Вікентій (Вінцент) Костянтин Калиновський (), також відомий як Кастусь Калиновський (, Мостовляни, Гродненський повіт, Гродненська губернія, Російська імперія — , Вільно) — польсько-білоруськийPer Anders Rudling. The Rise and Fall of Belarusian Nationalism, 1906–1931. Pitt Russian East European Series. Pittsburgh: University of Pittsburgh Press, 2015. Illustrations. p. 37., Vasil' Herasimchyk. Kanstantyn Kalinouski: Person and Legend. Hrodna: YurSaPrynt, 2018. 229 pp. [Герасімчык, В.У. Канстанцін Каліноўскі: асоба і легенда / В. У. Герасімчык. – Гродна: ТАА «ЮрСаПрынт», 2018. – 229 с.]Anatol' Mias'nikou. In Spite of Everything He is a Hero. Bielaruskaya Dumka. [Анатоль Мясьнікоў. І ўсё ж ён герой. Беларуская думка]публіцист, правник і громадський діяч, один з регіональних очільників польського Січневого повстання на землях колишньої Речі Посполитої (сучасних Литви й Білорусі), спрямованого проти Російської імперії, національний герой Польщі, Литви та Білорусі.
Життєпис
Дитинство та юність Шляхетський рід Калиновських герба «Калинова» відомий з кінця XV століття. Предки Кастуся Калиновського протягом майже ста років володіли маєтком Калинова на Бранській землі, на кордоні Литви і Польщі, але у другій половині XVIII століття маєток було продано.
Батько — безземельний гродненський польський шляхтич, власник невеликої ткацької мануфактури Симон (Семен) Калиновський, мати, Вероніка Каліновська (до шлюбу Рибінська), померла, коли Костянтину було 5 років.
Костянтин Калиновський народився в селі Мостовляни Гродненського повіту (нині у Підляському воєводстві Польщі).
У 1847–1852 роках навчався в Свіслоцькому повітовому училищі, після закінчення якого (1856 рік) декілька років прожив у батьківському маєтку Якушевка (у володінні Калиновських із 1849 року В'ячеслав Шалькевіч. Калиновський Костянтин / / // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т. Т. 4: Кадэты — Ляшчэня / Беларус. Энцыкл.; Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Мн.: БелЭн, 1997. С. 32. ), допомагаючи в господарських справах і, очевидно, займаючись самоосвітою. Великий вплив на Калиновського мав старший брат Віктор, який навчався в Московському університеті й досліджував за дорученням Віленської археологічної комісії старовинні білоруські рукописи.
Революційна діяльність У 1856 році вступив на юридичний факультет Петербурзького університету, який закінчив через чотири роки з науковим ступенем кандидата права. Протягом навчання в університеті брав участь у діяльності нелегальних студентських гуртків, зокрема групи студентського земляцтва «Агул», разом з братом був членом таємної військово-революційної організації офіцерів Генштабу, яку очолювали Зигмунт Сераковський та Ярослав Домбровський.
Отримавши 17 лютого 1861 року університетський диплом, зробив спробу влаштуватися на роботу у Вільні в адміністрацію місцевого генерал-губернатора В. І. Назімава, щоб відразу розпочати тут революційну діяльність зі створення мережі конспіративних груп для роботи серед майбутніх учасників повстання . Вважають, що на цей час припадає його знайомство з майбутньою нареченою Марією Ямонт. 2 березня 1861 року він подав на ім'я Віленського генерал-губернатора заяву наступного змісту:
Влаштуванню Кастуся Калиновського на роботу сприяв ад'ютант В. І. Назімава Людвік Зьвяждовский, однак спроби виявилися марними і на початку весни 1861 року Калиновський повернувся в Гродно, почавши створення революційної організації .
За своїм ідейним переконанням, він був революційним демократом, виступав за повалення самодержавства, скасування поміщицького землеволодіння. Вважав, що тільки широка участь в майбутньому повстанні селянство може забезпечити перемогу. У цьому руслі й вів Костянтин Калиновський агітаційну роботу.
Улітку 1862 року разом із соратниками з Гродненської революційної організації Феліксом Рожанським, Станіславом Сангіном і Валерієм Врублевським почав випуск «Мужицької правди» () — першої в історії газети білоруською мовою. Всього вийшло 7 номерів цієї нелегальної газети. Вона викривала політику імперської влади, пояснювала ситуацію в країні, викривала обман царського маніфесту про скасування кріпосницького права, закликала селян до боротьби. Кастусь Каліновський сформулював ідею демократичної народної держави Паноў С. В. Матэрыялы па гісторыі Беларусі; пад навук. рэд. М. С. Сташкевіча, Г. Я. Галенчанкі. — Мн.: «Аверсэв», 2003. С. 167. :
Кожен номер «Мужицкай правди» був незмінно підписаний псевдонімом «Яська-господар з-під Вільна». Калиновський брав особисту участь у поширенні газети: розвозив її по селах, розкидав по дорогах.
Керівництво повстанням
У 1862 році Кастусь Калиновський уже входив до складу Литовського провінційного комітету (ЛПК) — центрального органу підготовки повстання в Литві-Білорусі. А восени того ж року став його головою. Кастусь Каліновський стояв на чолі найпослідовніших революціонерів, яких на відміну від лібералів («білих») називали «червоними». Цей напрямок визвольного руху передбачав демократичну республіку, передачу землі селянам, самовизначення народів колишньої Речі Посполитої. «Білі» ж бачили головною метою повстання тільки відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772 року.
Однак головування Калиновського у віленському повстанському комітеті тривало недовго. Незабаром після вибуху повстання, злякавшись переростання виступів в селянську війну, варшавський центр і місцеві поміщики домоглися розпуску ЛПК. Кастуся Калиновського направили на рідну Гродненщину на посаду повстанського комісара воєводства.
Активна робота Кастуся Калиновського в умовах повстання на посаді воєводського комісара сприяла тому, що саме на Гродненщині повстанці мали найбільш боєздатну, потужну організацію, залучили до боротьби багато селян. У травні 1863 р. разом з Еразмом Заблоцьким К. Калиновським здійснив організаційну інспекційну поїздку на Слонімщину. Після від'їзду К. Калиновського до Вільна Е. Заблоцький обійняв посаду воєводського комісара.
На квартирі Ямонт З червня 1863 року через масові арешти К. Калиновський змушений був повернутися до Вільна, де діяв під конспіративними прізвищами Макаревич, Чернецький, Хамович, Хамуціус на квартирі Ямонт в будинку Шишкіна на Великій вулиці . Тут він знову взяв центральне управління у свої руки. Зустрічався з найбільш близькими і перевіреними людьми, проводив наради революційного уряду .
Це була одна з найголовніших конспіративних явок Кастуся Калиновського. Опис квартири Ямонт і його тутешньої діяльності збереглася почасти в показаннях заарештованих революціонерів Віленській надзвичайній слідчій комісії. Так Вітольд Парфенович описує квартиру наступним чином:
Після свого арешту 24 березня 1864 секретар Кастуся Калиновського Ільдефонс Мілевич свідчив про побут Калиновського в квартирі вже заарештованих Ямонтів:
Тезка на прізвище з Костянтином Юзеф Калиновський про Віленську явку революціонера згадував:
Людвіка Ямонт у своїх «Спогадах» називала прізвища багатьох революціонерів, які в ті часи тісно співпрацювали з Костянтином Калиновським:
Наприкінці липня 1863 року на квартирі Ямонт відбулося побачення Кастуся Калиновського з рідним братом польського письменника Болеслава Пруса — Левоном Гловацьким. Як комісар народного уряду він приїжджав з Варшави до Вільні, щоб обговорити суперечності, які виникли між керівниками повстання в Білорусі і в Польщі .
Намагаючись реанімувати повстання, Кастусь Калиновський видав «наказ до народу землі литовською та білоруською». Однак дії були запізнілими, повстання в Білорусі вже захлинулося в крові. Основні сили повстанців були розбиті імперськими карателями.
Арешт і страта З осені 1863 року Калиновський спрямував зусилля на накопичення сил для нового виступу навесні наступного року. Але виданий зрадником - комісаром Могилевської губернії Вітовтом Парфеновичем, у ніч на 29 січня 1864 року він був схоплений царськими жандармами в Святоянських стінах (поруч із собором Святого Іоанна), де ховався під ім'ям Ігнатія Вітаженца.
Під час слідства та суду Кастусь Каліновський тримався хоробро. На пропозицію полегшити свою долю, назвавши адреси та імена соратників, він відповівПоказання К. Каліновського в слідчій комісії 26.2.1864 / / К. Калиновський: З друкованого і рукописного Спадок / Ін-т історії партії при ЦК КП Білорусі — філ. Ін-ту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС. — Мн.: Білорусь, 1988. ISBN 5-338-00024-5. — C. 77-85. :
Царський військово-польовий суд засудив вождя повстанців до розстрілу. Проте відомий своєю жорстокістю у придушенні повстання російський генерал Муравйов висловився за повішення. Кастуся Калиновського публічно повісили на торговій у Вільно.
Заповіт
З ув'язнення Калиновський передав на волю свій заповіт білоруському народові — «Лист з-під шибениці»:
Як стверджують сучасні дослідники, думки Кастуся Калиновського про необхідність боротьби за свою Вітчизну, висловлені ним у «Листі з-під шибениці», можна вважати початковим оформленням білоруської національної ідеї Паноў С. В. Матэрыялы па гісторыі Беларусі; пад навук. рэд. М. С. Сташкевіча, Г. Я. Галенчанкі. — Мн.: «Аверсэв», 2003. С. 169. С. 169 .
Знайдення місця поховання Археологи, співробітники Національного музею історії Литви Гітіс Грижас і Валдас Сцепанайціс були одними з перших фахівців, які натрапили на фрагменти людських решток на Гедиміновій (Замковій) горі у Вільнюсі. У лютому 2016 року там стався перший зсув, який повторився в жовтні. Виникла загроза знаменитій вежі Гедиміна — пам'ятнику історії та культури XIV століття. Потрібно було терміново «зв'язати» ґрунтові тріщини, щоб будівельники могли почати ліквідацію наслідків.
Але з урахуванням історичної значущості місце спочатку виконали свою роботу археологи. Розкопки почалися в січні 2017 року, і вже через кілька днів відкрилася перша похоронна яма, в якій, як тепер стало зрозуміло, лежав Кастусь Калиновський.
«Це був чоловік 25-26 років, — розповів Гітіс Грижас. — Він лежав на боці, руки за спиною зв'язані, тіло облите вапномМИД: Калиновский — крупный исторический деятель, и наши эксперты ездили в Вильнюс / 29.03.2019, Білоруський партизан. При ньому знайшли деякі предмети: фрагменти взуття, ґудзики, медальйон із зображенням Богоматері Остробрамської, а також розкладний медальйон, всередині якого з одного боку хрестик з Христом, з іншого — сильно витерті, але пізнавальні обриси святого Казимира».
Дослідники з Вільнюського університету на основі антропологічного дослідження і порівняння черепа з прижиттєвої фотографією прийшли до висновку, що останки одного з похованих з «точністю до 95 %» належать Калиновському.
Замасковані могили повстанців, які знайшли археологи, були спільні та індивідуальні — можливо, в залежності від черговості виконання вироків. За словами експерта, найбільша кількість виявлених останків в ямі — три. У чотирьох знайшли по дві людини, в десяти інших — по одній. Усі жертви — чоловіки, від 19 до 53 років.
Схоже, що росіяни зрівняли поховання з землею навмисне — щоб не перетворити їх на місце паломництва.
Увічнення пам'яті
У Вільнюсі на Лукіській площі, де було повішено К. Калиновського, на його честь установлено меморіал у вигляді плити та дерев'яного хреста.
1926 року в Мінську давню Катерининську вулицю перейменували на честь Костянтина Калиновського , а 1928 року в УРСР було знято художній фільм «Кастусь Калиновський», в якому розповідалося про керівника повстання 1863—1864 років.
1963 року на честь Кастуся Калиновського назвали нову вулицю в Мінському мікрорайоні Схід.
З початку 1990-х років вислів Кастуся Калиновського «Не народ для уряду, а уряд для народу» вміщено як епіграфі на першій сторінці газети «Республіка».
1993 року на стіні вільнюського костелу Святого Духа, де в колишньому домініканському монастирі знаходився в ув'язненні Кастусь Калиновський, з боку вулиці Ігнота встановили меморіальну дошку на згадку про КалиновськогоЛевон Луцкевич. Поїздки по Вільнюсу. — Вільнюс: Рунь, 1998. ISBN 9986-9228-2-8. — С. 59.