Володи́мир Юхи́мович Свідзинський (, Маянів Вінницького повіту Подільської губернії, нині Тиврівський район, Вінницька область — 18 жовтня 1941, Непокрите, Вовчанський район, Харківська область або Бутирки, Курська область) — український поет доби «Розстріляного відродження», перекладач.
Етимологія прізвища Слова небожа поета Анатолія Свідзинського стосовно походження і правильного написання прізвища: українське прізвище «Свідзинський», ймовірніше за все, походить від назви доволі поширеного в Україні, але непоказного куща «свидина». Прізвище формувалося в основному в часи Гетьманщини. Хоча польське прізвище на тій же основі виникло раніше (що підтверджується польськими гербовниками), його вплив на еволюцію українського прізвища (яке, ймовірно, утворилося у формі Свідинський) виявився незначним. Він звівся, мабуть, лише до появи «дз» на місці «д». Це й зрозуміло, оскільки рід Свідзинських, за дослідженнями Володимира Свідзинського, принаймні 13 поколінь жив на Поділлі…
Отже, прізвище в його українській формі не фіксувалося на письмі (тому що в царській Росії все діловодство велося російською мовою) і фігурувало як «Свидзинський». Коли виникла потреба записати прізвище українською мовою, було застосовано принцип часткової транслітерації з російської на українську (суфікс вживаний в українській, натомість в кореневій частині обидва російські «и» передані як українські «і»).
Життєпис Був другою дитиною в сім'ї, мав сестру та чотирьох братів (серед яких батько відомого вченого Анатолія Свідзинського). Батько — Юхим Оксентійович (Євфимій Аксентійович), священник. Мати — Наталка Прохорівна (до шлюбу Стопакевич), попівна.
Навчання
1899 року закінчив Тиврівське духовне училище. Навчався в Подільській духовній семінарії (Кам'янець-Подільський). Звільнений 25 серпня 1904 року з 4-го класу на прохання батька, переміщеного на той час до Лянцкоруня.
1906 року (як зазначає в анкетах Свідзінський, за іншими документами — 1907) вступив вільним слухачем на економічний відділ Київських вищих комерційних курсів, реорганізованих 1908 року в комерційний інститут.
1912 року в журналі «Українська хата» (№ 1) надруковано перший вірш Свідзинського — «Давно, давно тебе я жду…».
26 січня 1913 року закінчив навчання в інституті, але державних іспитів не складав і тому диплома про вищу освіту не здобув.
Робота та військова служба (1913–1918) Повернувся до батька в с. Бабчинцінині Могилів-Подільського району Вінницької області.
На запрошення Подільської земської управи обстежив ткацький промисел: від 1 червня до 15 вересня 1913 об'їхав 16 населених пунктів Могилівського, Гайсинського, Балтського, Проскурівського, Ямпільського, Ольгопільського, Летичівського та Літинського повітів, зібравши відомості про 1607 господарств, що займалися ткацтвом. Нарис Свідзінського «Ткацький промисел» увійшов до книги «Кустарні промисли Подільської губернії» (К., 1916).
У березні 1915 року переїхав до Житомира, працював у Волинській контрольній палаті: спочатку за наймом, від 3 червня 1915 — канцелярським служителем, а з жовтня — тимчасовим виконувачем обов'язків облікового урядовця.
Свідзинського мобілізували до армії — наказом від 23 березня 1916 року призначили помічником контролера 7-го класу в управління польового контролю при штабі 7-ї армії, яка 1916 року воювала на терені Галичини (Теребовля, Чортків, Бучач), 1917 року — переважно на території Подільської губернії.
З осені 1917 до весни 1918 року штаб 7-ї армії перебував у Барі. 14 березня 1918 року Свідзинського, на його клопотання, відраховано з армії «на місце мирної служби у Волинську контрольну палату», але до Житомира Свідзинський не поїхав. Наказом від 10 червня 1918 року його звільнено від служби в палаті.
Кам'янецький період
Переїхав у Кам'янець-Подільський, з жовтня 1918 року працював на посаді «редактора української мови» у видавничому відділі Подільської народної управи.
В історичному архіві Хмельницької області зберігається прохання Володимира Свідзинського від 26 січня 1919 року зарахувати його вільним слухачем історико-філологічного факультету Кам'янець-Подільського державного українського університету, де того часу викладали Іван Огієнко, Михайло Драй-Хмара, Євген Тимченко й інші відомі науковці та літератори. Студентами університету були молодші брати Володимира Олег та Павло. Літературне середовище тогочасного Кам'янця складали Юрій Липа, Людмила Старицька-Черняхівська, Осип Назарук тощо. Свідзинський був вільним слухачем університету упродовж 5 семестрів.
Зі встановленням у листопаді 1920 року в Кам'янці-Подільському радянської влади працював редактором у видавничому відділі народної освіти повітвиконкому.
Опублікував у часописі «Освіта» (Кам'янець-Подільський, 1919, № 3) статтю «Народні українські пісні про останню світову війну», у літературно-науковому додатку до газети «Наш шлях» (1920, число 7) — поему «Сон-озеро», у літературно-науковому журналі «Нова думка» (орган студентства Кам'янець-Подільського університету; 1920, № 3; редактор журналу — Валер'ян Поліщук) — вірші «Знову в душі моїй…» і «Пісенька» («Ой, ліщино густолиста…»).
Видавниче товариство «Дністер» 1920 року видало перекладений Свідзинським культурно-історичний нарис І. Іванова «Халдеї».
У Кам'янці-Подільському Свідзінський одружився з народною вчителькою Зінаїдою Йосипівною Сулковською (померла 12 липня 1933 року). 1921 року в них народилася донька Мирослава.
Від січня 1921 року Свідзинський працював архіваріусом у Кам'янець-Подільському університеті (невдовзі — інститут народної освіти).
У листопаді 1921 року став завідувачем архівів повітового комітету охорони пам'яток старовини, мистецтва та природи.
1922 року в Кам'янець-Подільській філії (утворена в травні 1921) Державного видавництва України вийшла перша збірка Свідзинського «Ліричні поезії». Рецензії на збірку надрукували Іван Дніпровський (газета «Червона правда», Кам'янець-Подільський, 1922. — № 74; від травня 1921 газету редагував Іван Кулик) і Валер'ян Поліщук (журнал «Червоний шлях», Харків, 1923. — № 2).
25 грудня 1922 року Свідзинського призначили архіваріусом, 10 січня 1923 — секретарем новоствореного архівного управління, а від липня 1923 року він виконував обов'язки завідувача.
1922 року науково-дослідна кафедра історії та економіки Поділля при ІНО залучила Свідзинського до виявлення в архівах і музеях Кам'янця-Подільського графічного матеріалу подільських греко-католицьких метрик, рукописних книг і стародруків. Свідзинський зареєстрував 337 метрик, із них 150 мали високохудожні заставки, літери, орнаменти, малюнки. Кілька випусків видання «Метрики XVIII в.» літографовано в майстерні Кам'янець-Подільського художньо-промислового технікуму імені Сковороди під керівництвом Володимира Гагенмейстера.
З початку 1923 до липня 1925 року Свідзинський — аспірант кафедри (підсекція соціальної історії), працював над темами «Селяни приватновласницьких маєтків Поділля в першій половині XIX століття», «Аграрні рухи на Поділлі в XX столітті», написав розвідку «Економічна еволюція господарства селян тарнорудського маєтку», підготував доповідь «Боротьба подільських селян із польськими легіонерами в 1918 році» (виголосив у жовтні 1925 на засіданні Кам'янець-Подільського наукового товариства при ВУАН), брав участь у комплексному (соціально-економічному, географічному, лінгвістичному, мистецтвознавчому) обстеженні села Панівці.
1925 року виступив із доповіддю «Події на селах подільських у 1917–1918 роках» на науковому зібранні Кам'янець-Подільського наукового товариства при Українській академії наук (був його членом — 7-м за порядком вступу).
У зв'язку з реорганізацією Кам'янець-Подільського окружного архівного управління 29 серпня 1925 року здав справи новопризначеному завідувачеві Дмитру Прядію, деякий час (формально — до листопада 1925) працював там інспектором.
Харківський період У жовтні 1925 року переїхав до Харкова, де працював літературним редактором у місячнику «Червоний шлях», від листопада 1930 року — в газеті політуправління Українського військового округу «Червона армія».
У січні–вересні 1932 року працював у Техвидаві, потім знову повернувся до редакції «Червоного шляху» (від 1936 — «Літературний журнал»).
У Харкові сім'я Свідзинського розпалася: дружина з дочкою переїхала до сестри у Вінницю.
У Харкові Свідзинський видав другу поетичну збірку «Вересень» (1927). Остання прижиттєва збірка «Поезії» вийшла 1940 у Києві (видавництво «Радянський письменник», друкувалася у Львові). Готував наступну збірку «Медобір».
Багато перекладав із літератур народів СРСР, з французької, іспанської, польської мов. Серед перекладів — «Слово о полку Ігоревім» (1938), комедії Арістофана «Хмари», «Оси», «Жаби» (видано 1939).
Після 1927 року вірші Свідзинського не друкували. Як він пояснював: «Мою книгу „Вересень“ критика полаяла за фаталізм. Я подумав, що не маю хисту і перестав друкувати. Писав лише для себе та доньки. Не писати я не міг!».Петров Віктор. Українська інтелігенція жертва большевицького терору // Українська літературна газета. — 1956. — червень. — С. 5. Основна частина його доробку — лірика, балади, віршовані казки — залишалась у рукописах. Однак усі вони згоріли під час жорстокого вбивства-страти поета 1941 року.Розстріляне відродження: Антологія 1917—1933: Поезія — проза — драма — есей / Упорядкував Лавріненко Юрій. Післямова Є.Сверстюка. — К.: Смолоскип, 2004. — С. 190
Був безпартійним.
Член Спілки письменників СРСР з 1936 року.
Загибель Життя Володимира Свідзинського обірвалося трагічно в жовтні 1941 року. Коли німецькі війська наближалися до Харкова, НКВС заарештувало тих харків'ян, які ще не евакуювалися, зокрема представників української інтелігенції. Свідзинський знав, що приречений на арешт, тому переховувався в друзів. Але 27 вересня 1941 року його арештували за звинуваченням в антирадянській агітації. Разом з іншими арештантами його гнали під конвоєм на схід. Довгий час вважалося, що коли виникла загроза оточення від німецьких загонів, арештантів в селі Непокрите загнали до покинутої господарської будівлі, яку облили бензином і підпалили.Володимир Свідзинський. Біографія Кільком іншим особам, серед яких був співак Микиша М. В., вдалося врятуватисяhttp://exlibris.org.ua/vvv/r04.html. Втім слідча справа поета подає інше місце загибелі: село Бутирки Уразовського району Курської областіСоловей Е. «Зберігати вічно… до 1967 року» (Про слідчу справу Володимира Свідзінського)//Слово і час. — 2009. — № 9, де сталася подібна трагедія зі спалення в'язнів у сараїhttps://argumentua.com/stati/ya-uvi-del-kak-go-rela-tol-pa-kak-pogib-klassik-ukrainskoi-poezii.
Тоді в полум'ї згоріли й рукописи його ненадрукованих творів. Винятком став великий рукопис збірки недрукованих поезій «Медобір», яку поетові О. Веретенченкові вдалося вивезти за кордон.Розстріляне відродження. — С. 193
Посмертно реабілітований 30 березня 1964 за відсутності складу злочину140 років з дня народження Володимира Свідзінського — library.donnu.edu.ua.
Творча діяльність