Караїми в Україні — національна меншина, що мешкає переважно у Криму (кримські караїми) та Івано-Франківській області (галицькі караїми). За переписом 2001 р. в Україні налічувалось 1196 караїмів, з них у Криму — 671, в Івано-Франківській області — 106.
Історія Тюркомовні караїми є корінними жителями Кримського півострова, потомками племен, які входили в VIII—IX ст. у Хозарський каганат, а точніше тих, хто прийняв караїмізм — різновид юдаїзму, що визнає лише писаний Старий завіт і відкидає Талмуд. Арамейсько-староєврейською мовою термін караїм означає читець (читець Тори). З часом це слово стало етнонімом, назвою народу. Існують твердження, ніби він належав до караїмської секти юдаїзму, що виникла в VIII ст. у Месопотамії й походить від хозарів, правляча верхівка яких прийняла юдейську релігію, а після розгрому Хозарського каганату Київською Руссю оселилися в Криму. Дослідження підтверджують прямий і безпосередній генетичний зв'язок караїмів з хозарами.
При ханському дворі караїми були шанованими людьми. Вони опікувалися монетним двором. З походу в Крим 1397 р. литовський князь Вітовт забрав до Литви майже 400 караїмських сімей. Пізніше караїми переселилися в міста Галич, Тисменицю і Луцьк. У XV ст. в Києві заснована караїмська колонія, такого ж типу поселення караїмів мали місце у Львові, де була Караїмська вулиця, Жовкві, Самборі, Деражні. Потім більшість з них переселилася у Галич (з Галичини та Волині), осівши у передмісті Залукві. Караїмські громади очолювали газани, котрі мали адміністративну, правову і релігійну владу. Завдячуючи общинній формі життя, караїми й за межами Криму зберегли мову і культуру, тюркську основу обрядів, одягу, фольклору, національної кухні.
Чисельність
Чисельність караїмів за переписами: 1926 — ~7 000 (УРСР — 2341, Кримська АРСР — 4213, Східна Галичина — ~500) 1959 — 3 301 1970 — 2 596 1979 — 1 845 1989 — 1 404 2001 — 1 196
Караїми в Україні за переписом 2001 р.Національний склад регіонів України за переписом 2001 р. Крим — 671 Івано-Франківська область — 106 Одеська область — 65 Дніпропетровська область — 64 Запорізька область — 51 Севастополь — 44 Київ — 43 Донецька область — 38 Миколаївська область — 37 Харківська область — 35 Херсонська область — 8 Волинська область — 6 Київська область — 4 Луганська область — 4 Чернігівська область — 4 Львівська область — 3 Тернопільська область — 3 Житомирська область — 2 Полтавська область — 2 Хмельницька область — 1 Черкаська область — 1
У Закарпатській, Кіровоградській, Рівненській, Сумській та Чернівецькій областях на момент перепису не було зафіксовано жодного караїма. На Прикарпатті, за словами Степана Пушика, залишилося кілька осіб караїмської народностіПушик Степан. Галичина і княгиня Ланка // Дзвін. — 2006. — № 1. — С. 117..
Мова Караїмська мова належить до кипчацько-половецької підгрупи кипчацької групи тюркських мов. За класифікацією ЮНЕСКО, перебуває на грані вимирання.
Рідна мова караїмів України за переписом 2001 р.Перепис населення 2001 р.Розподіл населення за національністю та рідною мовою караїмська — 72 (6,0 %) російська — 931 (77,8 %) українська — 160 (13,4 %) інша — 9 (0,8 %)
Етнографічні дослідження Іван Вагилевич записав розповідь караїмського рабина з Галича про неіснуючу уже в той час місцеву кам'яну статую діда і баби, до якої доторкалися хворі, вірячи в зціленняКирчів Р. Ф. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської Трійці» — Київ: Наукова думка, 1990. — С. 165..
Релігія Караїми сповідують караїмізм.
Галерея
Див. також Історія євреїв в Україні Караїми Галича Караїми Львова Кримчаки Караїмізм Кенаса Караїми Демографія караїмів
Примітки
Джерела Макарчук С. А. — Етнографія України, Навч.посібник — Л. : Світ, 2004. — 520 с. «Караїми» // Т. 3, С. 958.
Література Караїми на Волині: Штрихи до портрета загадкового народу / В. В. Шабаровський. — Луцьк: ПВД «Твердиня», 2013. — 252 с. — ISBN 978-617-517-146-2
Посилання Інтерактивна карта поширеності караїмської мови в Україні за переписом 2001 р. О караимах, преимущественно живущих в городе Евпатории // Новороссийский календарь на 1839-й год. — Одесса: Изд. Ришельевского лицея. Гор. тип., 1838. — C. 179—182.