Францу́зьке мисте́цтво — візуальне та витончене мистецтво населення Франції. Історичні дослідження французького мистецтва зазвичай починаються з передроманського, романського та готичного мистецтв, але деякі дослідники включають також доісторичне, кельтське та римське мистецтва в межах Франції.
Періодизація
«Королівські стилі»Королівські стилі — традиційна для історії мистецтва Франції назва ряду історико-регіональних художніх стилів починаючи з епохи Відродження або раніше — з епохи Готики, відповідних років правління французьких королів. Ця особливість пов'язана з тим що, на відміну від Італії, де відродження мистецтва проходило на хвилі демократичного руху міст і їх боротьби за незалежність, французька ренесансна культура носила виключно придворний, аристократичний характер і висловлювала ідеологію абсолютизму королівської влади (Власов В. Г. Великий енциклопедичний словник образотворчого мистецтва у 8 т.)
Стиль Людовика IX Святого (1226–1270) — «високий стиль» французької готики. Паризька школа (XIV століття) — епоха короля Карла IV Красивого. Стиль Карла V Мудрого (правив у 1364—1380 рр.) () — розквіт французької високої готики. Меценат-король перебудував Лувр, щоб розмістити там свою бібліотеку в тисячу томів, включаючи античних авторів, запрошував живописців і скульпторів, колекціонував шпалери, посуд, ювелірні вироби. Також його меценатами були його брати герцог Філіп Бургундський і герцог Жан Беррійський. При паризькому дворі формувалася оригінальна школа книжкової мініатюри (Жан Пюсель, Андре Боневе, Жакмар де Есден). Стиль Карла VII (; правив у 1422–1461) — стиль пізньої французької готики, період французького проторенесансу. До того часу відносяться твори архітектури, в яких проявилися нові риси ренесансного мислення — будівля госпіталю в Боні, споруди в Бурже. Стиль Людовика XI (1461–1483) — французький Проторенесанс, є перехідним між стилями Карла VII і Карла VIII. Стиль Карла VIII (; правив у 1483–1498) — перехідний історико-регіональний стиль від пізньої французької готики до мистецтва епохи французького Ренесансу, пов'язаний з тим, що після Італійських воєн король повернувся під враженням від італійського мистецтва. Він привіз у свій замок Амбуаз двадцять два італійських майстра, щоб оформити нові інтер'єри та парк регулярного стилю «на італійський манер». У замку Амбуаз були розміщені колекції італійських килимів, меблів, картин. Це справило значний вплив на розвиток французького придворного мистецтва. В архітектурі того часу нові ренесансні мотиви декору «накладалися» на традиційні форми середньовічних будівель і еклектично чергувалися з елементами готики. Стиль Людовика XII (1498–1515) — початок французького Ренесансу, з елементами полум'яніючого стилю, що доходить до свого кінця. Італійські війни сприяли проникненню до Франції мотивів італійської класики, які тут химерно поєднувалися з готичною та середньовічною будівельними конструкціями. Стиль Франциска I (1515–1547) — розквіт французького Ренесансу, школа Фонтенбло. Стиль Генріха II (, правив у 1547–1559) — стиль зрілого французького Ренесансу. При королі та його дружині Катерині Медичі в країну прибувають італійські художники, відбувається відродження національного мистецтва. Було збудовано замок Ане для фаворитки Діани де Пуатьє (1542—1552); західний фасад Лувру в Парижі, Квадратний двір (1546—1555), «Фонтан невинних», павільйон, прикрашений рельєфами із зображеннями німф, тритонів і наяд (1547—1550), шведська зала Лувру з каріатидами; резиденцію у Фонтенбло. Стиль Карла IX (; правив у 1560–1574) — стиль пізнього французького Ренесансу. Десятирічне правління короля проходило під егідою його матері-італійки Катерини Медичі, тому вплив італійської культури був дуже значним. Для королеви-матері архітектор Ф. Делорм побудував навпроти Лувру палац Тюїльрі, причому королева сама брала участь у проектуванні. У роки правління Карла IX, був завершений «Квадратний Двір» Лувру, найстаріша зі збережених частин нинішнього ансамблю. Стиль Генріха IV (; правив у 1589–1610) — стиль пізнього французького Ренесансу. Мистецтво розвивалося завдяки Нантського едикту про свободу віросповідання (1598) і основи торгової Ост-Індійської компанії (1604). Основна течія — Друга школа Фонтенбло, що формувалася під впливом французького бароко. Надалі мистецтво Франції розвивалося під впливом маньєристичних і барокових тенденцій. Стиль Людовика XIII (1610–1643) — пізній Ренесанс з елементами маньєризму та бароко, перехідний період від пізнього Ренесансу до Великого стилю. Завершено будівництво Лувру та мисливського замку у Версалі в пізньоготичному стилі з ренесансним декором. Великий стиль () — стиль епохи правління Людовика XIV (1643–1715), що з'єднував елементи класицизму та бароко. Стиль Людовика XV (1715–1774) — рококо. Регентство (; 1700–1730) Стиль Людовика XVI (; 1774–1792) — неокласицизм.
Революція Стиль Директорії (, ; 1795–1799) — проміжний перед ампіром, є продовженням неокласицизму, тільки строгішим, суворим і аскетичним. Смута в країні не сприяла створенню Великого стилю, а помірність і простота класицизму епохи Просвітництва беруть нормативний характер. Білі та сірі стіни, чисті площини з нейтральними кольорами з лінійним обрамленням поєднуються з орнаментом Стародавнього Риму. Стиль Консульства (1799–1804)
XIX століття Ампір (1804–1821/30) Стилі Людовика XVIII (1814—1824), Карла X (1824—1830), Луї-Філіппа I (1830—1848) Стиль Карла X (; правив у 1824—1830) — стиль реставрації Бурбонів, «друге рококо». «Другий ампір», неоренесанс, необароко (1852–1870) — стиль правління Наполеона III в рамках еклектизму — воскресіння стилю Людовика XVI з елементами ампіру, архітектури італійського Відродження і бароко Бозар ()
Архітектура
Храми Найдавніші художні пам'ятки Франції ставляться до гальсько-римського періоду. Від цього часу дійшло до нас у ній кілька залишків релігійних споруд, з яких найкраще зберігся храм в Німі, побудований у коринфському стилі, відомий під назвою «Квадратний дім» ().
Як і всі країни, що одержали християнство з Риму, Галлія запозичила тип перших церков від Італії, де і з будівлі судового трибуналу утворилася давньохристиянська базиліка. В епоху вторгнення франків в Галлію там існувало багато базилік, але жодна з них не вціліла.
Споруди військового та цивільного характеру Крім храмових пам'яток, в історії французької архітектури важливе місце займають споруди військового та цивільного характеру. Римляни перенесли в Галлію, як і в усі завойовані ними країни, типи громадських будівель різного роду.
Від цивільних будівель римської епохи у Франції збереглися досить численні залишки, наприклад, величезні міські ворота часів Августа, тріумфальні арки в Оранжі та Карпантра, акведуки поблизу Німу, Ліону та Меца, театри в Оранжі та В'єнні, амфітеатри в Арлі, Німі та Сенті, терм імператора Юліана в Парижі тощо.
Палаци та замки У Франції знаходиться велика кількість палаців та замків, які відображують довгу та багату історію країни. Найвідоміші з них:
Палаци
Собор Паризької Богоматері (Париж) — один з найпрекрасніших витворів готичного мистецтва. Стоїть на острові Сіте, на місці першої християнської церкви Парижу, базиліки Святого Стефана. Версальський палац (Версаль) — колишня резиденція французьких королів. Пантеон (Париж) — побудований у XVIII столітті як церква святої Женев'єви, сучасний Пантеон — усипальниця видатних особистостей країни. Собор Нотр-Дам у Страсбурзі — шостий по висоті храм світуСобор Нотр-Дам у Страсбурзі . Лерінське абатство — один з найдавніших монастирів Галлії. Заснований близько 410 року. В наш час належить католицькому ордену цистерціанців.
Замки
Шомон-сюр-Луар — знаменитий завдяки щорічному Міжнародному садовому фестивалюЗамок Шомон-сюр-Луар . Шенонсо — один з найбільш улюблених, відомих і відвідуваних пам'яток Франції. Є приватною власністю, але відкритий для відвідування. Амбуаз — королівський замок, відомий також як останній притулок Леонардо да ВінчіЗамок Амбуаз . Ле-Мон-Сен-Мішель — невеликий скелястий острів, перетворений на острів-фортецю. Шамбор — найбільший з усіх замків Луари. Був побудований за наказом Франциска I, який хотів бути ближче до коханої дами — графині Турі, яка жила неподалік. Баржем — споруда на півдні країни, розташована на висоті 1097 метрів над рівнем моряЗамок Баржем .
Собор Паризької Богоматері в ПарижіВерсальський палацПантеонШамбор
Стан у французькій архітектурі 18 ст На початку 18 століття стан у французькій архітектурі формували пізнє бароко і еволюція в бік класицизму. Рококо, народжене практично одночасно у Франції та Італії, не мало суттєвого впливу на архітектуру Франції, за винятком декількох паркових павільйонів та декору інтер'єрівсборник «Барокко в славянских странах» (Локтев В. И. «Растрелли и проблемы барокко в архитектуре»), М., «Наука», 1982..
У середині 18 ст. помітно підживився інтерес до давньоримської архітектури та надбання академічного класицизму Франції 17 ст. Цьому сприяли як невдоволення стилістикою бароко римського зразка, так і офіційна підтримка класицизму абсолютизмом Франції, котрий волав бачити його офіційним стилем в країні. Панування рококо, головна мета якого розважати, не набридати і подобатись, не задовольняло низку французьких митців.
Спротив стилістиці рококо
Не всі прихильно ставилися до стилю рококо навіть у Франції. Спроби відійти від стилістики рококо робив скульптор Едм Бушардон (1698—1762). Вже в перших своїх творах Бушардон зробив спроби відмовитися від грайливого рококо, спираючись на досвід французького класицизму 17 ст. та на лаконізм античного мистецтва. Отримавши замовлення на побудову фонтану Чотирьох Сезонів в Парижі, він створив твір, що нічим не нагадував стилістику рококо ні в архітектурі, ні в скульптурному декорі.
Повністю порвав зі стилем рококо і Жак-Луї Давід під час свого перебування у Римі. Навіть пізні твори «класичної» фігури рококо — художника Жана-Оноре Фрагонара свідчать про відхід від рококо та орієнтацію на реалістичний живопис голландців 17 століття.
Життя та творчість Етьєна Моріса Фальконе припали на пору досить швидкої зміни декількох мистецьки стилів — пізнього бароко, рококо і класицизму. Митець широкого мистецького діапазону, Фальконе вдало працював в кожному з них, про що свідчать скульптурні групи «Смерть Мілона Кротонського», релігійні скульптури в церкві Св. Роха, алегоричні статуї «Музика» та «Зима», дрібна порцелянова пластика в стилі рококо.
Примхливе і чудернацьке рококо не здатне було якісно відтворити героїчні, могутні характери. Обмеженість стилістики рококо добре відчував той же Фальконе. І коли отримав замову на кінний монумент царю Петру І (Мідний Вершник), повністю відмовився від стилістики рококо, звернувшись до зразків античності і розвиненого бароко. Рококо могло не все.
Стажування французьких художників і архітекторів в Римі теж сприяло зацікавленню в давньоримській архітектурі, яку некритично почали сприймати як взірець. Низка майстрів відмовилась від стилістики рококо і пізнього бароко і відродила класицизм, його нову хвилю.