Вели́ка Брита́нія (під час війни повна назва: Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії, що включала в себе Англію, Шотландію, Уельс та Ірландію) — метрополія Британської імперії, найпотужніша держава початку XX століття, вступила в Першу світову війну о 23 годині 4 серпня 1914 рокуBeckett (2007), pp 38-9, як один з найміцніших та ключових гравців Антанти, в боротьбі проти Центральних держав (Німецької, Австро-Угорської й Османської імперій та Болгарського царства).

4 серпня 1914 року, використовуючи головним приводом для вступу у війну звернення Бельгії з проханням про допомогу, Велика Британія оголосило війну Німецькій імперії. Днем раніше британський уряд зажадав від Німеччини не порушувати нейтралітету Бельгії. Термін ультиматуму закінчувався о 23:00 за лондонським часом, а в 23 годині 20 хвилин почалася війна.

Передумови Великій Британії довелося стати ключовою країною у Великій війні. Поза сумнівів, на початок другої декади 20 століття Німеччина стала найпотужнішою континентальною державою, її економічна потужність у поєднанні з професіоналізмом імперської армії означали, що кайзер мав усі можливості перемогти і Францію, і Росію, або навіть ці дві країни разом узяті. Але, перемогти альянс, до якого входитиме Британська імперія з її колосальним та неперевершеним флотом, виявлялося занадто складно для Німеччини.

До літа 1914 у світовій політиці накопичилося багато горючого матеріалу. В умовах безперервного загострення протиріч між імперіями вбивство австрійського ерцгерцога виявилося безпосереднім приводом для початку світової війни.

У період «липневої кризи» правлячі кола усіх європейських монархій були знаджені у «велику гру». Кайзерівська Німеччина, що інтенсивно озброювалася протягом багатьох років, розраховувала домогтися швидкої перемоги над Францією і Росією. На час війни з цими країнами німецький уряд сподівався забезпечити нейтралітет Великої Британії, з тим щоб потім обрушити усі сили проти неї.

Британські політики продовжували свій курс на підбурювання збройного конфлікту; британські дипломати робили все, щоб не «сполохати» правителів Німеччини, які прагнули якнайшвидше розв'язати війну. 9 липня 1914 у бесіді з німецьким послом міністр закордонних справ Великої Британії Едвард Грей стверджував, що у Великій Британії немає ніяких зобов'язань перед Францією і Росією на випадок «європейської війни». Після таких запевнень британського міністра в Берліні дійшли до висновку, що Велика Британія не братиме участі у війні, що виникне через Королівство Сербія, навіть якщо в неї втрутиться Російська імперія. «Керівні німецькі кола, — доносив австрійський посол, — вважають, що Британія може зберегти нейтралітет і в разі війни з Францією».

23 липня Австро-Угорщина направила Сербії ультиматум. 26 липня британський король в конфіденційній бесіді з братом німецького кайзера повторив: «Ми докладемо всіх зусиль, щоб залишитися нейтральними». Ці провокаційні заяви певним чином прискорили початок всесвітнього збройного конфлікту.

28 липня Австро-Угорщина напала на Сербію, 1 серпня Німеччина оголосила війну Росії. Навіть після цього британська верхівка деякий час зберігали двозначну позицію: у переговорах з німецьким послом Е.Грей давав зрозуміти, що нейтралітет Британії не виключається, якщо справа обмежиться війною Центральних держав проти Росії та Сербії. Однак німецька військова машина вже була пущена в хід, а за планом Шліффена передбачався блискавичний розгром Франції.

3 серпня Німеччина оголосила війну Франції; одночасно, не вважаючись з міжнародними договорами, кайзерівська армія раптовим ударом напала на нейтральну Бельгію.

Початок

4 серпня британський уряд, пославшись на грубе порушення нейтралітету Бельгії, оголосив війну Німецькій імперії. «Ми не вкладемо меча в піхви», проголошував Г.Асквіт, «поки права Бельгії не будуть відновлені».

Після вступу у війну Британські експедиційні сили почали перекидання до Франції і незабаром вступили в перші зіткнення з німецькими військами. У першій битві біля Монса втрати британців склали 1 656 осіб. Під час битви на Марні невеликі британські сили серйозної ролі не зіграли; за словами Ллойд Джорджа, вони прибули до Франції для моральної підтримки.

Зрив німецького плану Шліффена в результаті битви на Марні та наступу російських військ у Східній Пруссії, незабаром призвів до зміни у формах та методах війни. На Західному фронті військові дії поступово набували позиційного характеру, війна перетворювалася на «траншейний кошмар». Стало зрозуміло, що всупереч прогнозам багатьох військових «авторитетів» війна затягнеться на багато місяців або навіть на кілька років.

Збройні сили Великої Британії у війні

На початок світової війни Британська армія значно поступалася арміям великих європейських держав за чисельністю. Комплектування її здійснювалося на добровільній основі, тому на літо 1914 року Велика Британія мала збройні сили, що нараховували лише 400 000 військових; ця цифра включала Регулярну армію і резервістів Територіальних сил Британії. Майже половина з цього складу проходила службу за межами Британських островів, в гарнізонах, розташованих по усіх частинах Британської імперії. Так, у серпні 1914 року 74 з 157 піхотних батальйонів і 12 з 31 кавалерійських полків дислокувалися поза межами метрополіїTucker & Roberts (2005), p 504. Королівський льотний корпус нараховував лише 84 літака напередодні війни.

Протягом війни Британія мала 3 різновиди армії. Перша, це британська армія, з якою імперія зустріла світовий конфлікт й мала ці 400 000 військових. З них був сформовані Британські експедиційні сили, що билися на фронтах Західної Європи із самого початку війни і здобули собі прізвисько «Ганебні Старики» (). Друга армія, так звана нова армія або армія Кітченера, формувалася з волонтерів 1914–1915 років, основний тягар бойових дій перепав на них у битві на Соммі. Третя армія формувалася після прийняття британським урядом рішення про загальний військовий обов'язок для чоловіків з 18 до 41 року, що вводився в дію з січня 1916. До кінця 1918 британська армія зросла в десять разів, досягши загальної чисельності 4 млн чол. у складі 70 дивізій. Переважна більшість британських сухопутних військ билася на полях Франції та Бельгії проти імперської армії Німеччини. Деякі формування змагалися в Італії та Греції проти австро-угорських та болгарських військ. Ще кілька військових з'єднань билися на Близькому Сході, в Африці, Месопотамії переважно проти отоманської армії. Й один батальйон брав участь у боях разом з японською армією в Китаї під час облоги Циндао.

Кабінет міністрів Великої Британії вважаючи, що основні завдання війни на Європейському театрі війни має вирішувати Франція, спочатку не передбачав значного збільшення Британського експедиційного корпусу. Проте, в ході війни британське керівництво було змушене розгорнути на Європейському континенті великі сили, чисельність яких до кінця війни сягала 1,5 млн чол. До складу експедиційного корпусу входило 65 дивізій, об'єднаних в 4 армії; вони включали війська метрополії, домініонів і колоній Великої Британії.

Війна оголила суттєві проблеми в організаційній структурі військ; до 1914 року, найбільшим формуванням британських сухопутних військ була дивізія. Зі зростанням масштабів бойового простору та складностями ведення бойових дій за таких умов виникла кардинальна проблема зміни та реорганізації британської армії. Бригади за рік розгорталися до корпусів, відповідно керівництво такими величезними формування потребувало певних лідерів, які мали володіти найсучаснішою тактикою дій, та розуміти роль новітньої зброї, що вперше з'явилася на полях битв Першої світової. З трансформацією від маневреної тактики дій до позиційної війни, піхота та кіннота змушені були навчатися по-новому, як діяти разом на полі бою, яке рясніє мінними полями, фортифікаційними спорудами, дротовими загородженнями тощо. Британські війська навчалися організації чіткої взаємодії при веденні бою в наступі, а згодом й в обороні, утримуючи лінію фронту. Пізніше з розповсюдженням кулеметів та появою танків, тактика британської армії зазнавала нових змін, змінювався характер дій, бойовий порядок, системи управління та зв'язку, удосконалювалися системи забезпечення військ, на світ з'являлася абсолютна нова концепція ведення війни, яка не мала аналогів у попередніх битвах та боях Британської імперії.

Умови життя в окопах на передовій не дозволяли знаходитися в них довго. Найчастіше там було сиро, холодно, ніякого захисту від вогню в них не було. Солдати при довгому знаходженні в окопах дуже швидко втрачали бойовий дух. Вояки на передовій страждали від надскладних умов життя та проблем забезпечення; постійної була нестача продовольства, хвороби скошували тисячами солдатів, розносником більшості з них були окопні щури. Разом з протидією супротивникові британці повинні були боротися з валом нових захворювань: траншейного мікозу, траншейної гарячки і траншейного нефриту. У зв'язку з цим, британська армія постійно змінювала солдатів в окопах. Під час між великими битвами військовий підрозділ, як правило, знаходилося в окопах приблизно по 10 днів на місяць, і з них безпосередньо на передовій солдати були не більше трьох днів. Непоодинокими були випадки, коли солдат не відправляли передову по цілому місяцю.

У гострі моменти, наприклад, під час наступу, британські військові могли перебувати на передовій по тижню, але набагато частіше їх міняли вже через пару днів.

По завершенню війни, Британська імперія поспішно демобілізувала значну кількість своїх військових, від свого піку 4 000 000 осіб у 1918 році, до 370 000 людей на 1920.

У Великій Британії для участі у військових діях на фронти Першої світової були призвані приблизно 6 млн осіб. З них з війни не повернулися 700 тисяч чоловік. Це становить приблизно 11,5%. Коли війна закінчилася в 1918 році, втрати армії Великої Британії, в результаті дій противника і хвороб, складали більше за 2,2 млн чоловіків.

Участь армії Британії в боях та битвах

Перші формування Британського експедиційного корпусу висадилися на початку серпня 1914 у французьких портах Руан, Булонь і Гавр і зосередилися в районах Ле-Като, Мобеж. До складу британських експедиційних військ входили 4 піхотних дивізії і 1 кавалерійська бригада загальною чисельністю 70 тис. осіб і в такому складі 22 серпня почали бойові дії проти німецьких військ.

У 1915 у великих боях на Західному фронті британські війська брали помірну участь. Велика Британія з ініціативи морського лорда В.Черчилля в березні 1915 року розпочала операції по захопленню Константинополя через Дарданелли. Початкові успіхи змінилися невдачами. Черчіллю, через провал операції, довелося вийти у відставку. Багатомісячні безплідні операції на півострові Галліполі завершилися повною невдачею до кінця 1915. Висадка в Салоніках і примушення Греції до вступу у війну на боці Антанти, також не дали особливих результатів.

Британський флот у битвах на морі

Британська спільнота Перша світова війна доленосна вплинула на британське суспільство й залишила невитравний слід на усій нації. З оголошенням війни Німеччині хвиля патріотичних настроїв заполонила усю імперію, соціальні тертя між соціальними класами вікторіанської та едвардіанської Великої Британії в цей період суттєво знизилися, що врешті-решт серйозно змінило загальне обличчя британського народу у 20-му сторіччі.