M46 «Генерал Паттон» (M46 General Patton I; Patton I) — середній танк США другої половини 1940-х років. Був названий на честь генерала Джорджа Паттона, зазвичай скорочувалося до «Паттон». Перший танк, створений в США після закінчення Другої світової війни, M46 був розроблений в 1948–1949 роках та являв собою модернізований танк M26 часів війни. M46 відрізнявся від свого попередника насамперед новою силовою установкою та вважається першим в лінії «Паттон» — середніх та основних бойових танків США, які вироблялися до початку 1980-х років.
M46 серійно вироблявся в 1949–1951 роках, всього було випущено 1168 танків цього типу в двох модифікаціях. Шасі M46 використовувалося також при розробці ряду спеціалізованих бронемашин, жодна з яких не була, проте, запущена в серійне виробництво. M46 активно використовувалися військами США в Корейській війні 1950–1953 років, а також перебували на озброєнні американських військ в Європі. До 1952 року M46 був основним танком США, але з появою досконалішого танка M47 «Паттон II», отриманого шляхом установки башти дослідного танка T42 на модифіковане шасі M46, був незабаром витіснений ним у військах та повністю знятий з озброєння наприкінці 1950-х — початку 1960-х років. На експорт M46 не поставлялися, за винятком тимчасової передачі 8 танків Бельгії для підготовки екіпажів.
Історія створення
На кінець Другої світової війни найсучаснішим танком на озброєнні США був M26. Розроблений на завершальному періоді війни як новий середній танк, він був для підняття бойового духу військ тимчасово перекласифікований у важкий у зв'язку з практичною відсутністю придатних до бою важких танків, але після війни в травні 1946 року був повернений до колишньої класифікації. Всього під час серійного виробництва, що завершилося у жовтні 1945, було випущено 2212 M26, після закінчення війни залишилися найпотужнішими танками на озброєнні США, хоча в чисельному відношенні основу американських бронетанкових військ продовжували складати набагато чисельніші M4.
Ще з січня 1945 року в рамках програми по створенню танків для післявоєнного періоду, опрацьовувався проєкт 45-тонного середнього танка, який повинен був мати лобову броню, еквівалентну 203 мм, стабілізовану в двох площинах 76-мм гармату, здатну на відстані 900 метрів пробити 203-мм броню з нахилом в 30 ° і забезпечену оптичним далекоміром. Планувалася також розробка танкового радіодалекоміра та балістичного обчислювача, автомата заряджання до гармати та спеціальних танкових двигунів — газотурбінних та багатопаливних поршневих. У реальності ж закінчення війни призвело до різкого скорочення військових витрат. При цьому, основні зусилля військових та основна частина доступного фінансування були зосереджені на розвитку ядерної зброї, в ролі носіїв якого виступали ВПС та ВМС. Армії ж діставалася порівняно мала частина фінансування, як через відсутність у неї ролі в ядерних силах, так і через невизначеність поглядів на майбутнє сухопутних військ в умовах ядерної війни.
Тим не менш, M26, що стояв тоді на озброєнні, неповністю задовольняв військових; найбільші нарікання викликала його низька рухливість, викликана застосуванням недостатньо потужного двигуна Ford GAF, що забезпечував 42-тонному танку питому потужність лише в 10,8 к.с./т. Крім цього, незадовільними вважалися маневреність танка і його запас ходу. В умовах відсутності коштів на розробку та постановку у виробництво нового, досконалішого танка, було вирішено обмежитися удосконаленням M26. Для вирішення проблеми рухливості був використаний новий спеціалізований танковий двигун повітряного охолодження AV-1790, розроблений фірмою Continental Motors, у поєднанні з гідромеханічною трансмісією CD-850. При дещо меншій довжині силової установки, AV-1790 розвивав потужність в 704 (810) к.с. проти 450 (500)Відповідно, повна і корисна потужність двигунів у старого двигуна, а трансмісія CD-850 забезпечувала більш ефективне маневрування. Така силова установка раніше вже була випробувана на серії дослідних важких танків T29, що розроблялися в період війни та перші повоєнні роки. Програма модернізації M26 була ініційована у січні 1948 року. Для установки в середньому танку двигун та трансмісія тестувалися в модернізованому M26, що отримав позначення M26E2 і доставленому на Абердинський полігон у травні 1948 року. Випробування M26E2 виявили численні проблеми з надійністю нової силової установки, звичайні при розробці повністю нового обладнання, але в цілому, результат їх був визнаний позитивним. На модернізований танк передбачалося встановити потужнішу 90-мм гармату T54, яка забезпечувала каліберним бронебійним снарядам початкову швидкість в 975 м/с проти 853 у старої M3. Як варіант, розглядалася також установка 76,2-мм гармати з довжиною ствола 70 калібрів та балістикою морського зенітної гармати. Однак навесні 1948 року було вирішено залишити стару гармату, обмежившись її модернізацією у вигляді установки ежектора та нового дульного гальма, а також введенням досконаліших прицілів. Причиною цього стало ймовірна відсутність настільки потужно броньованих потенційних цілей, які б виправдовували введення нової гармати з більш довгими та важкими снарядами.
Погіршення міжнародної обстановки до кінця 1940-х років викликало деяке підвищення пріоритету, відведеного танковій програмі і в рамках коштів, виділених на 1948 рік, був запланований випуск серії з 10 дослідних зразків нового танка, якому дали позначення T40. Від M26 майбутній танк відрізнявся новою силовою установкою та через повітряне охолодження двигуна зміна даху моторно-трансмісійного відділення, який практично повністю став складатися із жалюзі. Крім цього, вихлопні труби замість кормового листа були виведені в дах і в корму танка, через встановлені на надгусеничних полицях глушники. В ходовій частині між останнім опорним котком та ведучим колесом був доданий коток малого діаметра, що служив для збереження натягу гусениці при поворотах. Крім цього, танк отримав модернізовану гармату і прицільні та спостережні прилади, частина M26 була згодом теж переозброєна цими приладами.
Прототипи збиралися Детройтським арсеналом. Другий дослідний зразок T40 прибув на Абердинський полігон 2 серпня 1949 року і був використаний для технічних випробувань, а третій зразок, який прибув 8 вересня, був навантажений до бойової маси в 43,4 тонни та вступив на тривалі випробування надійності. Решта сім T40 теж були використані в різних випробувальних програмах на Абердинському полігоні, Детройтському арсеналі і в Форт-Ноксі, а останній зразок був залишений на заводі для переобладнання в прототип броньованої інженерної машини T39. Вісім з прибулих на полігон прототипів були пізніше повернуті на завод та модернізовані до стандарту M46A1, а той, що залишився, був перероблений для випробувань силової установки для перспективного середнього танка T42. За результатами випробувань, протоколом Комітету Озброєнь № 32312 від 30 липня 1949 року, T40 був стандартизований під позначенням середній танк M46 (). Тим же протоколом M46 було присвоєно назву «Генерал Паттон» () на честь генерала Джорджа Паттона. M46 став першим танком США, що одержав крім індексу ще й офіційну назвуРаніше Армія США привласнювала бронетехніці лише індекс. Назви ж, такі як «Шерман», «Стюарт» або «Першинг», використовувалися лише для поставок за програмою ленд-лізу, хоча надалі вони й отримали широке розповсюдження як неофіційні.
Серійне виробництво
З прийняттям на озброєння M46, кошти на випуск першої серії з 800 танків були включені до бюджету 1949 року. Крім цього, планувалося в 1950 році модернізувати 1215 M26 до стандарту M46. Виробництво M46 здійснювалося Детройтським арсеналом. Перші серійні танки були відправлені на Абердинський полігон на початку листопада 1949 року, а до червня 1950 року, коли почалася Корейська війна, були випущені вже 319 M46. За деякими даними, при виробництві M46 використовувався запас броньових корпусів і башт танків M26, що залишився після припинення виробництва останніх із закінченням війни. Серійні M46 були практично ідентичні T40, відрізняючись лише круглими лючками для доступу до трансмісії замість квадратних. Однак початок Корейської війни завадив планам переобладнання M26, що були терміново потрібні для посилення військ як в Кореї, так і в Європі, на випадок розростання масштабів конфлікту, що видавалося в той час імовірним. У ході серійного виробництва M46 трансмісія CD-850-3 була замінена наCD-850-4, а передавальне число бортових передач зменшено з 3,95:1 до 4,47: 1.
Незважаючи на зрив планів переобладнання M26, видача додаткових замовлень на виробництво M46, який вважався до того часу багато в чому застарілим, не планувалася. Але роботи по перспективному танку T42 були припинені, а підготовка до виробництва перехідного танка, майбутнього M47, вимагала часу. Крім того, за результатами полігонних випробувань та досвіду експлуатації у військах був накопичений ряд пропозицій з удосконалення M46 без внесення в його конструкцію глибоких змін. У цих умовах, у лютому 1951 року було вирішено видати замовлення на виробництво з 1 квітня того ж року 360 поліпшених M46, яким пізніше був привласнений індекс M46A1, щоб уникнути виникнення плутанини між обома версіями. M46A1 відрізнявся від першої модифікації установкою модифікованого двигуна AV-1790-5B, поліпшеної системи охолодження масла, більш ефективних гальм та протипожежного устаткування, нової панелі приладів механіка-водія та оптимізованої схеми електропроводки корпусу та башти. Зовні M46 і M46A1 були ідентичні та відрізнялися лише за заводськими номерами, у M46A1 вони починалися з № 30163849.
Конструкція
M46 мав класичне компонування, з розташуванням моторно-трансмісійного відділення в кормовій частині, а бойового відділення та відділення управління — в лобовій частині машини. Екіпаж танка складався з п'яти осіб: командира, навідника, заряджаючого, механіка-водія та помічника водіяза радянською термінологією — курсового стрільця.
Броньовий корпус і башта M46 мав протиснарядний диференційований броньовий захист. Броньовий корпус танка збирався за допомогою зварювання з литих та вальцованих деталей гомогенної броньовий сталі. Лобова частина корпусу і дах відділення управління представляли собою цільний виливок. Товщина верхньої її частини становила при куті нахилу 46 ° до вертикалі, а виступи в районі вентилятора — при куті нахилу в 25 °. У нижній частині товщина деталі становила при нахилі в 53 °. З декількох литих деталей збиралося також підбаштове кільце та верхня частина бортів в районі бойового відділення, інша ж частина бортів збиралася з вальцованих бронелистів. Борти корпусу, як в литій, так і вальцованій частині, мали товщину в районі відділення управління та бойового відділення та в районі моторно-трансмісійного відділення. Корма корпусу складалася з двох вальцованих бронелистів: вертикального верхнього товщиною та нижнього, що мав товщину та нахил 62 °. Днище корпусу по всій довжині мало коритоподібного форму та збиралося вальцованих листів товщиною під відділенням управління та — під моторно-трансмісійним відділенням. Дах корпусу мав товщину , але над моторно-трансмісійним відділенням майже повністю складався з жалюзі. Товщина литих деталей, через недоліки ливарної технології, на практиці могла коливатися, різниця доходила до декількох міліметрів для найтовстішої лобової деталі.
Суцільнолита башта M46 мала циліндричну форму з легкою конусністю, розвиненою кормовою нішею та зворотним скосом в нижній частині на всьому протязі бортів та корми. Лобова частина башти мала наведену товщину , борти та корма — , з незначними кутами нахилу: 0… 5 ° для лівого борту, 5… 8 ° для правого і 0… 5 ° для корми. Дах башти мав товщину . Лита маска гармати складалася з нерухомої частини, що кріпилася болтами до лоба башти і рухомої, що мала циліндричну форму та товщину .