Русифікація Білорусі, зросійщення Білорусі, докладніше москалізаціяІван Касяк, Канстанца // «З гісторыяй на „Вы“» (артыкулы, дакументы, успаміны). Выпуск трэці. — : «Мастацкая літаратура», 1994 г. Валеры Буйвал, Інфармацыйная камісія Кансэрватыўна-Хрысьціянскай Партыі — БНФ. Прэс-рэліз за жнівень 2005 г.Лідзія Савік, Рыцарам Айчыны прысвячаецца… // «Народная Воля» № 17—18, 3 лютага 2009 г. Ніна Баршчэўская, Суадносіны паміж мовай і нацыянальнай тоеснасьцю — 2 // «Беларуская рэдакцыя Польскага радыё», 13 траўня 2009 г. або росіїзація () — політика навмисного відриву білоруського народу від історичних традицій, культури і мови та насадження російської мови з її культурою . 90 % білоруських дітей у дитсадках та яслах виховують російською мовою, 86 % білоруських школярів навчають російською мовою, 99,9 % білоруських студентів у вишах навчають російською мовою.
Передумови Прагнення правителів Московської держави протистояти об'єднанню східнослов'янських земель навколо Великого Князівства Литовського стало причиною численних військових конфліктів. При цьому Москва намагалася ідеологічно обґрунтувати свою військову експансію. Керівники Московської митрополії, яка фактично утворилася під владою Золотої Орди в результаті переїзду митрополита із захопленого і пограбованого Києва до Володимира на Клязьмі (ближче до ординської столиці Сараю), титулувалися «Митрополитами Київськими і всієї Русі» (хоча самовільне перенесення єпископської катедри забороняється правилом 82 Картагенського соборуМартос А. Беларусь в исторической государственной и церковной жизни. — Буэнос-Айрес, 1966. — Минск: Белорусский Экзархат Русской Православной Церкви, 1990. С. 88.) і на підставі цього прагнули підпорядкувати собі Литовську (Київську) митрополію, створену на вільних від ординського панування землях. Внаслідок суперечностей з Константинополем, який визнав незалежну від Орди Литовську митрополію, 1448 року Московська митрополія в односторонньому порядку вийшла з-під юрисдикції Константинопольського патріархату (в документі Московського собору 1459 року колишня митрополія вперше називається «Церквою Московською»Мартос А. Беларусь в исторической государственной и церковной жизни. — Буэнос-Айрес, 1966. — Минск: Белорусский Экзархат Русской Православной Церкви, 1990. С. 116.), за що православні церкви перестали вважати її канонічною і визначили як схизму . У відповідь на це в кінці XV ст. в Москві з'явилася концепція «Третього Риму», згідно з якою вона проголошувалася єдиною істинною спадкоємицею Риму і Константинополя («Другого Риму») і захисником чистоти православ'яГнідець Р. Св. Хрест, його форма та різновиди в Україні // Греко-Католицька Традиція. № 9 (193), вересень 2013 р.. До релігійного чинника Москва також намагалася приєднати династичний: на підставі приналежності до династії Рюриковичів московські правителі оголошували себе спадкоємцями київських князівАрлоў У. Краіна Беларусь. Вялікае Княства Літоўскае. — KALLIGRAM, 2012. С. 224.
У Російській імперії
28 травня 1772 року після першого поділу Речі Посполитої російська імператриця Катерина II підписала Указ, згідно з яким усі губернатори «колишніх польських» (тобто — білоруських) губерній зобов'язувалися укладати свої вироки, ухвали і накази тільки російською мовою. Жителям дозволялося користуватися своєю мовою і своїми законами, тільки якщо це не стосувалося сфери влади. 8 травня 1773 року Катерина II підписала черговий Наказ «Про заснування в Білоруських губерніях губернських і провінційних земських судів», де було ще раз зазначено про обов'язкове використання в діловодстві виключно російської мови«Дакументы і матэрыялы па гісторыі Беларусі». Т. 2. — , 1940 г. .
Катерина II прагнула до об'єднання приєднаних земель з іншими частинами Російської імперії, але робила це обережно і поступово. З придушення повстання 1794 року ця політика проводилася більш завзято і наполегливо із застосуванням каральних заходів. Росія офіційно заперечила білоруську націю і білоруську мову; чиновники білоруського походження звільнялися з державних установ і замінювалися російськимиКрыжаноўскі Мікалай, Жывая крыніца ты, родная мова // «Народная Воля» № 65—66, 1 траўня 2008 г. .
Павло I і Олександр I не приймали значних заходів проти поширення польської культури і мови, тому польський вплив на білоруських землях за його винищення в часи Катерини II досить швидко відновився, і до кінця першої чверті XIX в. польський вплив перевищував російський.
По приходу до влади в грудні 1825 року Миколи I наступ на білоруську і польську культуру відновився і особливо посилився з придушенням визвольного повстання 1830—1831 років. Політика Миколи I була спрямована на посилення русифікації та уніфікації земель Білорусі. 16 вересня 1831 року утворився особливий «Західний комітет», завданням якого було «зрівняти Західний край у всьому із внутрішніми великоросійськими губерніями». Міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв підготував для згаданого Комітету спеціальний «Нарис про засоби зросійщення Західного краю» ()Миллер А. И., «Планы властей по усилению русского ассимиляторского потенциала в Западном крае» // «Украинский вопрос» в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина XIX века). — г. : изд. «Алетейя», 2000 г. .
25 червня 1840 році Микола I видав Указ, згідно з яким всі справи як в урядовій, так і в судовій частині, а також взагалі всі акти, якого б роду і найменування вони не були, треба було писати тільки російською мовою. В офіційній документації заборонялося користуватися словами «Білорусь» і «білоруси». Білорусь отримала назву «Північно-Західний край», одночасно скасовувалася дія Статуту Великого Князівства Литовського.
Крім того, Микола I затвердив Постанову про переселення в Білорусь «» .
За Олександром II спостерігалися певні послаблення в русифікаційних процесах, але політика уніфікації та інтеграції західних губерній з іншими територіями Російської імперії все ще тривала.
З придушенням національно-визвольного повстання 1863—1864 років процес русифікації очолив генерал-губернатор Михаїл Муравйов, названий сучасниками шибеником і людожером«Гісторыя Беларусі» (у кантэксце сусветных цывілізацый). Вучэбн. дапаможнік / В. І. Галубовіч, З. В. Шыбека, Д. М. Чаркасаў і інш.; Пад рэд. В. І. Галубовіча і Ю. М. Бохана. — : «Экаперспектыва», 2005 г. С.257. . Особливу увагу начальник «Північно-західного краю» приділяв зросійщенню освіти, широко відомим є його девіз:
Муравйов запросив до Вільнюса представника консервативного напрямку в «західно-росизмі» () Ксенофонта Говорського і сприяв перенесенню його київського видання «Вісник Південно-Західної та Західної Росії» () під новою назвою «Вісник Західної Росії» (). Однак, незважаючи навіть на введення обов'язкової передплати для духовенства і чиновників, журнал не мав популярності, і в 1871 році його закрилиБелазаровіч В. А., «Гістарыяграфія гісторыі Беларусі»: вучэб. дапаможнік; Установа Адукацыі «Гродзенскі Дзярж. Ун-т імя Я.Купалы». — г. Гродна: ГрДУ, 2006 г. — С.133. .
Звертаючись до білоруського дворянства Муравйов говорив:
Істотними факторами русифікації в «Північно-західному краї» були підвищені (порівняно з метрополією) зарплати і всілякі привілеї для чиновників-вихідців з центральної Росії, а також — статус російського війська, численні гарнізони якого стали розміщувати в білоруських містах і містечках .
Релігія Небезпечною перешкодою на шляху русифікації білорусів була греко-католицька церква, яка виділяла їх серед поляків та росіян. Греко-католики становили близько 80 % білоруських християнПаноў С. В., «Матэрыялы па гісторыі Беларусі»; пад навук. рэд. М. С. Сташкевіча, Г. Я. Галенчанкі. — : «Аверсэв», 2003 г. — С.140. .
Ще за управління Катерини II у православ'я російського зразка примусово перевели близько півмільйона білорусів. Попутно йшла обробка греко-католицьких ієрархів, частина яких в результаті перейшла на службу царизму. У боротьбі з греко-католицизмом особливо відзначився єпископ українського походження Йосип Семашко. Він ввів російську мову в духовних семінаріях та церковних звітах. Священики отримали наказ справляти богослужіння з Служебників, надісланих з Москви. З греко-католицьких святинь викидали бічні вівтарі, ламали органи. Незгодних судили як церковних і державних злочинців Росії .
Білоруські віруючі відповіли на релігійний терор опором. Так, за спробу примусити їх увійти в православ'я селяни-греко-католики з маєтку Єзерище постановили втопити полоцького православного єпископа Смарагда і вітебського генерал-губернатора Шредера, які ледве змогли втекти. У грудні 1834 року на дворянських виборах у Вітебську 172 шляхтичі підписали документ протесту проти переслідування греко-католиків. Російський окупаційний уряд відреагував погрозами суду та секвестрації майна. Проте з 680 священиків Полоцької греко-католицької єпархії в 1838 році за приєднання до православ'я підписалися тільки 186 осіб.
12 лютого 1839 року російська державна влада організувала Полоцький церковний собор, який під фіктивною правочинністю почав компанію насильної ліквідації унійної церква. Згідно з його Постановою всі білоруські віруючі-греко-католики підпадали під релігійну дискримінацію, та примусово мали приєднатися до Московського патріархату, «щоби перебувати відтепер у слухняності Святійшому Урядовому Всеросійському Синоду» ().
Протестуючи проти цієї Постанови, понад мільйон греко-католиків перейшли після Полоцького собору в римо-католицтво, щоби не бути в РПЦ МП. Про знущання з білорусів-греко-католиків писали навіть діячі російської культури — Лев Толстой, Олександр Герцен (який назвав Семашко «Іудою во Христі»). Збереглися численні свідчення фізичного насильства і примусу з боку російської влади :
Тим часом Московському патріархатові державна російська влада доручила головну роль у русифікації і денаціоналізації білорусів. У 1840 р. була заборона виголошувати білоруською мовою церковні проповіді. Єпископи вимагали від священників та їхніх дружин користуватися російською мовою і в приватному житті, щоби дати приклад парафіянам. Відомо, що за участь у придушенні національно-визвольного повстання 1863—1864 років вказаний Семашко надав російські державні медалі 496 духовним особам своєї єпархії.
Знищення греко-католицизму поділило білоруський народ на православних і католиків, що стало однією з головних причин слабкої національної згуртованості білорусів.
Освіта В 1832 році російська влада закрила Вільнюський університет і низку середніх навчальних закладів. Проводилась масова ліквідація греко-католицьких і василіянських шкіл, які прихильно ставилися до білоруської мови та культури. Посилився контроль за освітою з боку Московського патріархату. Разом з тим закриття шкіл не завжди здійснювалася зі створенням відповідної кількості російських навчальних закладів, що в підсумку негативно позначалося на загальному освітньому рівні білоруського населення. Царська влада вислала багатьох місцевих учителів, а на їх місце направили вихідців з центральних російських губерній«Гісторыя Беларусі» (у кантэксце сусветных цывілізацый). Вучэбн. дапаможнік / В. І. Галубовіч, З. В. Шыбека, Д. М. Чаркасаў і інш.; Пад рэд. В. І. Галубовіча і Ю. М. Бохана. — : «Экаперспектыва», 2005 г. — С.237. .