Історія Гренландії, найбільшого острова світу — це історія виживання в екстремальних умовах арктичного клімату: близько 84 % поверхні острова зайнято льодовиком, який обмежує область людського заселення вузькими прибережними смугами.
Загальна інформація Гренландія була невідома європейцям до X ст., коли вона була відкрита норвезькими вікінгами, які незадовго до того оселилися в Ісландії. Арктичні народи населяли Гренландію задовго до відкриття острова європейцями, хоча перед прибуттям вікінгів острів знелюднів — предки сучасних інуїтів (ескімосів) почали оселятися на півночі Гренландії лише в 1200-х роках. Інуїти — єдиний народ, що неперервно населяв Гренландію протягом сторіч; однак у XVIII ст. Данія, скориставшись пріоритетом вікінгів, оголосила острів своїм володінням і почала його колонізацію. Данська держава користувалася на острові численними перевагами, зокрема торговою монополією.
Під час Другої Світової війни Гренландія була де-факто відокремлена від королівства і зблизилася натомість зі Сполученими Штатами та Канадою. Після закінчення війни Данія повернула собі контроль над островом, однак скасувала його колоніальний статус; Гренландія була проголошена інтегральною частиною Данського королівства, а в 1979 році отримала широку автономію у внутрішніх справах. Гренландія — єдине державне утворення, яке вийшло зі складу Європейського союзу, хоча й зберігає статус асоційованої держави.
Міграції палеоескімосів Давня історія Гренландії — це історія повторюваних міграцій палеоескімосів з арктичних теренів Північної Америки через острови Канадського Арктичного архіпелагу. Спільною рисою всіх цих культур була необхідність виживання в надзвичайно несприятливих умовах найвіддаленішого краю Арктики на самій межі придатного для людського існування ареалу. Навіть невеликі коливання клімату перетворювали ледь сприятливі умови в несумісні з людським життям і призводили до зникнення недостатньо пристосованих культур і спустошення цілих регіонів внаслідок міграцій та вимирання.
Археологи налічують в Гренландії чотири палеоескімоські культури, що існували до відкриття острова вікінгами, але терміни їх існування визначаються дуже приблизно: Саккакська культура — 2500 до н. е. – 800 до н. е. на півдні Гренландії; Культура Індепенденс I — 2400 до н. е. – 1300 до н. е. на півночі Гренландії; Культура Індепенденс II — 800 до н. е. – 1 до н. е. переважно на півночі Гренландії; Рання дорсетська культура, чи Дорсет I — 700 до н. е. – 200 н. е. на півдні Гренландії.
Ці культури не були унікальні для Гренландії, як правило, вони виникали й розвивалися на теренах арктичної Канади та Аляски задовго до свого проникнення до Гренландії, і могли зберігатися в інших місцях Арктики після їх зникнення з острова.
Після занепаду дорсетської культури острів зоставався ненаселеним протягом сторіч. Носії інуїтської культури туле, предки сучасних корінних жителів Гренландії, почали проникати до півночі острова на початку XIII ст.
Оселення вікінгів
Десь у 980 році вікінг Ерік Торвальдссон, на ймення Рудий, був приречений до трирічного вигнання з Ісландії за вбивство сусіда. Він вирішив відплисти на захід і дістатися землі, яку за ясної погоди можна побачити з вершин гір західної Ісландії. Вона лежала на відстані 280 км від ісландського берега; згідно з сагами, раніше у 900-х роках туди плавав норвежець Ґуннбйорн Ульфссон. Ерік відплив на захід в 982 році разом з родиною, слугами і худобою, але плавуча крига завадила йому висадитися на берег; він був змушений обігнути південну кінцівку острова й висадився в місці поблизу сучасного Юліанехоба (Какортока). Протягом трьох років свого вигнання Ерік не зустрів на острові жодної людини, хоча під час своїх мандрівок удовж узбережжя він доходив на північному заході до острова Діско (Кекертарссуак).
Після закінчення терміну свого вигнання Ерік Рудий у 986 році повернувся до Ісландії і почав заохочувати місцевих вікінгів до переселення на нові землі. Він назвав острів Гренландією (), що дослівно означає «Зелена земля». Довкола доречності цієї назви досі точаться суперечки; дехто вважає, що за тих часів клімат в цих місцях завдяки середньовічному кліматичному оптимуму був м'якіший, і прибережні райони південного заходу острова дійсно були покриті густою трав'янистою рослинністю; інші вважають, що така назва була надана острову з єдиною метою привабити до нього більше поселенців.
Згідно з сагами, Ерік Рудий відплив з Ісландії з 25 кораблями, з яких лише 14 з 350 поселенцями дісталися до Гренландії, і заснував на острові перше європейське поселення (Східна Осада). Свідчення саг підтверджуються результатами радіовуглецевого аналізу археологічних знахідок, які були викопані на місці колишнього Браттагліду (), резиденції Еріка Рудого поблизу сучасного Нарссарссуаку, і датуються приблизно 1000 роком н. е.
У період свого розквіту норвезька колонія налічувала від 3000 до 5000 мешканців, які спочатку населяли два поселення: Східна Осада () на місці сучасного Юліанехоба (Какортока) на південному кінці острова, де знаходився маєток Еріка Рудого Браттаглід, і Західна Осада () на місці сучасного Готхоба (Нука). Територія була поділена між оселями, яких відомо понад 400. Це була досить велика колонія (для порівняння, зараз населення всієї Гренландії становить близько 56 000 осіб); її економічною основою була торгівля з Європою моржевими бивнями, також експортувалися клоччя, мотузки, вівці і шкіри рогатої худоби та тюленів, можливо також вивозилася в'ялена риба (тріска), яка становить основу економіки сучасної Гренландії. На Гренландії зовсім немає лісів, і тому Гренландська колонія повністю залежала від постачання деревини, яка була особливо потрібна для суднобудівництва, з Норвегії та Ісландії. Також з Європи завозилися залізні вироби і деякі харчові продукти. Торговельні судна з Ісландії щороку відвідували колонію, подеколи залишаючись тут на зиму, рідше завітали норвезькі кораблі з континенту.
На початку XI ст. до Гренландії почало проникати християнство. Згідно з сагами, його приніс сюди Лейф Ерікссон, другий син Еріка Рудого, який відвідав Норвегію і був обернений до християнства норвезьким королем Олафом I, а потім був посланий ним назад до Гренландії з метою розповсюджування християнства серед місцевих вікінгів. На зворотному шляху Лейф Ерікссон збився з курсу і потрапив до Вінланду (більшість спеціалістів ототожнює його з островом Ньюфаундленд). Повернувшись до Гренландії, Лейф почав проповідувати християнство і обернув до нього свою мати, яка збудувала першу на острові церкву в маєтку Еріка Рудого Браттагліді. Дружина його брата (який незабаром після шлюбу помер) Гудрід Торб'ярнардоттір пізніше відіграла важливу роль у розповсюдженні християнства в Ісландії.
У 1126 році в Гренландії було засноване єпископство в Гардарі (сучасний Ігаліку), підпорядковане архієпископу Нідароса (сучасний Тронгейм) в Норвегії; археологи знайшли залишки принаймні п'яти Гренландських церков.
Гренландська колонія була незалежною республікою до 1261 року, коли її населення присягнуло на вірність норвезькому королю: в обмін на сплату податків Норвегія зобов'язувалася забезпечувати постачання колонії необхідними матеріалами, щороку надсилаючи до острова торговельну експедицію; навіть після цього Гренландія продовжувала користуватися значною внутрішньою автономією і жити за своїми законами. В 1380 році Норвегія увійшла в особисту унію з Данським королівством, створивши підставу для данських претензій на острів у XVIII ст.
Погіршення клімату, що почалося в XIV ст. (малий льодовиковий період), утруднило сільське господарство і скотарство на острові й сприяло прискоренню занепаду Гренландської колонії. Пандемія чуми («Чорна смерть») в середині XIV ст. спустошила острів, зменшивши його населення наполовину. Коли Норвегія, разом з Ісландією і Гренландією, увійшла до складу Данії, умови погіршилися ще більше: тепер острів відвідували лише піратські кораблі. Приблизно в 1350 році була залишена Західна Осада; цьому, можливо, сприяла поява в цих місцях інуїтів — носіїв культури туле, які в 1379 році вже доходять до околиць Східної Осади. В 1378 році було скасоване єпископство в Гардарі. Останнє письмове свідоцтво про поселенців — церковний запис про шлюб — належить до 1408 року; починаючи з цієї дати, прямих свідоцтв не існує. Ймовірно скандинавські поселенці повністю зникли з протягом наступних 150 років. Данські місіонери, які прибули до Гренландії в XVIII ст., сподіваючись знайти нащадків колишніх європейських поселенців, зустріли тут самих інуїтів.
Причини занепаду і зникнення скандинавських поселень Існує багато теорій щодо причин зникнення норвезьких поселень в Гренландії. Джаред Даймонд, автор книги «Колапс: як суспільства обирають процвітання чи занепад», перелічує п'ять факторів, які могли сприяти зникненню Гренландської колонії: погіршення навколишнього середовища, кліматичні зміни, ворогування з сусідніми народами, ізоляція від Європи, нездатність до адаптації. Вивченню цих факторів присвячена велика кількість наукових досліджень і публікацій.
Погіршення навколишнього середовища Рослинність Гренландії належить до тундрового типу і складається переважно з осоки, пушиці () і лишайників; дерева практично повністю відсутні, за винятком карликової берези, верби та вільхи, які ростуть у деяких місцях. Тут дуже мало родючих ґрунтів, які, внаслідок відсутності лісів страждають від ерозії; до того ж, коротке та холодне літо робить рільництво практично неможливим, тому норвезькі поселенці були змушені надавати перевагу скотарству. Надмірна експлуатація пасовищ в надзвичайно вразливому тундровому середовищі з нестабільними ґрунтами могла підсилювати ерозію, призводити до погіршення пасовищ і падіння їх продуктивності.
Кліматичні зміни Результати буріння льодовикової криги дозволяють дізнатися про кліматичне становище в Гренландії протягом сторіч. Вони доводять, що під час середньовічного кліматичного оптимуму дійсно спостерігалося деяке пом'якшення місцевого клімату з 800 по 1200 рр., однак на початку XIV ст. почалося похолодання; так званий малий льодовиковий період досягнув свого піку в Гренландії приблизно в 1420-х роках. Нижні шари смітників поблизу найстаріших норвезьких поселень містять значно більшу кількість кісток овець і кіз, ніж свиней та худоби; однак у відкладеннях середини XIV ст. біля багатих осель знаходяться тільки кістки великої рогатої худоби та оленів, а біля бідних — майже суцільні тюленячі кістки. Версія про занепад скотарства внаслідок похолодання і зміни у характері харчування Гренландських вікінгів підтверджується також дослідженнями кістяків з кладовищ біля норвезьких поселень.
Ворожнеча з сусідами За часів заснування норвезьких осад в Гренландії не було ніякого тубільного населення, але згодом вікінги були змушені увійти у контакт з інуїтами. Інуїти культури Туле почали прибувати до Гренландії з острова Елсмір наприкінці XII — початку XIII ст. Дослідникам відомо, що вікінги називали інуїтів, як і аборигенів Вінланда, скрелінгами (, тобто «негідник»). Ісландські Аннали — одне з нечисленних джерел, які свідчать про існування контактів між норвежцями та інуїтами. В них розповідається про напад інуїтів на норвежців, під час якої вісімнадцять норвежців загинули, а двох дітей було захоплено в полон. Існують археологічні свідоцтва того, що інуїти вели з норвежцями торгівлю, оскільки при розкопках інуїтських стоянок знаходять багато виробів норвезької роботи; однак норвежці, видно, не дуже цікавились інуїтами, принаймні, інуїтських артефактів в поселеннях вікінгів не знайдено. Норвежці також не перейняли від інуїтів технологію будівництва каяків і прийоми полювання з них на кільчасту нерпу . В цілому, як вважають, стосунки норвежців з інуїтами були досить ворожі. З археологічних свідоцтв відомо, що до 1300 року зимові стоянки інуїтів існували вже на берегах фьйордів біля Західної Осади. Десь між 1325 і 1350 рр. норвежці повністю облишили Західну Осаду і її околиці, можливо, через неспроможність протистояти нападам інуїтів.