У Стародавньому Римі проституція процвітала в храмах, на вулицях, у театрах, цирках, термах і навіть на цвинтарях. Для римлян проституція була повсякденним явищем, хоча її здебільшого піддавали осуду, бо не узгоджувалася з тогочасною мораллю. У 40 р. проституцію легалізував Калігула та встановив податки на неї. Попри неоднозначне сприйняття проституції, вона існувала у всі періоди Римської держави.

Життя простих римлян багато в чому залежало від того, що вони могли й вміли робити. Сильні та здорові молоді люди, як раби, так і вільнонароджені, працювали на будівництві, земляних роботах і в сільському господарстві. Літня людина, що володіла професією шевця, коваля або виноградаря, працювала на себе або на господаря. Доросла жінка, чи була вона вільною або рабинею, займалася домашнім господарством, виховувала дітей, допомагала чоловікові в крамниці та працювала вдома. Дівчат, як правило, чекав шлюб, а часом — незавидна доля повії. Бо як фізична сила молодого чоловіка застосовувалася для виконання важких робіт, так і тіло жінки могло бути використане для задоволення сексуальних потреб чоловіків. Життя людини складалося по-різному — вона могла опинитися в рабстві, скотитися до убогості, але в будь-якому разі молода і здорова жінка мусила приносити користь сім'ї. Сам факт можливості її сексуального використання відповідав запитам чоловіків у суспільстві, які ревниво оберігали цноту і благочестя одружених жінок. Ця ситуація породила прибутковий бізнес, яким не могли знехтувати рабовласники, а також вільні жінки і їхні сім'ї.

Безліч античних джерел свідчать про наявність продажних чоловіків, що обслуговували і чоловіків, і жінок; так, давньоримський юрист Юлій Павло зазначає, що чоловік, який застав свою дружину з проститутом, мав право вбити останнього.Сентенції, 2.26.4 Однак до нас не дійшло жодних згадок норм чи законів, які стосувалися б лише продажних чоловіків або відрізняли б їх від таких жінок. Тому тут не розглядаються чоловіки-проститути як окрема категорія.

Повсякденне життя

Не слід романтизувати життя повій. На кожну жінку, яка добровільно пішла в проституцію, припадало безліч інших, втягнутих у неї проти волі. Особливо беззахисними в цьому сенсі виявлялися раби, яких використовували найбезцеремоннішим способом. Це стосувалося і дітей, і жінок, і чоловіків. Продаючи свого раба, господар часом зазначав у контракті пункт, що забороняв використовувати його для проституції, але робили це досить рідко. Точно так само не треба помилково вважати, що новий господар думав лише про благо рабів, а не про те, щоб витягти з них максимальний дохід, змушуючи багатьох з них займатися проституцією. Безсоромно експлуатували в цьому сенсі дітей. У скруті опинялася й вільна жінка, якщо її сім'я зазнавала злиднів, і родичі вимагали, щоб вона приносила додому хоч якісь гроші. У той час як рабовласник, побоюючись «заподіяння шкоди» своїй власності, міг втрутитися і запобігти особливо грубому поводженню з рабинею, вільна жінка могла розраховувати тільки на захист звідниці, що траплялося нечасто. Зазвичай клієнти поводилися з повіями надзвичайно грубо і безцеремонно, що призводило до пошкодження вагіни та ануса, інфекцій сечового каналу. Життя повій було надзвичайно важким, часом нестерпним. В той самий час була значна кількість повій вищого класу. Светоній написав про це працю «Життя відомих гетер», яка не дійшла до нас. Він та інші тогочасні автори висловлювали захоплення цими куртизанками, в основному через знання ними тонкощів сексуальних утіх вищого класу, який, імовірно, високо цінував моральність, – поєднання крайньої розпусти, лицемірства і часто палацових інтриг було незаперечним. Так, у Светонія імператор Гай (Калігула) відкрив в Римі розкішний бордель: А щоб не упустити жодної наживи, він влаштував на Палатині лупанарій: у незліченних кімнатах, відведених і обставлених з блиском, гідних палацу, пропонували себе одружені жінки і вільнонароджені юнаки, а по ринках і базиліках були послані глашатаї, щоб старі й малі йшли шукати насолод; відвідувачам надавалися гроші під відсотки, і спеціальні слуги записували для загального відома імена тих, хто примножує доходи цезаря.Життя Гая, 41 І Светоній, і Тацит з огидою розповідали про розкішних жінок, що займалися проституцією, і сама різкість їх тону показувала, що це було досить рідкісним явищем. Однак де-факто багаті куртизанки існували й обслуговували чоловіків знатного класу. Сюжет комедії "Віслюки" Плавта, наприклад, обертався навколо багатого чоловіка, що хотів отримати послуги куртизанки, також і в «Діалогах гетер» Лукіана змальоване життя таких багатих повій. Утім, вивчаючи біографії деяких історичних особистостей, можна помітити, що куртизанки могли впливати на політичні події; багато з них ставали постійними супутницями своїх повелителів як наложниці. Яскравим прикладом є Валерія Мессаліна, 3-тя дружина Клавдія, відома куртизанка, яка сильно впливала на свого чоловіка, імператора. І зрозуміло, аристократи також вдавалися до послуг простих повій, як, передбачалося, робили імператори Калігула, Нерон й інші.

Регулювання

Римські закони дають таке визначення повії: «Будь-яка жінка, яка заробляє гроші, продаючи своє тіло»Дигести, 23.2.43, пр.1. Закон не забороняв проституцію, така жінка не переслідувалася; секс із нею не визнавався адюльтером; неодружена повія не вважалася учасницею адюльтеру, тим більше винною в ньому. Словом stuprum, тобто «спокушання», називали сексуальні стосунки з неодруженими дівчатами, з одруженими жінками і вдовами, а також із хлопчиками й чоловіками. Але під це визначення не потрапляли стосунки з повією жіночої чи чоловічої статі. Головне, що тут враховувалося, – це спадковість і недоторканність сім'ї. Секс за гроші (принаймні з жінкою) не ставив під небезпеку чистоту крові родини, не компрометував цноту потенційної дружини.

І все ж закон передбачав для повій деякі обмеження. Проституйовані розглядалися як негідні громадяни, probrosae. Згідно із законом Августа про шлюб, повії не мали права вступати в шлюб з вільнонародженими громадянами. Крім того, за едиктом претора, на них накладалася пляма ганьби, infamia, що означало повне позбавлення громадянських прав. Але всі ці обмеження практично не застосовувалися, крім того, як тільки повія вступала в шлюб, клеймо ганьби з неї знімалося. У правовій системі Риму приділялося порівняно мало уваги проституйованим людям.

Податки Наскільки відомо, влада не переймалася моральною стороною проституції – адже стосунки чоловіка з повією не порушували жодних законів, не викликали осуду, оскільки не вважалися адюльтером. Для жінок вважалося ганебним мати дозвіл займатися проституцією, але знову ж таки проституція юридично не була заборонена і повій не карали штрафами. Малоймовірно, щоб повії з самого початку своєї діяльності мусили реєструватися у владних органах, оскільки еліті в голову не приходило їх контролювати. Але з часом влада зрозуміла, що сферу можна оподатковувати. І до середини I століття повії вже платили податки. Такий вид податку був раніше відомий в Афінах, і римська влада, мабуть, перейняла цей досвід. Перше документальне підтвердження сплати такого податку належить до періоду правління Нерона, але офіційно це закріпили вже за Калігули: ... повії [платили] ціну однієї зносини; і до цієї статті закону було додано, що такому податку підлягають і всі, хто раніше займався блудом або звідництвом, навіть якщо вони з тих пір вступили в законний шлюбСветоній/ Життя дванадцяти цезарів/ Божественний Гай, 40. Таким чином, як відзначав Светоній, податок становив вартість однієї зносини, і від його сплати не можна ухилитися, навіть якщо жінка заявляла, що вже не займалась цим. Для того, щоб збирати цей «податок за послуги», податківцям доводилося відслідковувати всіх, хто займалися проституцією. Відповідальність за збір податків покладалася на податківців або на муніципальних службовців, але частіше на солдатів, підготовлених належним чином. Вони повинні були стягувати податки, але часто забирали їх силою. Іоанн Хреститель радив солдатам не брати більше того, що їм належить, і задовольнятися своєю платнею, проте, зрозуміло, зазвичай цього не відбувалося.

Податківцям напевно було важко отримати податок з куртизанок, з повій у приватних борделях — нескладно. Але найпростіше стягували податки з міських борделів. Імперські чиновники прагнули всіма способами вибити з них якомога більше грошей, що підтверджується документом, виявленим у Херсонесі. Можна лише припускати, яких зловживань влади зазнавали повії.

Був ще один вид взаємовідносин цих жінок із владою. У свята, коли в місто прямували натовпи, повіям видавали офіційний дозвіл на роботу терміном на один день, імовірно, за певну плату. Ось зразок такого дозволу з Верхнього Єгипту: Співала і Сократ, податківці, повії Тінабделле шлють привіт. Ми видаємо тобі дозвіл мати секс з ким завгодно в цьому місці на день, зазначений нижче. Рік 19-й, 3-й день місяця ПАОП. [Підписано] Сократ, син СимонаWO тисячі сто п'ятьдесят-сім / Нельсон. Хоча точно не відомо, як влада стежила за діяльністю повій, очевидно, їй це вдавалося. В одному документі, знайденому в Пальмірі, східній області імперії, вказувалися такі суми податків: якщо повія брала з користувача один денарій або більше, вона платила один денарій, якщо вісім асів (вісім десятих денарія) – то вісім асів, якщо шість асів (шість десятих денарія) – то шість асів. Проте поки що неможливо встановити, скільки всього збиралося податків з повій, а також чи стягувалися вони щодня або щомісяця. Тому ймовірно, якщо жінка брала з клієнта один денарій, а в день у неї було п'ять клієнтів і вона платила податок щодня в один денарій, отже, її податок становив 20% від заробітку. Але якщо податок стягувався раз на місяць і вона постійно брала по одному денарію з клієнта, тоді, наприклад, за 20 днів роботи в місяць вона отримувала 20 × 5 = 100 денаріїв, з яких віддавала збирачам всього 1 денарій, що становило 1 % заробленої суми (але радше менше, оскільки за інші види діяльності податок зазвичай становив 1—5 % заробленого). Мабуть, податок платила звідниця або навіть власник кількох борделів, а не сама повія. «Вуличні» повії напевно піддавалися переслідуванням чиновників, які вимагали у них хабарі або змушували оплачувати податок «натурою», оскільки цілком допустимо, що деякі жінки могли поєднувати проституцію з професією, вільною від оподаткування, наприклад, покоївки, служниці таверни, танцюристки. Є дані про податки, що збиралися у віддалених куточках імперії. Так, в Єгипті були виявлені розписки, подібні таким: Пасемо - Сенпсенмонтії, дочки Пасемо, привіт. Я отримав від тебе в якості податку за проституцію в Мемнона за перший рік імператора Нерона чотири драхми. П'ятнадцятий день місяця ПармутіПро Berl. Inv. 25474 / Нельсон. Облік податків, регулярний їх збір, система надання одноденного дозволу – усе це підтверджує, що «данина» за проституцію збиралася дуже ретельно і приносила державі хороший дохід. Однак держава повністю ігнорувала проблеми, пов'язані з проституцією, якщо тільки не траплявся якийсь скандал або здоров'ю жінки не наносилася серйозна шкода. Повії часто ставали об'єктом нападу хуліганів або влаштовували бійки за клієнтів. Відповідальність за порядок в місті покладалася на магістратів, у Римі це були едили. Але оскільки закон не вважав проституцію незаконною, тільки порушення громадського порядку змушувало владу вживати якихось заходів. По суті, вони настільки байдуже ставилися проституції, що не виділяли для повій якусь особливу зону, як-от район «з червоними ліхтарями». Борделі розташовувалися скрізь. Менше їх було в районах, що прилягали до храмів і форумів, більше у бідніших районах міста, як, наприклад, в знаменитому римському районі Субура. Проте повії пропонували себе в будь-якому місці міста. І звичайно, влада абсолютно не думала про здоров'я жінок у проституції. Можна сказати, що практичним наслідком для них були плата податків державі і презирство оточуючих.

Причини