Реди́ф ( — букв. «той, хто сидить за вершником») — повторювання слова або кількох слів наприкінці кожного рядка в тюркомовній, арабській класичній та сучасній східній поезії, поширене, скажімо, в газелі.
Застосований у першому бейті, редиф без будь-яких змін має перейти весь вірш, як в одному з творів Гафіза, перекладеному В. Мисиком: Днів, що з друзями провів, не забувай! Тих далеких любих днів не забувай! Як уста твої отруїть сум, Тих, із ким ти пив і їв, не забувай! Хай тебе вже й не пригадає ніхто, Ти й тепер їх, як братів, не забувай! (…).
Джерела Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 586