Мітрідат VI Євпатор (, ) або Мітрідат Понтійський (латинська форма), також мав прізвиська Діоніс () і Великий (132 до н. е., Синоп, Понтійське царство — 63 до н. е., Пантікапей, Боспорське царство) — цар Понту, що правив в 120 до н. е. — 63 роки до н. е. Августин називає Мітрідата «царем Азії» ().
Після загибелі батька Мітрідатові довелося покинути батьківщину, тому що його мати не бажала бачити старшого сина новим правителем. Повернувшись додому і ставши царем він почав розширювати початкові володіння, підпорядкувавши своїй владі Колхіду, Боспор, Пафлагонію, Каппадокію і Галатію. Після цього він зосередив свою увагу на Віфінському царстві, яке було останнім незалежним сусідом Понту та пов'язаним інтересами з Римом.
Понтійські царі вже давно мали претензії до Риму, і тому Євпатор тричі воював з Римлянами. Він вступав у двобій на полях битв з найбільшими полководцями тієї епохи: Суллою, Лукуллом і Помпеєм. Але в підсумку Мала Азія дісталася спадкоємцям Ромула і Рема, що здолали останнього великого царя елліністичного Сходу.
Юність
Походження Мітрідат народився у місті Синопі , розташованому на узбережжі Чорного моря, місто належало Понтійському царству. Був первістком понтійського царя Мітрідата V Евергета (правив в 150—120 р. до н.е.) та його дружини Лаодіки VI.
Предками Мітрідата Євпатора були представники шляхетних македонських і перських родів: Лаодіка VI була дочкою правителя держави Селевкідів Антіоха IV і його рідної сестри Лаодіки IV з греко-македонської династії Селевкідів, засновник якої Селевк I Нікатор був одним з полководців і діадохів Александра Македонського. Мітрідат V Евергет був спадкоємцем царя Понта Фарнака I і його кузини Ніси. Засновником династії понтійських царів був Мітрідат I Ктіст — родич перського царя Дарія III від якого пішло шість поколінь понтійських царів (Плутарх згадує про вісім правителів елліністичного Понту ). У свою чергу, Дарій III вів свій рід від Отана (учасника вбивства царя Гаумати), чиї спадкоємці довгий час були сатрапами Каппадокії. Таким чином, царі Понту мали обґрунтоване право вважати себе наступниками як Ахеменідів, так і Отанідів .
Виховання Вихованням царевича керувала його мати Лаодіка VI, і відповідно до звичаїв він навчався разом з персами і греками. Під час навчання він показав свою високорозвинутість, перевершивши інших у вивченні грецької писемності, культури і релігії . Крім цього він з великим задоволенням займався військовими вправами, їздою верхи і полюванням на диких звірів, які входили в обов'язкову програму навчання представників знатних перських родів .
Здобуття престолу Царя Мітрідата V Евергета отруїли його суперники в 120 році до нашої ери в місті Синопі . Царство перейшло під спільне правління Лаодіки VI, Мітрідата і його молодшого брата Мітрідата Хреста. Сини не досягли повноліття, і в якості регента країною управляла їхня мати . Регентство Лаодіки тривало з 120 по 113 рік і було відзначене інтригами проти старшого сина Євпатора і піднесенням молодшого сина Мітрідата Хреста.
Старший син Евергета мав підстави остерігатись матері, бо вбивство царських родичів було звичною справою в державах еллінізму. Правителька Сирії Клеопатра Теа вбила свого чоловіка та після чого правила країною від імені рідних дітей. Це не завадило їй вбити старшого сина Селевка V (який заявив про право на престол), і спробувати отруїти молодшого — Антіоха VIII Гріпа. А вдова царя Каппадокії Аріарата Філопатора Ніса заради продовження своєї влади вбила своїх п'ятьох синів .
Побоюючись за своє життя, старший син Евергета втік у Малу Вірменію, правитель якої Антіпатр прийняв його під своє заступництво і пізніше навіть заповів власні володіння. Між 116—113 роками до н.е. Мітрідат повернувся в Понт і був проголошений царем. Спочатку він нібито помилував свою матір і брата і зберіг їм життя. Однак пізніше Лаодіка VI померла у в'язниці чи то з природних причин, можливо була вбита за наказом сина. Хрест в 113 році був убитий за участь в змові проти брата-правителя. Після їхньої смерті Євпатор влаштував урочистий похорон .
За перським звичаєм Мітрідат одружився зі своєю юною сестрою Лаодікою , тим самим зберігаючи чистоту правлячої династії. У свою чергу дружина була співправителькою і отримувала можливість захистити права законних дітей царя.
Розширення володінь
Боротьба зі скіфами
З союзного Херсонесу Мітрідат отримав благання про допомогу в боротьбі зі скіфами, бо наявний понтійський загін не міг їх здолати. Цар відправив туди свого полководця Діофанта з 6 тисячами воїнів. Висадившись на узбережжі понтійці зуміли розбити 50-тисячне військо роксоланів- колишніх союзників скіфського царя Палака. Після цього племена таврів були підпорядковані понтійцям, а на їхніх володіннях була закладена фортеця Евпаторій .
Після цього Діофант відплив у сусіднє Боспорське царство для переговорів з царем Перісадом V. Повернувшись у Херсонес, то полководець навесні 111 року здолав захопити кілька скіфських міст, включаючи їх столицю Неаполь Скіфський. Приводом до цього стали претензії братів Палака на престол і відмова Боспора виконувати союзний договір. Після цього понтійський генерал повернувся на батьківщину, а Херсонес і Ольвія визнали владу Мітрідата .
Останній Спартокід
Вирісший при дворі Парісада, Діофант мав великий вплив на Боспорі, і з його допомогою було досягнуто згоди про спадкування царства Євпатором. Але цим була незадоволена скіфська аристократія на чолі з Савмаком, який вбив боспорського державця. Заколотників підтримала тільки західна частина царства, а східна зберегла вірність Мітрідату. Діофанту довелося відплисти з Пантікапея в Херсонес, а відтак заручившись підтримкою городян — вирушити на Понт .
Навесні 108 року військо понтійського стратега виступило з Херсонеса і до початку 107 року до н. е. захопило Феодосію і Пантікапей. Савмака було захоплено в полон і відправлено на материк зі скіфськими вождями були укладені союзні договори, а в фортецях розмістилися понтійські гарнізони .
Приєднання Колхіди Грецький світ вже давно був знайомий з Колхідою та дорогами якої поверталися додому учасники походу десяти тисяч. І понтійці з другої половини IV століття до н. е. торгували з жителями цієї країни. До I століття до н. е. Колхіда являла собою роздроблену державу без централізованого управління. На узбережжі розташовувалися античні міста, а залишені володіння були розділені на скіптухії, та які номінально підкорялися колхідському царю .
Отримавши під свою владу Малу Вірменію, Євпатор направив до Колхіди власні війська, які зайняли долину Фасіаса. Там перебувала столиця царства, і підпорядкувавши її, Мітрідат оголосив себе спадкоємцем колхідських правителів і перських сатрапів, тим самим приєднавши племена на південь від Фасіаса. На півночі від Фасіаса жили місцеві царі з династії Аетидів, і в боротьбі з ними Мітрідат використовував як військову силу, так і підкуп .
В результаті країна була підкорена між 105-90 роками і перетворена в сатрапії. На чолі її було поставлено сина понтійського царя Аркафія, який керував нею до початку 80-х років до н. е. На території Колхіди розміщувалися гарнізони, а грецькі міста увійшли до складу Понта в якості самостійних одиниць та отримавши право випускати власну мідну монету .
Страбон повідомляє наступне: Мітрідат Євпатор став владикою Колхіди і всіх цих країн, відданих йому Антипатром, сином Сісіди. Мітрідат виявляв таку велику турботу щодо цих областей, що побудував там 75 укріплень, де і зберігав більшу частину своїх скарбів.
Азійські справи
Передісторія До початку правління Мітрідата Євпатора, Римська республіка мала великий вплив на всю Малу Азію. Боротьба з Селевкідами дозволила їй заручитися підтримкою місцевих держав та особливо тісно з Римом співпрацювали Пергамське царство і Віфінія.
Навесні 133 року до н. е. помер бездітний цар Пергама Аттал III, який заповів свою батьківщину Риму. З цим не погодився його незаконнонароджений син Арістонік та який організував потужний заколот. У його придушенні брали участь як римські війська, так і воїни сусідніх царств. За допомогу в придушенні повстання їх правителі отримали хороші дари: понтійський цар Мітрідат V Евергет опанував Великою Фригією, сини правителя Каппадокії Аріарата отримали Лікаонію і частину Кілікії, а Віфінії дісталася частина Фригії. На залишеній частині Пергама була створена римська провінція Азія, до якої була додана відірвана від Родоса Карія .
Вбивство Мітрідата Евергета викликало розмови про вигоду цієї події Вічному місту. Вдова царя Лаодіка в 120/119 році до н. е. відмовилася від контролю над Великою Фригією, яку римляни зробили вільною, але в 116 році демонстративно приєднали до своїх володінь . З цього моменту римські і італійські лихварі ще більш активно почали прибирати до своїх рук економіку Малої Азії, викликаючи ненависть місцевого населення . Таким чином, Мітрідат VI не міг байдуже дивитися на ситуацію в цьому регіоні.
Альянс з Віфінією
У 109—108 рр. Мітрідат разом з декількома друзями вирушив у таємну поїздку по Пафлагонії, Віфінії і римської провінції Азія. Так він зміг отримати дані про стан справ в цих областях, а також заручитися підтримкою частини місцевих еліт . Крім цього був укладений союз з правителем Віфінії Нікомедом III. Повернувшись додому, Діоніс зміг розкрити змову, складену його дружиною Лаодікою. За це вона була страчена.
Після цього Діоніс наказав організувати військові навчання, і в 106/105 році війська Понта і Віфінії захопили Пафлагонію. Місцевий царський рід недавно припинився, а місцеві династи (правителі, які підпорядковувалися цареві, і котрі володіли військовою і цивільною владою в наданій області ) не змогли чинити серйозного опору. Країна була розділена таким чином: до Понту відходило узбережжі до Гераклеї Понтійської і долина річки Амній, а Віфінія отримувала внутрішні райони .
Місцеве населення просило Рим чинити тиск на окупантів. Його посли прибули до дворів обох правителів, але Мітрідат і Нікомед не бажали відмовлятися від захоплених земель. Втім, Рим був зайнятий війнами з кімврами, і не відреагував серйозним чином на політичні зміни на сході .
Каппадокійський трон
До походів Александра Македонського Каппадокія і Понт входили в єдину сатрапію, і зв'язок між ними завжди був міцний. Засновник понтійської династії Мітрідат Ксіст спочатку володів частиною Каппадокії, і ця область здавна цікавила його наступників. Місцевий цар Аріарат VI в 116 році був убитий магнатом Гордієм, союзником Мітрідата Євпатора.
Країною від імені малолітнього сина покійного Аріарата VII почала правити його вдова — сестра Мітрідата Лаодіка Каппадокійська . Однак в 103/102 рр. відбулося вторгнення Віфінських військ. Євпатор направив на допомогу своїй родичці військо, але вона відмовилася від цього дару, вступивши в шлюб із Нікомедом. Судячи з усього, правителька побоювалася свого жорстокого родича, який міг повністю позбутися царської династії Каппадокії і приєднати її до своїх володінь. Однак Діоніс заявив про намір захистити права Аріарата VII, і понтійці швидко очистили країну від інтервентів.
Після цього понтійський владика попросив племінника повернути в країну Гордія, а почувши відмову — почав війну. Євпатор зібрав велике військо: , і , але і у Аріарата була така ж сильна армія. Тоді цар вирішив хитрістю виграти війну:
Після цього каппадокійці відмовилися від опору. Керувати країною в 100 році до н. е. був поставлений син Мітрідата — Аріарат IX Евсевій, а регентом став Гордій. Понтійські намісники почали посилено оббирати населення нової області, чим викликали повстання. Народ закликав на трон брата Аріарата VII — Аріарата VIII. Тому вдалося на час вигнати понтійців, але пізніше він втік з країни і помер від хвороби .