Стара́ грома́да — напівтаємна організація української інтелігенції у Києві, що належала до громадського руху в межах українського національного відродження. Займалася громадською, культурною та просвітницькою діяльністю, діяла з 1859 до 1876, коли була заборонена Емським указом, проте продовжувала діяти й надалі.
Принципи організації та провідні діячі
Осередки української інтелігенції, що провадили національно-культурну та громадянсько-політичну працю в другій половині ХІХ на початку ХХ в. в межах Російської імперії стали виникати з кінця 50-х pp., коли тимчасовий ліберальний курс російського уряду сприяв пожвавленню суспільного життя.
Перша Громада виникла в Петербурзі, до складу якої входили: М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, В. Білозерський, В. Коховський, О. Кістяковський, Г. Вашкевич, Ф. Черненко, Д. Каменецький, М. Стороженко, С. Глушановський, М., Ф. і О. Лазаревські, Г. Честахівський. В. Менчиць та ін. За підтримки поміщиків-українофілів В. Тарновського й Г. Ґалаґана було організовано видання творів українських письменників і 1861—1862 виходив журнал «Основа», що став осередком тодішнього національного руху.
У 1870-ті рр. центр українського руху перемістився з Петербурга до Києва. Це стало можливим завдяки певній лібералізації усіх сторін суспільного життя в Російській імперії та Україні внаслідок проведення політики «великих реформ» 60-70-х рр. XIX ст.
У 1870-ті рр. український рух набрав, на думку І. Лисяка-Рудницького, «виразно політичного забарвлення». Ідеологічним підґрунтям українського руху в цей час було народництво — у специфічній українській формі українофільства. Ідейно-організаційним центром українського руху виступала Київська громада.
Розквіт її діяльності та впливу на суспільну свідомість і життя активного українства припадає на першу пол. 70-х рр.
Після тимчасового припинення діяльності Київської громади через низку контрзаходів центрального уряду, Валуєвський циркуляр та польське повстання 1863 р., з 1869 р. починається відродження діяльності товариства.
Громадівці відновлюють практику щотижневих сходин щосуботи для обговорення спільних справ та діяльності в помешканні кого-небудь із членів громади, найчастіше у М. Лисенка або П. Житецького.
Київська громада зразка 1870-х рр. на відміну від студентської відкритої організації 1860-х рр., перетворилася на таємну організацію, вступ до якої був досить жорстко регламентований. До цієї організації приймали тих, хто вже здобув вищу освіту, хто мав рекомендації та підтримку усіх членів Громади: кандидатура обиралася відкритим голосуванням, і якщо хтось один був проти, кандидат не приймався.
Відомий діяч Олександр Русов у своїх спогадах розповідає, як він став членом Київської громади. Залучив його до «Громади» Михайло Драгоманов, який попереджав про таємний характер організації, про яку нікому не можна розповідати, тому що це може загрожувати переслідуваннями та розправою над цілою організацією. «Вас знают все члены Громады, — пояснював М. Драгоманов О. Русову, — и никто из них не сомневается в том, что вы нигде не пророните слова о существовании нашей организации, в которую принимают новых членов только тогда, когда все единогласно ручаются за нововводимого члена. А теперь пожалуйте в субботу вечером на квартиру Лысенка, где будет собрание нашей Громады».
З 1870 р. О. Русов став членом Київської громади. А вже інший її учасник О. Михалевич залишив опис однієї з «субот» — сходин громадівців на квартирі О. Русова «на Подолі внизу церкви Андрія Первозваного». Зібралося більше від десятка осіб:
«Я пригадую ось яких: 1) Лисенко Микола Віталійович, піаніст, 2) Рубінштейн Всеволод, брат директора Московської консерваторії, директор банку, 3) Беренштам Вільям Людвігович, учитель Кадетського корпусу, 4) Житецький Павло Гнатович, учитель Колегії Павла Ґалаґана, 5) Зібер Микола Іванович, доцент політичної економії, популяризатор ідей Маркса Карла, 6) Старицький Михайло Петрович, …перекладав на російську мову сербських пісень і російських поетів».
Членами Громади були: М. Драгоманов, К. Михальчук, П. Чубинський, О. Кістяківський, Т. Рильський; визнаним лідером київських громадівців і взагалі громадівського руху вважався В. Антонович. До складу Громади входили не лише українці, а також росіяни, поляки, євреї, та представники інших національностей, але усіх їх, за словами О. Русова, «об'єднувало намагання — оприлюднити ті ідейні цінності, які накопичило місцеве українське населення».
Основу Громади становили 10-20 осіб, які виявляли непересічну продуктивність та таланти в своїй праці. Період розквіту діяльності Київської громади припадає на першу половину 1870-х рр., саме тоді вона стала на чолі українського народницького (українофільського) руху. Упродовж 1872—1873 рр. відбувався значний приплив молодих членів до Громади, кількість їх зросла до 70 постійних членів. А з урахуванням тих, хто співпрацював і співчував цій організації, кількість її членів та симпатиків сягала 200 осіб.
Громадівська молодь гуртувалася навколо Михайла Драгоманова та Хведора Вовка, поступово студенти почали організовувати свої гуртки в Києві та інших містах, наприклад, Опанас Михалевич став засновником громади в Єлисаветграді. Ці місцеві гуртки, переважно студентської молоді, називалися коші та курені (кіш Миргородський, кіш Чорноморський); вони проводили активну пропагандистську, освітню роботу, поширювали популярну літературу, яку отримували від Ф. Вовка (наприклад, «Про хліборобство», «Хитрая механика», «Про хвороби» тощо). Ці студентські організації здобули назву «Молода громада», а Київську громаду називали «Старою».
До її складу, як згадувала Софія Русова, входила невелика кількість осіб, «але які то все видатні люди були в цій так званій пізніше Старій Громаді, — і на полі науки, і на полі мистецтва».
Київська Стара Громада, за свідченням жандармських документів, являла собою «штаб української партії», «кістяк українофільського руху». На початку 1870-х рр. виникла сітка таємних громад, лідером яких виступала Стара Київська Громада. Значення її діяльності полягало не лише у пробудженні української національної свідомості, в організації національного визвольного руху, але насамперед у заходах досягнення цієї мети — розвитку наукової, культурно-громадської роботи в українському суспільстві.
Науково-організаційна діяльність
Важливим кроком Старої Київської Громади було створення першої наукової установи в Україні, яка дозволяла легалізувати роботу Громади як таємного товариства. У громадах брали участь В. Білозерський, М. Костомаров, П. Куліш, Л. Глібов.
У січні 1873 р. у Києві був створений Південно-Західний Відділ російського географічного товариства, ідеологом і координатором якого виступав П. Чубинський. Членами-засновниками Південно-Західного Відділу стали активні громадівці, відомі вчені: історики В. Антонович, М. Драгоманов, етнограф П. Чубинський, етнолог та антрополог Ф. Вовк, економіст М. Зібер, статистик О. Русов, літературознавці П. Житецький та К. Михайличук, правник О. Кістяківський.
Перше засідання Відділу відбулося 13 лютого 1873 р. у приміщені Державного банку під головуванням Київського генерал-губернатора князя О. Дондукова-Корсакова. Головою наукового товариства було обрано відомого мецената, заможного чернігівського поміщика Г. Ґалаґана, діловодом П. Чубинського, який і виголосив наукову програму діяльності Відділу. Мета полягала у науковому дослідженні етнографії та статистики населення Південно-Західного краю, основні групи населення якого складали українська, польська, єврейська спільноти.
Відкриття Південно-Західного Відділу дозволяло не лише легалізувати більшу частину роботи, яку проводили київські громадівці, але й збільшити видавничі можливості, залучити до наукових досліджень широке коло науковців і аматорів в центрі і на місцях, а також заручитися підтримкою офіційних адміністративних установ. Про заснування Південно-Західного Відділу Ф. Вовк писав, що «ми одержали лише те, на що за здоровим глуздом мали повне право: збиратись і відкрито клопотатися науковою діяльністю про Україну та для України».
Члени Відділу провели низку заходів, які мали вплив на формування української свідомості та активізацію українського руху, який репрезентував себе як певну силу в громадському житті Наддніпрянської України.
За ініціативою членів Південно-Західного Відділу 1874 р. у Києві був проведений одноденний перепис населення. Більшість членів Відділу взяли участь у роботі ІІІ Археологічного з'їзду в Києві (1874), який був форумом практично всіх наукових сил у галузі історії, археології, етнографії, мовознавства усієї імперії. Про роль і внесок українських вчених-громадівців дають уявлення відгуки російської реакційної преси, зокрема «Киевлянина», який запевняв, що Археологічний з'їзд був скликаний з метою пропаганди «українського сепаратизму», а під час одноденного перепису киян його організатори начебто нав'язували мешканцям «малоросійську мову».
Основними формами роботи Відділу була організація етнографічно-статистичних експедицій, обробка матеріалів які збиралися завдяки експедиціям, проведення засідань товариства, де обговорювалися питання з історії, етнографії, мови, права, географії краю, наприклад: «О сельских ярмарках и кустарной промышленности» Ф. Вовка, «Несколько данных о жилище и пище Южнорусов» М. Левченка, «Инвентарь крестьянского хозяйства» П. Чубинського, «Остап Вересай, один из последних кобзарей малорусских» О. Русова, «Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых О. Вересаем» М. Лисенка та ін.
Членами географічного товариства було реалізовано чимало наукових проєктів, деякі з них були започатковані ще до відкриття Відділу. В першій половині 1870-х рр. було зібрано та видано стільки матеріалів з історії, етнографії та статистики краю, скільки не було зроблено за весь попередній період наукового вивчення України.
Заходами Відділу та коштом Громади було видано 2 випуски «Народных южнорусских сказок» (1869—1870); упорядковані І. Рудченком «Чумацкие народные песни» (1874); підготовлені В. Антоновичем і М. Драгомановим «Исторические песни малорусского народа» в 2 томах (1874—1875). За перший том цієї збірки укладачі отримали премію в 500 крб., яку передали на потреби Громади.
Важливим науковим доробком членів Південно-Західного Відділу було видання «Записок» у 2-х томах, «Опыта русско-украинского словаря» М. Левченка.
Найграндіознішим науковим проєктом громадівців було видання «Трудов этнографическо-статической экспедиции» П. Чубинського в 7 томах (1872—1878). За перший том цього видання П. Чубинський отримав срібну медаль на виставці в Парижі (1873).
Під тиском проурядових і антиукраїнських сил Південно-Західний Відділ був закритий у 1876 р. Незважаючи на короткочасне своє існування, він відіграв важливу роль у науковому та громадському житті України. Насамперед це була перша легальна наукова українська інституція, своєрідний прообраз Академії наук. По-друге, Відділ згуртував навколо себе найкращі наукові сили активного українства і зробив величезний внесок у розвиток українознавства. По-третє, він почав створювати і міцну матеріальну базу, заснував свою бібліотеку, музей, проводив активну видавничу політику. Відділ пожвавив науково-дослідницьку роботу в регіонах, згуртував місцеві наукові сили. Південно-Західний Відділ, писала С. Русова, «розбурхав національну свідомість багатьох млявих, пригнічених українців, він витворив фанатиків фольклору та етнографії, таких як Новицький з Катеринославу, Манжура з Харківщини».
На ниві громадської думки та суспільної діяльності Київській громаді та Південно-Західному Відділу, як легальній формі діяльності громади, належала важлива роль у формуванні національної свідомості. Наукова праця та видання наукової літератури для народу були підпорядковані обґрунтуванню ідеї «української відрубності і самобутності».