Леоні́д Заха́рович Штейн (12 листопада 1934, Кам'янець-Подільський — 4 липня 1973, Москва) — український радянський шахіст. Міжнародний гросмейстер (1962), заслужений майстер спорту (1965). Чемпіон УРСР (1960, 1962). Чемпіон СРСР (1963, 1965, 1966).
Біографія
Ранні роки Леонід Захарович Штейн народився 12 листопада 1934 року в невеличкому місті Кам'янці-Подільському (нині Хмельницька область, Україна). Його батьки, Захар Лазарович та Чарна Абівна, мали двох дітей. Сестра була на чотири роки старшою. Це була звичайна трудова сім'я. До того ж батько Леоніда не відзначався гарним здоров'ям.
Коли почалася німецько-радянська війна, рідне місто Штейна одне з перших прийняло на себе удар нацистських загарбників. Сім'я евакуювалася в Узбекистані, під Ташкентом. 1942 року від тифу, у віці 36 років, помер батько Леоніда.
Після війни сім'я знов поселилася в Україні, а саме у Львові. Якраз тоді у місті було засновано першу в історії міста шахову школу, куди у тринадцятирічному віці й прийшов маленький Леонід. У школі він вчився посередньо, тому шахи були єдиним захопленням юного таланта, з яким він зв'язував своє майбутнє. У середині 1940-х років у Львові поселився відомий майстер Олексій Сокольський. Він був вчителем у шаховій школі, куди ходив Леонід. Пізніше, коли Штейн вже стане гросмейстером, він скаже, що саме Сокольський був його першим вчителем.
Львів швидко став сильним шаховим містом. В один момент тут з'явилися такі майстри, як, наприклад, Віктор Карт, який виховав 12 міжнародних гросмейстерів. Тому Штейнові було досить таки важко пробитися у шахову еліту міста.
Через два роки, у 15-річному віці, Штейн досяг 1-го розряду з шахів. Тоді ж він і три його близькі друзі (Ігор Семененко, Борис Каталимов та Юхим Ротштейн) склали, так званий «львівський шаховий квартет», який через декілька років став основою збірної міста.
Серйозний турнірний дебют для Штейна відбувся 1949-го, коли у Львові організували відбірковий турнір, який мав вирішити, хто увійде до складу збірної міста, яка мала виступати на командній першості України. Перше місце посів Віктор Карт, який й складав список учасників. Штейн та Семененко були прийняті. На самій першості львів'яни виступили вдало, пройшовши чвертьфінал та півфінал, а у фіналі розділили 3-4-і місця зі збірною Вінниці.
У 1950 році Штейн дебютував у першості Львова серед дорослих. Там він виступив відносно вдало, набравши більше 50 % очок, а його друг, Ігор Семененко, навіть посів перше місце.
У 1951 році Штейн познайомився з Юрієм Сахаровим, тренером юнацької збірної України. Тоді кияни грали у півфіналі першості України, яка проходила у Львові. Сахаров порадив юному Леонідові зробити свій ігровий стиль різноманітнішим, що Штейн згодом й зробив.
У тому ж році Штейн дебютував у юнацькій першості України. Тоді він посів 4-е місце, за що Сахаров включив його до складу збірної УРСР, яка згодом мала поїхати на командну першість СРСР серед юнаків. Але перед тим Штейн виступив зі своєю міською командою у командній першості України, де львів'яни посіли друге місце (після киян).
Командна першість СРСР серед юнаків проходила у Ленінграді. Там збірна УРСР виступила дуже вдало, посівши друге місце (після росіян). Але погано виступив сам Штейн. Він набрав усього 4½ очки з 9 можливих, а враховуючи, що українці відстали від росіян на пів очка, це було тим більш прикро. Цікавим також є той факт, що на тому ж самому турнірі дебютував юний латвійський хлопчик, який набрав навіть на очко менше за Штейна, та вже через декілька років буде грати матч за звання чемпіона світу проти Михайла Ботвинника. То був Михайло Таль.
Через рік (у 1952-ому), Штейн знов виступив у такому турнірі, де зіграв краще ніж на попередньому, але вже гірше зіграли напарники, через що українцям довелося задовільнитися лише 4-м місцем.
Служба в армії У 1952 році Штейну виповнилося 18 років. Тепер він вже не міг виступати на юнацьких турнірах. Прийшов час дорослих випробовувань. Весною 1953 року Штейн посів перше місце у півфіналі чергової першості України, тим самим виконавши норму кандидата у майстри спорту. Очікувався блискавичний дебют молодого Штейна на найбільшому турнірі республіки, але восени прийшла повістка з військкомату і йому довелося вирушити на службу у Радянську армію.
Спочатку він служив в Азербайджані, потім був переведений на Забайкалля. У липні 1954 року він приїхав у Барнаул для участі у 4-му чемпіонаті Сибіру та Далекого Сходу. Це було традиційне змагання, яке водночас було відбором до півфіналу першості РРФСР. Штейн упевнено випередив усіх.
Того року було впроваджено нову систему проведення чемпіонату СРСР. Тепер шлях до фіналу лежав не через чвертьфінал та півфінал, а відразу через півфінал, куди пробивалися десять перших призерів першості Росії. Штейн пов'язував з цим турніром великі надії. Коли він приїхав у Новосибірськ, де й проходила першість республіки, він зустрів там майстра (майбутнього гросмейстера) Анатолія Лутикова, який пізніше став гарним другом Леоніда. Саме Лутиков посів 1-е місце, а Штейн розділив 2-3-і місця з барнаульцем В. Лепіхіним.
Дебют Штейна у чемпіонаті Росії очікувався з інтересом. Але у 1955 році його знову викликають в армію, виконувати свої прямі обов'язки. Тим часом Лутиков здобуває золото російської першості. Замість золотої медалі першості республіки Штейн завойовує золото другого Всеросійського турніру молодих кандидатів у майстри у Калузі.
Після калузького турніру Штейна включають у чемпіонат Збройних Сил, серед учасників у якому був і добре знайомий Леоніду Анатолій Лутиков. Саме вони поділили перше місце, тому результат турніру вирішувався у додатковому матчі між ними. Штейн упевнено переміг майстра — 3,5:1,5.
1956 року Штейнові довелося захищати свій титул чемпіона збройних сил. Цього разу склад учасників був значно слабкіше ніж торік, не виступав і на той момент вже демобілізований Лутиков. Саме тому Штейна вважали єдиним фаворитом змагання. Але несподівано сильний супротив йому причинив москвич Едуард Чаплинський, який зрештою й виграв додатковий матч у львів'янина.
Звання майстра У листопаді 1956 року Штейн був демобілізований. Повернувшись у Львів, він намітив ціль якнайшвидше стати майстром і влаштувався тренером у Палаці офіцерів. Перша можливість отримати звання майстра з'явилася одразу ж — на першості України 1957 року. Але туди треба було ще попасти. Скоро Штейн прибув до Києва, на півфінал, де посів друге місце, пропустивши вперед лише Юрія Ніколаєвського.
У ті часи майстрів (а тим паче гросмейстерів) в Україні було дуже мало. Тому організатори першості вирішили запросити до фіналу трьох сильних гросмейстерів — двох уродженців України Сало Флора та Юхима Геллера, й угорця Андора Лілієнталя. Вперше у першості України була встановлена норма майстра. У Штейна з'явився прекрасний шанс. Але вже перша зустріч (й перша зустріч з гросмейстером) закінчилася сумно. У партії з авторитетним Лілієнталем Леонід загубився й програв. Зате у другому турі вдалося перемогти свого минулого тренера з юнацької збірної, Юрія Сахарова. Таким чином Штейн йшов у турнірі, роблячи нічиї, іноді перемагаючи чи програючи. У підсумку, за п'ять турів до кінця змагання йому потрібно було набирати 3,5 очки для того, щоб виповнити норму майстра. Це було складне завдання, адже попереду — партії з Флором та Геллером. Але Штейн не розгубився й блискавично провів першу частину партії з Флором, але в ендшпілі все ж таки занервував та програв. Тоді московський гросмейстер сказав молодому львівському кандидату у майстри: «Знаєте, якщо ви будете грати так гарно, як першу половину партії зі мною, вас будуть очікувати великі успіхи. Недавно гросмейстер Лілієнталь скаржився мені, що він не просто Таль. Так може й гросмейстер Бронштейн мені скоро поскаржиться, що він не просто Штейн». Ясна річ, що то був лише підбадьорливий жарт від тріумфуючого гросмейстера. Але вже у наступному турі Штейн сенсаційно виграє у гросмейстера Геллера! За три тури до кінця Штейну потрібно набирати 2,5 очки, але він несподівано втрачає всі сили: дві нічиї та програш Зурахову. Зрештою Штейн посідає десяту позицію, не дібравши до норми майстра півтора очки.
Весною 1958 року Штейн знову вирушає спробувати свої сили у черговій першості УРСР. У Чернівцях він вдало грає у півфіналі, посідає перше місце, готується до фіналу, але… Спорткомітет УРСР забороняє йому виступати у чемпіонаті республіки через порушення спортивного режиму. Причиною цьому стала гра у карти з друзями.
Весною 1959 року Штейн вирішив востаннє зіграти у першості України. Востаннє, через те, що йому було вже 24 роки, а він все не міг перерости ступінь кандидата у майстри. Черговий півфінал проходив у Харкові. Тоді перспективний львів'янин зіграв на диво погано, дозволивши випередити себе чотирьом. Тоді він точно вирішив зав'язати з шахами.
Але буквально по дорозі додому його викликали до Києва, на фінал першості. Річ у тім, що двоє інших учасників (Горенштейн та Литвинов) не змогли взяти у ній участі. Старий знайомий Штейна, Юрій Сахаров, вирішив, що гарною ідеєю буде записати до складу учасників львівського кандидата. Зібравшись з силами, Штейн грав кожну партію дуже обережно та надійно. У підсумку він посів третє місце, нарешті виповнивши такий бажаний ним норматив майстра. Крім цього, він отримав право зіграти у півфіналі першості СРСР.
Швидкий підйом Відразу ж після вдалої першості республіки, де Штейну вдалося завоювати бронзову медаль, гросмейстер Геллер включив його до складу збірної УРСР, яка готувалася до II Спартакіади народів СРСР. Тоді ж Леонід почав свою співпрацю з Євсеєм Поляком, який став тренером молодого майстра. Вперше Штейн побачив шахову еліту у Москві, на тій ж Спартакіаді. У команді він виконував роль запасного, але вже після успішного півфіналу, де Штейн набрав півтора очки з двох, його стали включати в основу набагато частіше. Так, у фіналі він набрав 3 очки з 4 можливих і команда українців посіла третє місце.
Півфінальний турнір 27-ї першості СРСР проходив у Таллінні. Серед учасників були такі корифеї, як Б. Спаський, О. Суетін, А. Гіпсліс та І. Ней. Ніколи раніше Штейн не грав у настільки сильному турнірі. Але йому вдається розділити 3—4-і місця з естонським майстром Неєм, пропустивши уперед лише Спаського та Суетіна. Леоніду доводиться грати матч з Неєм за третє місце, бо вакансій всього три. Після двох партій рахунок був на користь українця — 1,5:0,5. Здавалось, нічию зробити не так вже й важко, але Штейн двічі програє.
Нову спробу попасти на всесоюзну першість Штейн зробив у першості України 1960 року. Львів'янин відразу кваліфікувався до фіналу, бо майстрів все ще бракувало. На старті Леонід видав блискучу серію перемог і після 9 туру в нього було вже 8 очок. Здавалось, що він вже чемпіон. Але декілька програних партій дозволили Юрію Сахарову його наздогнати. Тепер долю змагання мав вирішити черговий матч. Вже після трьох партій Штейн був лідером — 2:1, але його нерви знову здали і четверту партію він програв. Тоді йому сильно допоміг тренер — Євсей Поляк — котрий зміг знайти правильний підхід до морально слабкого Штейна й привести його у форму. Це пішло львівському майстру на користь — у наступних двох партіях він легко переміг конкурента та вперше завоював золото української першості.
Новий чемпіон України знову вирушив до півфіналу, вже 28-ї першості СРСР. Тепер півфінал був ще складніше — гросмейстери Ю. Авербах, Д. Бронштейн, О. Котов та все той же Ней. Плюс два сильних майстри (майбутні гросмейстери) — Є. Васюков та С. Фурман. Такий сильний склад учасників було зрозуміти просто — у той рік (1960) першість СРСР було одночасно й зональним турніром (відбірковим до міжзонального, котрий виводив переможців на турнір претендентів). Але не дивлячись на це, Штейн виступив більш ніж пристойно, поділивши 3—5-і місця з Котовим та Фурманом. Його знову очікував матч-турнір, але несподівано відмовився боротися гросмейстер Котов (потім він сказав, що не хотів ставати на шляху молодих талантів).