Анестезі́я ( — не, та — відчуття; знеболювання) — це стан контрольованої, тимчасової втрати відчуття або свідомості, викликаний у медичних або ветеринарних цілях. Може включати часткову або повну (полегшення або запобігання болю), параліч (розслаблення м'язів), амнезію (втрату пам'яті) і . Особа під дією анестетичних препаратів називається анестезованою.
Також, у неврології один із симптомів захворювання.
Анестезія дозволяє безболісно виконувати процедури, які в іншому випадку вимагали б для не анестезованої особи або були б технічно нездійсненними. Існує три широкі категорії анестезії: Загальна анестезія пригнічує діяльність центральної нервової системи та призводить до втрати свідомості та повної відсутності чутливості за допомогою ін'єкційних або інгаляційних препаратів. Седація меншою мірою пригнічує центральну нервову систему, зменшуючи рівень тривоги та формування , не призводячи до втрати свідомості. Регіональна та місцева анестезія, яка блокує передачу нервових імпульсів від певної частини тіла. Залежно від ситуації може бути використана або самостійно (у цьому випадку людина залишається в повній свідомості), або в поєднанні із загальною анестезією або седацією. Місцева анестезія — це просте введення препарату медичним працівником безпосередньо в потрібну ділянку тіла (наприклад, знеболювання зуба для стоматологічної роботи). Периферична використовує препарати, спрямовані на периферичні нерви, щоб знеболити ізольовану частину тіла, наприклад, всю кінцівку. , головним чином епідуральна та спінальна анестезія, може бути виконана в області самої центральної нервової системи, пригнічуючи всі вхідні відчуття від нервів, які обслуговують ділянку, що блокується.
Готуючись до медичної або ветеринарної процедури, медичний працівник обирає один або кілька препаратів для досягнення типу і ступеня анестезії, що відповідають типу процедури та конкретному пацієнту. Використовувані типи препаратів включають , місцеві анестетики, снодійно-седативні засоби, дисоціативні речовини, суто седативні засоби, ад'юванти, , наркотики та анальгетики.
Ризики ускладнень під час або після анестезії часто важко відокремити від ускладнень процедури, для якої використовується анестезія, але в основному вони пов'язані з трьома факторами: здоров'ям людини, складністю та стресом самої процедури і методом анестезії. З цих факторів найбільший вплив має здоров'я людини. Серйозні періопераційні ризики можуть включати смерть, серцевий напад і емболію легеневої артерії, тоді як незначні ризики можуть включати післяопераційну нудоту і блювання та . Деякі стани, як-от токсичність місцевої анестезії, травма або злоякісна гіпертермія, можна більш прямо віднести до конкретних анестезуючих препаратів і методів.
Медичне використання
Мета анестезії може бути зведена до трьох основних цілей або бажаних ефектів: гіпноз (тимчасова втрата свідомості і разом з нею втрата пам'яті. У фармакологічному контексті слово «гіпноз» зазвичай має це технічне значення, на відміну від його більш звичного або психологічного значення зміненого стану свідомості, не обов'язково спричиненого препаратами — див. гіпноз). (відсутність чутливості, яка також притупляє автономні рефлекси) розслаблення м'язів
Різні типи анестезії мають різні бажані ефекти. Місцева анестезія, наприклад, впливає на аналгезію; седативні засоби бензодіазепінового типу (використовуються для седації або «») сприяють амнезії; а загальні анестетики можуть досягати всіх типів бажаних ефектів. Метою анестезії є досягнення бажаного ефекту, необхідного для даної хірургічної процедури, з найменшим ризиком для суб'єкта процедури.
Для досягнення цілей анестезії препарати діють на різні, але взаємопов'язані відділи нервової системи. Гіпноз, наприклад, створюється шляхом впливу на ядра в мозку і схожий на активацію сну. В результаті люди стають менш свідомими та менше реагують на .
Втрата пам'яті (амнезія) виникає внаслідок дії препаратів на кілька (але специфічних) ділянок мозку. Спогади створюються як декларативні або недекларативні в кілька етапів (короткочасний, , тривалий) міцність яких визначається міцністю зв'язків між нейронами, що називається синаптичною пластичністю. Кожен анестетик викликає амнезію завдяки унікальному впливу на формування пам'яті у різних дозах. надійно викликають амнезію через загальне пригнічення ядер у дозах, нижчих від необхідних для втрати свідомості. Такі препарати, як мідазолам, викликають амнезію різними шляхами, блокуючи формування довгострокових спогадів.
Тим не менш, людина може бачити сновидіння під час анестезії або усвідомлювати процедуру, не проявляючи жодних ознак цього. Підраховано, що 22 % людей бачать сновидіння під час загальної анестезії і в 1–2 випадках на 1000 мають певну свідомість, що називається «усвідомленням під час загальної анестезії». Невідомо, чи бачать сни тварини, під час загальної анестезії.
Методики Анестезія унікальна тим, що вона не є прямим засобом лікування; скоріше вона дозволяє медичному працівнику виконувати процедури діагностування, полегшення симптомів або лікування, які в іншому випадку були б болючими або складними. Таким чином, найкращим анестетиком є той, який має найменший ризик для пацієнта, але досягає бажаного ефекту, необхідного для завершення процедури. Першим етапом анестезії є передопераційна оцінка ризику, яка складається з медичної історії, фізичного огляду та лабораторних досліджень. Діагностика передопераційного фізичного стану пацієнта дозволяє мінімізувати ризики анестезії. Правильно складена історія хвороби дозволяє поставити правильний діагноз у 56 % випадків, це значення збільшується до 73 % після фізичного огляду. Лабораторні тести допомагають поставити діагноз, але лише в 3 % випадків, що підкреслює необхідність повного збору анамнезу та фізичного огляду перед анестезією. Неправильна передопераційна оцінка або підготовка є основною причиною 11 % усіх несприятливих подій, пов'язаних з анестезією.
Безпечна анестезіологічна допомога значною мірою залежить від добре функціонуючої групи висококваліфікованих медичних працівників. Медична спеціальність, зосереджена навколо анестезії, називається анестезіологією, а лікарі, які спеціалізуються в цій галузі, називаються анестезіологами. Додаткові медичні працівники, залучені до надання анестезії, мають різні посади та ролі залежно від юрисдикції, і включають , , , , , та . Міжнародні стандарти безпечної практики анестезії, спільно схвалені Всесвітньою організацією охорони здоров'я та , настійно рекомендують, щоб анестезія здійснювалася, контролювалася або проводилася анестезіологами, за винятком мінімальної седації або поверхневих процедур, які виконуються під місцевою анестезією. Підготовлений, пильний анестезіолог повинен постійно доглядати за пацієнтом; якщо постачальник анестезії не є анестезіологом, їм повинен керувати та контролювати місцевий анестезіолог, а в країнах або в умовах, де це неможливо, допомога повинна надаватися найбільш кваліфікованою місцевою особою в межах регіональної чи національної структури під керівництвом анестезіолога. Ті самі мінімальні стандарти застосовуються незалежно від постачальника, включаючи постійний клінічний і біометричний моніторинг оксигенації тканин, перфузії та артеріального тиску; підтвердження правильності розміщення пристроїв для шляхом аускультації та визначення вуглекислого газу; використання ; і безпечний подальший догляд за пацієнтом після процедури.
Шкала АТА () Клас АТА (ASA) Фізичний статус АТА 1 Здорова людина АТА 2 Легке системне захворювання АТА 3 Важке системне захворювання АТА 4 Важке системне захворювання, що є постійною загрозою для життя АТА 5 Вмираюча людина, яка, як очікується, не виживе без операції АТА 6 Людина, мозок якої оголошений мертвим, чиї органи вилучаються для донорських цілей E Суфікс додано для пацієнтів, які проходять Екстрену процедуру
Частина оцінки ризику базується на стані здоров'я пацієнта. Американське товариство анестезіологів (АТА, ) розробило шестирівневу шкалу, яка розділяє фізичний стан пацієнта перед операцією на класи. Вона називається «Система класифікації фізичного стану АТА (ASA)». Шкала оцінює ймовірність того, що під час або після анестезії виникнуть ускладнення або проблеми, на основі загального стану здоров'я пацієнта та типу анестезії.
Більш детальний передопераційний анамнез має бути спрямований на виявлення генетичних розладів (таких як злоякісна гіпертермія або ), звичок (вживання тютюну, наркотиків і ), фізичних атрибутів (таких як ожиріння або утруднені ) і будь-яких супутніх захворювань (особливо серцевих та респіраторних захворювань), які можуть вплинути на анестезію. Фізичне обстеження допомагає кількісно визначити вплив будь-яких факторів, знайдених в історії хвороби на додаток до лабораторних тестів.
Окрім загальної оцінки стану здоров'я пацієнта, для анестезії також необхідно враховувати оцінку конкретних факторів, які стосуються операції. Наприклад, анестезія при пологах повинна враховувати не тільки мати, але і дитину. Злоякісні пухлини та новоутворення, які знаходяться в легенях або в , створюють особливі виклики для загальної анестезії. Після визначення стану здоров'я пацієнта, який проходить анестезію, і бажаного ефекту, необхідного для завершення процедури, можна вибрати тип анестетика. Вибір хірургічного методу та техніки анестезії має на меті знизити ризик ускладнень, скоротити час, необхідний для відновлення, та мінімізувати реакцію на .
Загальна анестезія
Анестезія є комбінацією бажаних ефектів (обговорюваних вище), які досягаються за допомогою препаратів, що діють на різні, але пов'язані між собою, ділянки центральної нервової системи. Загальна анестезія (на відміну від седації або місцевої анестезії) має три основні цілі: відсутність рухів (параліч), та притуплення реакції на стрес. На ранніх етапах використання анестезії анестетики могли надійно досягати перших двох цілей, дозволяючи хірургам виконувати необхідні процедури, але багато пацієнтів помирали через те, що екстремальні значення артеріального тиску та пульсу, викликані хірургічним ушкодженням, врешті-решт були шкідливими. Зрештою, Гарві Кушинг виявив необхідність притуплення реакції на , коли він зробив ін'єкцію місцевого анестетика перед вправлення грижі. Це призвело до розробки інших ліків, які могли б притупити реакцію на стрес, що призвело до зниження рівня хірургічної смертності.
Найпоширенішим підходом до досягнення бажаних ефектів загальної анестезії є використання інгаляційних загальних анестетиків. Кожен анестетик має власну силу, яка залежить від його розчинності в олії. Ця залежність пояснюється тим, що препарати зв'язуються безпосередньо з порожнинами в білках центральної нервової системи, хоча існує декілька . Вважається, що інгаляційні анестетики впливають на різні відділи центральної нервової системи. Наприклад, іммобілізуючий ефект інгаляційних анестетиків є наслідком впливу на спинний мозок, тоді як седація, гіпноз і амнезія залучають ділянки в мозку. Ефективність інгаляційного анестетика кількісно визначається його мінімальною альвеолярною концентрацією (МАК). МАК — це відсоткова доза анестетика, яка запобігає реакції на больовий подразник у 50 % суб'єктів. Як правило, чим вище МАК, тим менш потужний анестетик.