Архелай Афінський (; V ст. до н. е.) — давньогрецький натурфілософ, учень Анаксагора, ймовірний учитель Сократа. Вчення Архелая поєднувало філософію Анаксагора про космічний Розум «Нус» і погляди Анаксімена про творення космосу завдяки згущенню та розрідженню першоелементів. Твердження про відносність «добра» і «зла» зближують Архелая з софістами. У контексті виокремлення в давньогрецькій філософії двох начал — іонійської школи Фалеса та містичного вчення Піфагора — Архелаю відводять роль останнього представника іонійської школи натурфілософії. Учень Архелая Сократ, а згодом його послідовники — «сократики» — «спустили філософію з небес на землю» і розпочали дослідження внутрішнього світу людини.

Біографія Відомостей про життя Архелая вкрай мало. Життєпис цього філософа у Діогена Лаертського починається фразою: «Архелай, син Аполлодора (а на думку деяких, Мідона), з Афін або з Мілету, учень Анаксагора, учитель Сократа». Ця фраза створює враження відсутності в античних джерелах єдиної думки щодо його походження та батьків. У науковій літературі присутній скептицизм щодо особи Архелая та його внеску у розвиток світової філософії. Деякі дослідники навіть припускали, що філософа Архелая насправді не існувало, а якщо й існував, то жодного стосунку до Сократа він не мав. На думку , саме Аристоксен пов’язав Архелая з Сократом, щоб надати філософії Сократа зв'язок із традицією іонійської школи натурфілософії. Це твердження не стало загальноприйнятим у науці. Зв’язок між Сократом і Архелаєм вважають можливим, хоч він і не доведений остаточно.

Ймовірно, Архелай народився в Афінах близько 485 року до н.е. Версія про його мілетське походження, вочевидь, виникла для узгодження місця народження філософа з батьківщиною натурфілософії, яку Архелай «переніс з Іонії до Афін». У давньогрецьких джерелах Архелай мав прізвисько «Фізика». Водночас його називали учнем Анаксагора. Цей філософ переїхав до Афін з іонійського міста Клазомени, де став учителем і одним з найближчих радників Перікла. Відповідно до окремих джерел, Архелай став учителем Сократа. Аристоксен навіть називав його коханцем Архелая. За свідченням Іона Хіоського, Сократ і Архелай здійснили подорож на Самос. Про її мету джерела не повідомляють.

Архелай належав до кола вчених, філософів і митців, що сформувалося навколо видатного державного та військового діяча Давніх Афін Кімона. За Плутархом, з посиланням на Панетія, після смерті дружини Кімона Ісодіки Архелай написав на її честь кілька елегій.

Вчення Космологія Архелая загалом повторювала вчення Анаксагора. Всесвіт виник із первинної суміші різних першоелементів — «гомеомерій». Первинний розум «Нус» () привів їх у рух. Під час руху первинна суміш розділилася на гаряче й холодне, при цьому гаряче перебуває в русі, а холодне — у спокої. Таким чином, у вченні Архелая «тепло» є активним началом, а «холод» — пасивним, яке «усе пов'язує». Гарячий вогонь розташований у зовнішніх колах космосу. Внаслідок «танення» холоду виникає вода, яка стікає до центру. З випарів води утворюється повітря, а з опадів — земля. Найхолодніша земля. Порівняно з космосом вона мізерно мала й розташована в центрі. За деякими античними джерелами, Архелай вважав Землю увігнутою, за іншими — опуклим пагорбом. Ймовірно, окрім космології Архелай приділяв багато уваги метеорології.

Життя, за Архелаєм, виникло з вологої землі після того, як під впливом Сонця її покинула вода. Спершу тварини харчувалися мулом, а згодом навчились розмножуватися. На відміну від вчення Анаксагора, Архелай вважав, що «Розум» у тій чи іншій мірі притаманний усім живим істотам. Архелай надавав «Розуму» матеріальну складову. За сучасними уявленнями, Архелай одним із перших висунув ідею розвитку людської цивілізації. Люди, які з'явилися разом з іншими тваринами, стали на шлях створення ремесел і міст, що передбачало встановлення законів та органів влади. За однією з гіпотез, фрагмент «Історичної бібліотеки» Діодора Сицилійського про виникнення людської цивілізації базується на працях Архелая.

Георгій Кониський відносив Архелая до низки філософів, які за «внутрішній принци природних речей» вважали повітря, поряд з Анаксіменом, Діогеном Аполлонійським та Ідієм. Українська дослідниця Марія Кашуба вважала, що Архелай зблизив вчення Анаксагора та Анаксімена, трактуючи «Нус» вчителя, як повітря.

«Етична частина» філософії Архелая полягала у запереченні «зла» і «добра», «справедливого» і «потворного». Архелай вважав, що цих понять у природі не існує. Ці категорії були винайдені людиною і зафіксовані в законах. Такі твердження зближують філософію Архелая з софістикою.

Твори Жодний з творів Архелая не зберегся. Відомості про його праці містяться в книгах інших античних авторів. За візантійською енциклопедією X століття «Суда» Архелай був автором трактату «Про природу» (), за Плутархом — низки елегій. За пізньосередньовічною традицією, він був автором поеми ямбічним віршем «Про священне мистецтво».

Фрагменти античних творів, у яких згаданий Архелай, вперше зібрав Герман Дільс у монографії «Фрагменти досократиків» (). Наступні видання підготували учень Дільса та .

Філософська спадкоємність Антична традиція бачила в давньогрецькій філософії два начала. Одне було представлено учнями Піфагора, інше — Фалеса. Учнем засновника іонійської школи натурфілософії Фалеса був Анаксімандр, який навчав Анаксімена. Їхні праці вплинули на філософію Анаксагора. Учнем останнього став Архелай. Він, на думку сучасників, зблизив філософію Анаксагора й Анаксімена. Вчення про космічний Розум «Нус» і гомеомерії Анаксагора він поєднав з принципами згущення та розрідження Анаксімена в єдину концепцію виникнення космосу з хаосу. Учень Архелая Сократ здійснив своєрідну революцію — «спустив філософію з неба на землю». Він, на відміну від попередників, чиї пошуки обмежувалися вивченням природних явищ, проблемами творення світу та всього сущого, почав досліджувати етичні питання.

Архелаю в цій концепції відведена роль останнього філософа іонійської школи, чиє натурфілософське вчення є передвісником сократичної філософії, оскільки починає вивчати людську сутність. Архелай виступив посередником, «сполучною ланкою» між напрямом думки, спрямованим на пошук походження всього сущого — космології та космогонії, та етичною проблематикою. Сократ у молодості займався натурфілософією, але згодом звернувся до суто «людських» проблем, тим самим поклавши початок «етичній філософії». За свідченням Діогена Лаертського, на Архелаї завершилася «фізична філософія».

Примітки

Литература — From