Історія створення вірменської абетки — стаття про створення вірменської писемності на початку V століття.
Після прийняття християнства у Вірменії виникла потреба створити національну абетку. За дорученням вірменської церкви цю задачу виконав Месроп Маштоць близько 405 року. Деякі історики схиляються до думки, що Маштоць не створював вірменської абетки заново, а використав давньовірменські письмена, що не збереглися до теперішнього часу. Алфавіт Маштоця, що вдало передавав фонетику вірменської мови, сприяв поширенню християнства у Вірменії, а також розвитку вірменської літератури й поезії з раннього Середньовіччя.
Передісторія
Боротьба християнства з поганством У 301 році держава Велика Вірменія офіційно прийняла християнство як державну релігію. Це відбулось іще до того, як у Римській імперії християнство зрівняв у правах із поганством імператор Костянтин Великий:«In Armenia, the first nation officially to adopt Christianity, the instruction of the populace in Christian faith continued steadily throughout the fourth century.». Нове віросповідання залишалось релігією панівного класу й ширилося серед простого люду повільно. Біблія була грецькою і сирійською (арамейською) мовами, чужими для народу.
У 387 році Вірменію поділено між християнською Римською імперією і зороастрійським Іраном. При ослабленні вірменського царства вірменське поганство, що було близьке до перського зороастризму, знову посилилосьХоренаці, кн. III, гл. 47: «поганська єресь, що крилася тут з часів Трдата і до тих пір, знову оживилася при послаблені Вірменського царства.». До кінця IV століття створення вірменської писемности й переклад нею Біблії стали доконечними для збереження за християнством статусу панівної релігії у Вірменії.
Історичні джерела Головним історичним джерелом про створення вірменської писемности є праця «Житіє Маштоця» Корюна, який був учнем і біографом Месропа Маштоця. Працю написано одразу по смерті Маштоця у 440-х роках за дорученням католикоса Вірменії Іовсепа Вайоцдзорци.
Наступним важливим першоджерелом є «Історія Вірменії» Мовсеса Хоренаці, що її написано у 480—190-х роках. Хоренаці також був учнем Маштоця, й писав як очевидець і безпосередній учасник подій.
Важливі доповнення їх відомостями здійснив Лазар Парпеці — останній з історіографів V століття. Парпеці був учнем Агана Арцруні, одного з учнів Маштоця. Він зробив пряме посилання на Корюна, як на достовірне джерело: «Якщо хтось забажає це все достеменно знати, нехай він довідається з Історії бажаного чоловіка Корюна, учня блаженного Маштоця, прочитавши історію-життя його … письмен…, що й ми, багаторазово читаючи, достеменно пізнали»Парпеці, кн. I, гл. 10.
Існують також ранньосередньовічні джерела (наприклад «Історії святого патріарха Саака і вардапета Маштоця», IX століття), відомості з яких в основному повторюють авторів V століття й історична наука в цілому не розглядає їх як основні першоджерела.
Месроп Маштоць
Виходець із селянської родини Месроп Маштоць (бл. 361–440) присвятив своє життя поширенню християнства на території Вірменії. Один зі старших учнів Маштоця Хоренаці писав про проблему, з якою зіткнувся Маштоць під час проповідей:
Маштоць рушив до Вагаршапата, де невдовзі за католикоса Саака Партева зібрався спеціальний церковний собор , — «скликання ради блаженних братів, які опікувались країною (вірменською), щоб створити абетку для вірменського народу», — писав Корюн.
«Даниїлові письмена»
Достеменно відомо, що до створення вірменської писемності на вимогу спеціального церковного собору, організованого католикосом і Маштоцем, до Вірменії були привезені так звані «даниїлові письмена» . У зв'язку з вигнанням Івана Золотоустого перський цар доручив вірменському царю Врамшапуху вирушити у Месопотамію, де той і дізнався про існування «даниїлових письмен».
Відносно цих подій Хоренаці писав:
Після цього Маштоц вирушив до міста Самосата, де з грецьким переписувачем і каліграфом Ропаносом закінчив технічне написання вірменського письма: «остаточно накреслив всі відмінності письмен (літер) — тонких і жирних, коротких і довгих, окремих і подвійних і узявся до перекладів…»Корюн, 8; Хоренаці, кн. III, гл. 53.
Згідно з біографом Маштоца Корюном експедиція тривала близького одного рокуЗа повідомленням Корюна, Месроп Маштоц вирушив до Месопотамії на п'ятому році царювання вірменського царя Врамшапуха, повернувся в шостому році (гл. 7, 9). Після повернення до Вірменії, за повідомленням Парпеці, католикос Саак надав Месропу Маштоцу групу учених-монахів, разом з якими Маштоц остаточно визначив фонетичні і орфографічні норми вірменської мови.
Після створення вірменської фонетичної абетки вірменською мовою почали перекладати церковні книги, а також історичні, філософські та інші праці. Створивши вірменську абетку, Маштоц став основоположником вірменської національної писемності.
Автори академічної «Всесвітньої історії» дали високу оцінку результатам історико-лінгвістичної діяльності Маштоца:
Дослідження
Історія досліджень
Проблемою визначення часу створення вірменської абетки історики й лінгвісти займалися з кінця XVIII століття. Перше наукове дослідження з цього питання належить М. Чамчяну, венеційському мхітаристу, який у своїй капітальній праці «Історія Вірменії» (т. 1-3, 1784–1786) як дату створення вірменської абетки запропонував 408 рік. В середині XIX століття французький орієнталіст-лінгвіст й історик М. І. Броссе назвав періодом створення вірменської абетки проміжок 408–410 років: «En l'année 408 ou 410 S. Mesrob, après avoir fixé l'alphabet arménien, voulut rendre le même service à l'Ibérie.». У XIX — на початку XX століття науковці Адонц, Манандян, Маркварт, Абегян, Тер-Мкртчян, Акінян та інші запропонували датування в діапазоні між 382 і 416 роками. На початку XX століття загальновизнаним датуванням були 412–416 роки, запропоновані вірменознавцем Г. Тер-Мкртчяном. На його основі у 1912 році навіть відзначалось 1500-річчя створення вірменської абетки .
У 1925 році професор М. Адонц в статті «Невідомі сторінки життя Маштоца і його учнів» відкинув датування Тер-Мкртчяна, ґрунтуючись на творах патріарха Фотія. В одній з глав праці «Бібліотека» йшла мова про якогось Мастубіоса () з Вірменії, для якого Феодор Мопсуестський написав церковний трактатPhotius, Bibliotheca or Myriobiblion , 81: «Read three short treatises by Theodore On Persian Magic and wherein it differs from Christianity, dedicated to Mastubius, an Armenian and suffragan bishop.». Використавши відомі біографічні даніФеодор Мопсуестський — стаття з «Бібліологічного словника» Олександра Меня Феодора Мопсуестського, Адонц дійшов висновку, що передбачувана зустріч (в північній Месопотамії) між Маштоцом і Мопсуестським мала відбутися не пізніше 383–392 років. У 1937 році на основі ширших досліджень Адонц відмовився від своєї початкової концепції і запропонував дату 405 рік.
Значний внесок в дослідження питання зробив академік Я. А. Манандян. В своїх дослідженнях рукописів пізнього періоду Манандян сконцентрувався на періоді 391–392 років, підтримавши початкову версію Адонца. Однак критичний аналіз цих рукописів показав їх неточність і недостовірність. Пізніші дослідження також відзначили протиріччя в зазначених працях Манандяна .
На основі нових досліджень першоджерел історики та лінгвісти з середини XX століття визначають дату створення вірменської абетки як 405–406 роки .
В праці «Історія абетки» (1899) англійський дослідник Іс. Тейлор відзначає, що при створенні абетки Маштоц головним чином використовував грецьку абетку .
Дослідженням історії створення вірменської абетки присвячені окремі монографії .
Сучасні дослідження Вірменська абеткаԱ АйбԲ БенԳ ҐімԴ ДаԵ ЕджԶ ЗаԷ ЕԸ ЕтԹ Тоժ ЖеԻ ІніԼ ЛьюнԽ ХеԾ ТсаԿ КенՀ ГоՁ ДзаՂ КхатՃ ТшеՄ МенՅ ЇՆ НуՇ ШаՈ ВоՉ ЧаՊ ПеՋ ДжеՌ РаՍ СеՎ ВевՏ ТюнՐ РеՑ ЦоՒ Г'юнՓ П'юрՔ КеՕ ОՖ Фе
Абетка Маштоца кожному звуку ставить у відповідність одну літеру. Вірменська мова точно відображалася 36 фонетичними одиницями, з яких тільки 7 були голосними. Давньовірменські історики залишили мало відомостей про те, за якою системою і яку писемність Маштоц використовував у своїй роботі. Згідно з Хоренаці, «він створив наші письмена, надавши спільно з Ропаносом кінцевої форми готовим месроповим літерам, через налагодження вірменських знаків згідно з доладністю еллінської абетки»Хоренаці, кн. III, гл. 53 . Лінгвіст Т. Гамкрелідзе запропонував наступний шлях, яким Маштоц створив абетку для вірменської мови.
Подібно іншим абетковим системам письма, розробленим для християнських письменностей, як зразок було взято грецьку систему письма. Кожному знаку грецької абетки по порядку Месроп поставив фонетично відповідний звук вірменської мови. Але, оскільки вірменська мова відрізняється від грецької більшою кількістю консонантних фонем (приголосних звуків), для відображення специфічно вірменських звуків були додані нові символи. Ці додаткові символи, починаючи з 8-го, Месроп певною мірою випадковим чином вставив в різні місця абеткового ряду, що в цілому слідує за грецьким. Також з грецького абеткового ряду усунені фонетичні одиниці, відсутні у вірменській мові.
Месроп застосував відмінну від грецької абетки графічну систему написання літер. Вірменські літери, що виражають звуки еквівалентні грецьким, нічим не нагадують відповідні знаки в грецькій абетці. Через таке графічне начертання літер давньовірменську систему письма без успіху намагались вивести з семітської, середьоперської, арамейської писемностей. Дослідники відзначають, що найближчі зв'язки давньовірменське письмо виявляє з ефіопською писемністюСевак 1962; Olderogge 1974. Це, зокрема, виражається в додаванні елемента до основного знаку, щоб утворити інший знак для позначення фонетично близького звуку. Одним з прототипів для нової писемності, також, імовірно, слугувало арамейське письмоBritannica. Alphabet. «The Aramaic alphabet was probably also the prototype of the Brāhmī script of India, a script that became the parent of nearly all Indian writings. Derived from the Aramaic alphabet, it came into being in northwest India. The Armenian and Georgian alphabets, created by St. Mesrob (Mashtots) in the early 5th century ad, were also based on the Aramaic alphabet.».
Говорячи про графічне начертання абетки, Корюн зазначає, що Маштоц: «остаточно окреслив всі відмінності письмен [літер] — тонких і жирних, коротких і довгих, окремих і подвійних». Більшість дослідників під неясними термінами Корюна «тонкі і жирні, короткі і довгі, окремі і подвійні» розуміють каліграфічні подробиці в навертанні окремих частин літер чи різні шрифти. Наприклад, К. Кафадарян вважає, що Маштоц створив три шрифти: а) круглястий устав; б) прямолінійний устав; в) нотргір. Іншої думки Г. Сєвак, який вважає, що терміни Корюна мають відношення до фонетики вірменської мови.
Питання графічного походження месропівських літер окремо розглядаються в монографіях Г. Ачаряна і Г. Севака. Американський лінгвіст Чарлз Фергюсон відзначає, що Маштоц при створенні абетки домагався помітної графічної відмінності від грецької і він сирійської абеток, які використовувались сусідніми народами:"In some cases, however, the originator of the new alphabet had reasons for wanting to emphasize the distinctiveness of the new writing system. A good example of this was the creation of the Armenian alphabet by St. Mesrop in the fifth century. St. Mesrop clearly felt that the Armenian people needed an alphabet that would not only be adequate to represent the sounds of their language but would also be distinctly different from the Greek and Syriac alphabets in use by the surrounding peoples.".
Згідно з чеським дослідником Ч. Лоукотком, абетка Маштоца була «найдосконалішим фонетичним письмом свого часу» .
Найдавніші пам'ятки письмом Месропа