Кло́вський пала́ц — пам'ятка архітектури національного значення XVIII століття у Києві. Споруджений у 1756 році для розміщення почесних гостей Києво-Печерської лаври.
Назва походить від місцевості Клов, де розташований палац.
Історія В останній чверті XI століття (точна дата невідома) в місцевості Клов колишнім ігуменом Києво-Печерської лаври Стефаном був заснований Кловський монастир. Пізніше Стефан був обраний єпископом Володимиро-Волинським, а монастир та навколишні землі передав Лаврі.
На початку XVIII століття тут було одне з так званих «задвір'їв» Лаврської друкарні, що виконувало господарчі функції: тут стояло кілька дерев'яних будівель і дерев'яна церква Покладення Ризи Пресвятої Богородиці.
1737 року архімандритом Лаври став Іларіон Негрембецький, який привласнив Клов та використовував його як літню дачу. Проте через кілька років, коли у 1740 році Іларіон помер, Кловське задвір'я знову відійшло під управління Лаврської друкарні.
Будівництво У лютому 1753 року Києво-Печерська лавра уклала угоду з петербурзьким архітектором Петром Неєловим щодо спорудження та реконструкції низки будівель у різних місцевостях Києва, що належали Лаврі, зокрема, на Клові. До цього П. Неєлов розробив у 1752 році проєкт цегляного двоповерхового палацу, який мав постати на Клові замість старої дерев'яної споруди.
М. Закревський у своїй праці «Літопис і опис міста Києва» вказує автором проєкту Йогана Шеделя, втім, це не підтверджується історичними документами. 1747 року Й. Шедель вийшов у відставку, мешкав у передмісті Києва Деміївці, де і помер 10 лютого 1752 року.
У 1753—1754 роках було зведено начорно лише перший поверх майбутнього палацу. П. Неєлов не міг повноцінно керувати будівництвом, адже входив до команди архітекторів Царського палацу (сучасний Маріїнський палац), а в лютому 1756 року взагалі повернувся до Санкт-Петербургу. Тому 13 червня 1755 року Києво-Печерська Лавра укладає контракт зі своїм підданим, майстром Степаном Ковніром. У вересні того ж року С. Ковнір завершив зведення другого поверху палацу.
У 1756—1760 роках проводилися внутрішні роботи над інтер'єрами за участю народних майстрів. 1757 року Лавра уклала угоду з малярем та золотарем Венедіктом Фрідріхом на низку робіт, зокрема, розпис плафону у великій залі Кловського палацу.
Для розписів на полотні Лавра у 1760 році виняйняла Кіндрата Андреєва, іконописця з містечка Сорокошичі на Чернігівщині, проте у документах початку 1761 року виявляється, що іконописець п'є на робочому місці і виконав лише частину обумовлених робіт. Невідомо, коли майстер закінчив свою роботу і чи закінчив взагалі. Також над інтер'єрами Кловського палацу працювали кахельних справ майстри Петро Баранов і Семен Родін з Ново-Печерського Чолнського монастиря.
1758 року неподалік палацу для господарських потреб васильківські теслі Іван Потребнячко, Павло Бухало та Степан Березаня поставили вітряний млин, у 1760 році в садибі влаштовано колодязь.
Документального свідоцтва про точний рік завершення будівництва немає, проте хід виконання будівельних і опоряджувальних робіт свідчить про 1761 рік.
Кловський сад Одночасно з будівництвом почалося впорядкування садиби. 1754 року садовий майстер Василь Скобєєв, який працював над створенням парку при Царському палаці, склав проєкт регулярного парку і при Кловському палаці. Того ж року проєкт було затверджено, проте з невідомих причин роботи почалися тільки у вересні 1755 року. Було створено оранжерею, яка вже незабаром ділилася саджанцями апельсинів, мандаринів і лимонів із садом при Царському палаці.
З вересня 1758 року над садом працював садовий майстер Йоганн Блех, який розгорнув активну діяльність, проте вже в липні 1759 його змінив чернігівський майстер Онуфрій Літоньовський (за іншими джерелами — Летопіовський). Останній почав активно висаджувати груші, яблуні, сливи, вишні, горіх, виноград тощо, за його звітом «у наявності було 2 125 дерев». Щорічний контракт з Літоньовським продовжували двічі, проте коли майстер пішов, Кловський сад став поступово занепадати.
Військовий шпиталь Приблизно у 1764 році у Кловському палаці містилася Лаврська друкарня (за іншими джерелами — лише був проєкт перенесення друкарні на Клов, проте остаточного рішення не було прийнято).
1768 року почалася російсько-турецька війна, і в 1770 році в палаці був створений спочатку склад провіанту, а пізніше — військовий шпиталь. Тоді ж для передачі Кловського палацу Військовому шпиталю був створений перший з відомих описів палацу.
1776 року палац самовільно зайняла Українська кригс-комісаріатська комісія, яка завідувала матеріальним забезпеченням армії.
1784 року архімандрит Києво-Печерської лаври звернувся до генерал-губернатора графа Рум'янцева із проханням повернути Кловський палац Лаврі або змусити комісію, яка досі займала будинок, сплачувати Лаврі щорічну орендну плату. Проте це прохання не було задоволене, і в 1786 році Кловський палац остаточно відійшов до казни. За роки перебування в ньому військових установ було ліквідовано церкву Покладення Ризи Пресвятої Богородиці, церковне начиння передано до Козелецького Свято-Георгіївського монастиря.
Перша чоловіча гімназія У 1809 році в Києві було засновано чоловічу гімназію. Спочатку вона розташовувалася на Подолі, проте для неї планувалося будівництво спеціального приміщення в Кловському урочищі. В ті часи у Кловському палаці мешкав цивільний губернатор Петро Панкратьєв. Після його раптової смерті у 1810 році попечитель Віленського навчального округу князь Адам Чарторийський звернувся до міністра народної освіти графа Розумовського із проханням передачі Кловського палацу під гімназію. Це прохання було задоволене, і київський військовий губернатор М. Милорадович розпорядився передати палац маршалку Київської губернії Адаму Ржевуському для ремонту і перепланування.
29 липня 1810 року директор гімназії Яків Мишковський прийняв за описом приміщення Кловського палацу, проте було видно, що палац потребує значного ремонту, дерев'яні прилеглі будівлі були у напіврозваленому стані, а всередині палацу зовсім не було меблів. Крім того, деякий час точилися інтриги щодо повернення палацу у розпорядження цивільного губернатора, а гімназії — на Поділ. Врешті 26 вересня пройшло освячення приміщення гімназії і перші 40 гімназистів почали заняття.
У 1811 році на Подолі сталася величезна пожежа, яка знищила майже все Нижнє місто. Коли пішли чутки про можливі підпали в інших районах міста, біженці з Подолу та мешканці Печерська влаштували на подвір'ї та в саду гімназії табір. Однак після Подільської пожежі прибічники «подільського» варіанту розміщення гімназії почали нові інтриги: спочатку висувалися пропозиції віддати Кловський палац під поштову контору, потім — розмістити в ньому черниць подільського Флорівського монастиря, а пізніше навіть ставили під сумнів право гімназії на володіння палацом і садом. Для припинення інтриг це право було підтверджене імператорською грамотою.
30 січня 1812 року відбулося урочисте відкриття Київської вищої гімназії (з 1828 року — Першої чоловічої).
Під час війни 1812 року в палаці тимчасово розташовувався військовий шпиталь та тюрма для військовополонених; 5 липня 1813 року Кловський палац було повернуто гімназії.
У 1833 році імператор Микола I затвердив статут Київського університету, тому міська управа мала призначити ділянку для зведення будівлі університету. Але Київський навчальний округ уже володів земельною ділянкою — Кловським палацом та землями навколо нього. Тому вийшло розпорядження міністерства, за яким округ віддавав частину своїх земель на Клові міській управі, а натомість отримував ділянку для будівництва університету. 1834 року на колишніх землях гімназії було прокладено низку вулиць, зокрема сучасну вулицю Пилипа Орлика.
У Київській гімназії в ті часи викладали М. Берлинський, М. Костомаров, навчалися майбутні міністр фінансів М. Бунге, історик М. Закревський, історик літератури М. Стороженко, художник М. Ге, літератор Василь Авсієнко, педагог В. Беренштам, дипломат Володимир Велецький, скульптор П. Забелло, актор Іполит Монахов, педагог О. Тулуб, історик Віталій Шульгін, директор Колегії Павла Ґалаґана І. Ничипоренко.
У 1857 році гімназію було переведено до нового, більш просторого будинку по сучасному бульварі Шевченка, 14. Того ж року в приміщенні палацу була влаштована 2-а Київська виставка сільських і ремісничих творів.
Жіноче училище
В 1858 році на Липках сталася велика пожежа, від якої значно постраждав Кловський палац. Від будівлі залишилися лише стіни, дахове залізо та трохи будівельного лісу. Палац тоді ще належав гімназії, його подальша доля була невизначена.
У липні 1860 року до генерал-губернатора І. Васильчикова звернувся митрополит Ісидор з проханням повернути будівлю Кловського палацу у володіння духовного відомства, для влаштування тут церкви для липських парафіян, чиєю церквою була досить далека церква Спаса на Берестові.
Міська рада підтримала це прохання, але проти виступив навчальний округ — його попечитель М. Пирогов мав намір влаштувати в Києві 3-ю чоловічу гімназію. Він у березні 1861 року звернувся до міністра народної освіти Є. Ковалевського з проханням про відкриття 3-ї гімназії у відновленому Кловському палаці, вартість реставрації якого, за підрахунками архітектора навчального округу П. Шлейфера, становила 42 тис. рублів. Міністр підтримав це прохання, проте духовне відомство, користуючись впливом обер-прокурора Синоду графа Олександра Толстого, домоглося свого, хоча й частково.
13 січня 1862 року імператор Олександр II ухвалив передати Кловський палац духовенству, проте не під церкву, а для влаштування жіночого училища.
Училище, де навчалися дівчата духовного звання, відкрилося у 1861 році і перебувало у тимчасовому приміщенні при Софійському соборі. 1863 року закінчився ремонт у Кловському палаці і училище переїхало туди. 22 вересня палац був освячений, тут було влаштовано училищну церкву Святих Жон-Мироносиць.
Перебудови палацу
У лютому 1864 року єпархіальний архітектор П. Спарро розробив проєкт перебудови і розширення Кловського палацу, проте проєкт визнали занадто дорогим. Після переробки і зниження кошторису проєкт знову було відхилено і передано на експертизу до Комітету зі спорудження Володимирського собору.
Архітектор Олександр Беретті, який будував собор, запропонував свій варіант, який було погоджено, і влітку 1865 році почалися будівельні роботи. З західного фасаду до училища були прибудовані дві прибудови, внаслідок чого прямокутна до того будівля набула форми літери «П».
У вересні 1872 року архітектор Василь Дейнека підготував ще один проєкт перебудови палацу, за яким до лівого і правого боків головного фасаду прибудовувалися дві триповерхові прибудови, а посередині споруджувався третій поверх. Цей проєкт було втілено в життя у 1873—1875 та 1878 роках, але третій поверх був заввишки лише 3,5 аршини (2,45 м).
У 1897 році замість дерев'яних сходів були споруджені кам'яні.
1900 року єпархіальний архітектор Є. Єрмаков прибудував до північного крила одноповерхову лікарню.
1901 року він зробив низку перебудов, які значно змінили вигляд палацу: третій поверх було надбудовано до нормальної висоти, горище на третьому поверсі головного фасаду переобладнано під спальні, середню частину головного корпусу розширено вглиб двору, в церкві піднято стелю з хорами, збільшено приміщення їдальні та рекреаційної зали, збільшено вестибюль, головні сходи з чавуну замінили на кам'яні та перемістили до більш зручного місця.
1908 року за проєктом Єрмакова були надбудовані два поверхи над приміщенням лікарні (яка до цього була одноповерховою), у 1909 році дерев'яну підлогу замінили на паркетну, у 1910 році проведено електричне освітлення замість газового.
XX століття У 1917 році жіноче училище було розформовано. У січні 1918 році в Кловському палаці пройшов Український церковний собор.