Альбіго́йські ві́йни — війни північнофранцузьких лицарів, а пізніше і французького короля проти альбігойців Лангедоку наприкінці XII — на початку XIII століть. Призвели до викорінення «альбігойської єресі» та остаточного підкорення регіону французькій короні. Багато істориків вважають, що вбивство альбігойців слід розглядати як геноцид по відношенню до нихChalk, Frank Robert; Jonassohn, Kurt (1990). The History and Sociology of Genocide: Analyses and Case Studies. New Haven, Connecticut: Yale University Press. ISBN 978-0-300-04446-1 Jonassohn, Kurt; Björnson, Karin Solveig (1998). Genocide and Gross Human Rights Violations: In Comparative Perspective. Piscataway, New Jersey: Transaction Publishers. ISBN 978-1-4128-2445-3. Tatz, Colin Martin; Higgins, Winton (2016). The Magnitude of Genocide. ABC-CLIO. ISBN 978-1-4408-3161-4 . З цим був згоден зокрема Рафал Лемкін, фундатор дослідження цього поняття, який ввів цей термінLemkin, Raphael (2012). Jacobs, Steven Leonard, ed. Lemkin on Genocide. Lanham, Maryland: Rowman & Littlefield. ISBN 978-0-7391-4526-5. .

Передумови Римська католицька церква завжди конфліктувала з різного роду релігійними рухами. У XII столітті ці групи об'єдналися в невеликі громади навколо нелояльних по відношенню до римського папи проповідників або в маленькі секти. Катари виникли в результаті руху реформ у храмах богомильців Далмації та Болгарії, які закликали до повернення до християнської досконалості, бідності та проповідування у поєднанні з голодним способом життя. Їхнє богослов'я було в основному дуалістичним. Деякі їхні практики, особливо їх віра у зловісний фізичний світ, суперечили вченням про Христа та таїнствам, ініціювали звинувачення в гностицизмі і принесли їм переслідування католицькою церквою. Катари вважали також, що земне життя є «творінням сатани». Вони стали відомі як альбігойці, тому що в місті Альбі та його околицях (Лангедок) у XII—XIII століттях скупчилося багато катарів. Вони являли собою досить згуртований релігійний рух такого роду, який церква засуджувала вже дев'ятсот років ще з часів аріанства. У період з 1022 по 1163 рік альбігойців засудили вісім місцевих церковних рад, останнє з цих засуджень відбулося в Турі і наголошувало, що всіх альбігойців слід забрати у в'язницю, а їхнє майно буде конфісковано.

Хід хрестового походу

Боротьба з катаризмом

Катаризм з'явився в Лангедоці протягом і там було створено шість катарських єпископств.

Всупереч доктрині католицизму, катари вважають, що існують два вищі принципи, добро (Бог) і зло (Сатана). Створення світу, недосконале, є злом, і катари повинні втекти зі своєї плотської в'язниці, щоб повернутися до Бога. Для цього вони виступають за життя в бідності та самозречення для досягнення духовної досконалості.

Для катара, оскільки Бог відсутній у цьому світі, Добро змішується з духовним, а матеріальний світ розглядається як зло. Катар не тільки не повинен брати участь у цьому матеріальному світі, народжуючи дітей, що означало б ув'язнення душі в тілі, створеному злим принципом, але тіло та сексуальне задоволення також погані: сексуальність є нечистотою.. Деякі катари призначені для релігійного стану і після висвячення ведуть аскетичне життя і їх називають досконалими (або досконалими). Катари також відкидають усі католицькі таїнства і визнають лише одне таїнство, втішення, яке приносить спасіння тому, хто його приймає, але зобов'язує його дотримуватися цього життя в аскетизмі. Ця ситуація викликає занепокоєння Церкви. Ще 1119 Папа Калікст II засудив цю єресь. Щоб стримати поширення «катарської єресі», Вільгельм, єпископ Альбі, скликав раду в травні 1165 у Ломберсі тоді важливому місті в Альбігойці (прибл. ). З цієї ради архієпископів, єпископів і абатів Midi (Нарбонна, Нім, Тулуза, Агд, Кастр, Гаяк…) було винесено таке рішення: У 1177 граф Раймунд V Тулузький звернувся за допомогою до Абатство Сіто для боротьби з єрессю, яка продовжувала набувати поширення. Експедиція на чолі з графом і абатом Анрі де Марсіак облягає Лаваур, відомий як центр єресі. Коли місто здається, двоє сановників катарів потрапляють у полон і зрікаються своєї віри. Потім Анрі де Марсіак повернувся до свого абатства, але після його від'їзду єресь помстилася. Коли змінив свого батька в 1194, єресь була настільки міцною, що він нічого не міг проти них вдіяти, не спровокувавши повстання у своїх графствахЦе буде його вічна проблема, як і його сина. Як християнський лорд, підписавши Паризький договір, він мав підкорятися Церкві та боротися з катарською єрессю. Але як володар графства Тулуза, він мав підтримувати мир між своїми підданими, значна частина яких були катарами або прихильниками.. Що ще важливіше, частина правлячого класу була навернена до катаризму.Наприклад, Бертран де Сассак, наставник Раймон-Роже Тренкавель, і Есклармонда, сестра графа Фуа. На початку свого понтифікату Папа Інокентій III був стурбований зростанням впливу церкви катарів у Лангедоку. Він послав багатьох священиків, у тому числі Домініка де Гусман і Гі де Во де Серне, проповідувати повернення до католицизму. Навернення трапляються рідко, і Домінік де Гусман має ідею створити орден проповідників, який буде створено за моделлю мандрівного проповідування Ісуса, щоб краще охопити місцеве населення. У той же час папа делегував П'єра де Кастельно дворянству Лангедоку та вищому духовенству, щоб спонукати їх вжити заходів проти катарів, але без особливого успіху. Дуже швидко П'єр де Кастельно зрозумів, що граф Раймунд VI не буде діяти, і після кількох бесід відлучив його від церкви на початку 1208 року. Незабаром після цього П'єра де Кастельно було вбито.

Хрестовий похід баронів (1209) Тоді Папа Іннокентій III вирішує організувати експедицію проти катарів і надає учасникам бойових дій ті самі індульгенції та прихильності, як і тим, хто воював у Святій Землі, хоча вони дуже відрізняються за духом від попередніх хрестових походівЦілями перших хрестових походів було звільнення Святих місць, захист християн Сходу та відсіч туркам, які загрожували Константинополю. Учасники Четвертого хрестового походу, спрямовані до Константинополя, були на межі відлучення від церкви через боротьбу з іншими християнами. Ця експедиція отримала назву «Альбігейський хрестовий похід» або «Хрестовий похід альбігойців». проти альбігойців. З цим хрестовим походом ми є свідками еволюції поняття хрестового походу, де мова йде про боротьбу з ворогами папстваЦе поняття буде розглянуто під час хрестові походи проти , проти Арагону та проти гуситів.. Арно Аморі (або Арно Амальрік) і Гі де Во де Серне мандрують Французьким королівством, щоб заохотити баронів взяти участь у «хрестовому поході» Це відбувається не кажучи про те, що для барона поїздка до Лангедоку була дешевшою, ніж подорож до Святої Землі, альбігойський хрестовий похід був для них знахідкою, щоб отримати відпущення своїх гріхів і поблажливість Бога за меншу ціну. . Папа спочатку попросив Філіппа Августа очолити цю експедицію, але останній відмовився. Це можна пояснити кількома причинами. Перший має юридичний характер: якщо король вважає, що папа може реформувати та очистити місцеве духовенство, рішення про конфіскацію ленів у лорда належить лише його сюзерену, у цьому випадку королю Саме з цієї причини Симон де Монфор наполягав на отриманні інвеститури від короля для графств Альбі, Безьє та Каркассон і не був задоволений релігійною інвеститурою.. Друга причина має практичний характер: він досі воює з Джоном Безземельним, королем Англії, а також із Германський імператор і не хоче відкривати інший фронт. Він почав із заборони баронам свого королівства брати участь у цьому хрестовому поході, перш ніж передумав і дав цей дозвіл.

Евд III Бургундський, герцог Бургундії, оголошує про свої заручини, а потім , граф Невера, а також Гоше III Шатійон, графа Сен-Поля. Багато менших баронів також приєдналися до нового хрестового походу. Оскільки граф Неверський відмовився від того, щоб його суперник із Бургундії очолював хрестовий похід, Папа призначив легата Арно Аморі лідером хрестового походу. Також збирається армія, щоб викорінити єресь у Кверсі та Ажене. Армію хрестоносців, про яку йдеться, очолює граф у компанії архієпископа Бордо.

ХрестоносціМи можемо обґрунтовано оцінити їхню кількість у п'ятдесят тисяч. зустрілися біля Ліона і попрямували на південь, під керівництво легата Арно Аморі. Тоді три великі феодали панували над Лангедоком: король Петро II Арагонський, також граф Барселони, Жеводана, Руссільйона, сеньйор Монпельє та сюзерен кількох інших васалів, Раймонд VI, граф Тулузи та Раймон-Роже Тренкавель, віконт Безьє, з Каркассон і Альбі. Щоб відвернути загрозу з боку своїх держав і не домовившись із Тренкавелем про спільну оборону, Раймунд VI Тулузький вніс почесну поправку 18 червня 1209 в Сен-Жилі і приєднався до хрестового походу. з Тулузи приєднався до хрестоносців, тому не може бути атакований. Петро II Арагонський є могутнім королем, а катаризм у його державах лише слабко утвердився, тому хрестоносці вирішили не нападати на нього. Потім Арно Аморі оголошує, що фортеці Раймона-Роже Тренкавель, віконта Альбі, Безьє та Каркассон, міста, які є домом для багатьох катарів, будуть атаковані. Коли хрестовий похід досяг Монпельє, Раймонд-Роже Тренкавель з'явився й запросив інтерв'ю з легатом Арно Аморі. Він протестує проти своєї прихильності до римської віри та намагається вести переговори, але легат вимагає повної підкори, на що молодий віконт відмовляється.

Наприкінці інтерв'ю Тренкавель перевів Без'є в стан оборони та зібрав там зброю та провізію. Дійсно, хрестоносці повинні лише сорок днів служити хрестовому походу, і він може сподіватися, що в кінці цього карантинуКарантин — це тривалість служби, яку хрестоносець повинен виконувати, щоб отримати переваги, пов'язані з статус хрестоносців. Після закінчення цих сорока днів хрестоносець може залишити хрестовий похід і повернутися до своїх земель. армія хрестоносців скорочується. Без'є захищався, він відправився в Каркассон, щоб зібрати армію допомоги. Укріплення Безьє досить міцні та потужні, щоб сподіватися, що місто буде чинити опір тривалий час. Але необережність кількох бітерруа змусила хрестоносців зненацька увійти до міста та вбити кілька сотень мешканців, катарів чи католиків.

Облога Каркассону

26 липня хрестоносці залишили Безьє в руїнах і попрямували до Каркассону. Після захоплення Безьє Тренкавелю не залишалося нічого іншого, як відступити в місто, чекаючи, поки закінчиться шторм. Зазвичай у місті проживає три-чотири тисячі мешканців, але більша кількість селян знайшла там притулок, рятуючись від хрестового походу. Хрестоносці прибули до стін міста 1 серпня. 3 серпня перший штурм дозволив хрестоносцям захопити північні околиці та взяти під контроль пункти водопостачання, які постачали місто. Наступного дня штурм Кастелларепівденного передмістя міста. було відбито, і хрестоносці взяли місто в облогу. Тренкавель навіть здійснив вилазку, вбивши солдатів у передмісті та підпаливши їх, щоб вони не могли бути використані нападником.