знання, що виражає реальний, дійсний стан речей. Два основні напрями в теорії пізнання — матеріалізм та ідеалізм. Теорія пізнання тісно зв'язана із епістемологією — теорією знання, його будови, структури, функціонування і розвитку.

Пізнання у Рене Декарта Декарт критикує існуюче пізнання. Він сумнівається у всьому, що до того часу вважалося беззастережним знанням. Він вважає, що ні дані відчуття, ні мислення не дають такого знання. Ілюзії почуттів роблять ненадійними показники відчуттів, помилки суджень ставлять під сумнів висновки розуму. Тому необхідно починати із загального, радикального сумніву. Проте, яким би всеохопним він не був, є в діяльності пізнання дещо, що не підлягає жодному сумніву. Декарт не скептик і не агностик, його сумнів лише попередній прийом, метод встановлення достовірної істини. Достовірним у всякому випадку є те, що сумнів існує. Сумнів — акт мислення, я мислю, значить я існую — . Це знамените положення — основа, на якій може будуватися все достовірне знання.

Пізнання у Артура Шопенгауера Пізнання в Артура Шопенгауера розвивається у двох формах: безпосереднє (інтуїтивне) пізнання або відсторонене (рефлективне) пізнання (пізнання розуму). Основним видом пізнання Шопенгауер вважає інтуїтивне: в кінцевому результаті весь світ рефлексії базується, на його думку, на інтуїції. Шопенгауер стверджує, що наука не стільки діяльність пізнання, скільки діяльність, спрямована на служіння волі. Ціль науки в задоволенні практичних інтересів, які у своїй суті завжди інтереси волі, сліпого хотіння. Досконалим пізнанням може бути тільки споглядання, вільне від всякого відношення до практики і до інтересів волі. Таке споглядання розглядає речі не в якомусь відношенні, а як зміст, який тільки проявляється у відносності, але сам їй не підкоряється.

Споглядальне пізнання, на думку Шопенгауера, недоступне науці, так як вона завжди звертається до інтелекту, який глибоко занурений в інтереси волі. Проте таке пізнання цілком доступне різноманітним видам мистецтва.

Пізнання у християнстві Пізнання вірою долає межі умоглядних понять, оскільки воно звершується не тільки за законами формальної логіки, але в логіці співпричасності тій істині, яка перевершує іманентну реальність. Святоотцівська гносеологія відповідним чином виводить пізнання за раціональні межі.

Пізнання Бога не ґрунтується на логіці мислення чи на раціональному спогляданні, воно ґрунтується на досвіді, який завжди має визначений, локальний, часовий та особистісний характер. Євхаристією та молитвою долаються антиномії розуму, раціональне мислення поступається духовному зору. У святоотцівській гносеології богословське знання не відокремлене від євхаристійного покликання людини.

Поняття і питання гносеології Поняття: пізнання свідомість відчуття розум істина Основне питання — чи пізнаваний світ у принципі? Відповіді на це питання дає: оптимізм — світ пізнаваний, меж пізнання немає, необхідні лише час і засоби. агностицизм — світ непізнаваний у принципі, людина не пізнає світ, а будує віртуальний світ на основі почуттєвого сприйняття. скептицизм — ми пізнаємо реальний світ, але в силу недосконалості почуттів постійно вводимо себе в оману.

Основні принципи теорії пізнання Бекон запропонував оригінальну метафору стосовно до основних методів пізнання: «шлях павука» (здобуття істини із «власної свідомості»); «шлях мурахи» (безсистемне збирання фактичних даних); «шлях бджоли» (поєднання здібностей досвіду — збирання нектару — із роботою розуму — перетворення його на мед (знання)).

Сучасна наукова гносеологія ґрунтується на таких основоположеннях.

Принцип об'єктивності Принцип пізнаванності Принцип активного творчого відображення Принцип діалектики Принцип практики Принцип історизму Принцип конкретності істини

Методи пізнання

Див. також Пізнання історичне Гностицизм

Примітки

Література П. Йолон. Пізнавальні здатності // П. Йолон. Теорія пізнання // ФЕС, с.634 Посилання

(зокрема про історію термінів, починаючи з 21 хв. 50 сек.)