«Queen» (вимовляється «Квін», ) — британський рок-гурт, створений 1971 року в Лондоні. Від року заснування (1971) і до смерті Фредді Мерк'юрі (1991) склад гурту залишався незмінним: Мерк'юрі — вокал, фортепіано; Браян Мей — гітара, вокал; Роджер Тейлор — ударні, вокал; Джон Дікон — бас-гітара, бек-вокал. «Queen» створював свої ранні роботи під впливом від прогресивного року, хардроку і важкого металу, але поступово перейшов до традиційнішого і радіоформатного звучання, запозичивши елементи інших стилів, зокрема арена-рок і поп-рок.
До заснування «Queen» Браян Мей і Роджер Тейлор грали разом у гурті «Smile». Фредді Мерк'юрі (тоді ще Фаррук Балсара) був фаном гурту і заохочував їх експериментувати з складнішою сценічною і звукозаписувальною технікою. 1970 року Мерк'юрі приєднався до гурту і запропонував «Queen» як нову назву, а також придумав своє сценічне ім'я. Джон Дікон приєднався до них перед записом однойменного дебютного альбому 1973 року. Уперше «Queen» потрапив до чарту Великої Британії з другим альбомом «Queen II» 1974 року. Та справжнє міжнародне визнання їм принесли альбоми «Sheer Heart Attack» пізніше того ж року і «A Night at the Opera» 1975 року. До останнього ввійшла пісня «Bohemian Rhapsody», яка залишалася на першій сходинці чарту UK упродовж дев'яти тижнів і популяризувала жанр музичного відеокліпу.
Альбом 1977 року «News of the World» містив пісні «We Will Rock You» і «We Are the Champions», які стали гімнами на спортивних змаганнях. До початку 1980-х років «Queen» вже був одним із найвизначніших стадіонних рок-гуртів у світі. «Another One Bites the Dust», що вийшов 1980 року, є їхнім найкраще продаваним синглом, тоді як їхній альбом-компіляція 1981 року «Greatest Hits» належить до числа у Великій Британії і вісім разів ставав платиновим у США. Їхній виступ на концерті 1985 року «Live Aid» різні музичні видання називають одним із найвизначніших в історії рок-музики, а за опитуванням музичної індустрії 2005 року — він найкращий. 1991 року Мерк'юрі помер від пневмонії, ускладнення СНІДу, а Дікон завершив виступи 1997 року. Відтоді Мей і Тейлор під час кількох турів виступали як «Queen» разом з вокалістами Полом Роджерсом і Адамом Ламбертом.
Гурт випустив 18 альбомів, 18 синглів і 10 DVD, які посідали першу сходинку в чарті. За різними оцінками кількість їхніх проданих записів становить від 150 до 300 мільйонів копій, що робить їх одним із найпродаваніших музичних артистів у світі. 1991 року «Queen» отримали від Британської асоціації виробників фонограм нагороду «За видатний внесок у британську музику». 2001 року їх введено в Залу слави рок-н-ролу. Кожен член «Queen» написав по кілька синглів, і всі чотири члени гурту були введені в Зал слави піснярів у 2003 році. 2005 року гурт здобув премію «Айвор Новелло» за видатну колекцію пісень від Британської Академії піснярів, композиторів і авторів, а 2018 року їм вручили премію «Греммі» за досягнення протягом життя.
Історія
1968—1971: формування
Знайомство членів-засновників «Queen» відбулося у Західному Лондоні наприкінці 1960-х років. Перед цим, у 1963 році гітарист Браян Мей виготовив власну гітару («») разом зі своїм батьком, а наступного року він разом зі співаком Тімом Стаффеллом сформували музичний гурт «1984» (названий на честь однойменного роману Джорджа Орвелла). На початку 1968 року Мей припинив участь в рамках проєкту «1984», щоб зосередитися на здобутті вченого ступеня з фізики та інфрачервоної астрономії в Імперському коледжі й вирішив сформувати новий гурт, який міг би створювати свій власний музичний матеріал. В результаті з'явився гурт «Smile» («Усмішка»), до якого він включив Стаффелла (як вокаліста та басиста) та клавішника Кріса Сміта, але для повного складу їм бракувало барабанщика. Мей повісив у коледжі на дошці оголошення про потребу барабанщика «на зразок Мітчелла або Бейкера», на нього відгукнувся студент-стоматолог Роджер Тейлор. Сміт залишив «Smile» на початку 1969 року, ще напередодні концерту цього колективу у Королівському Альберт-голлі, де тоді також виступили гурти «» та «».
Під час навчання у , що у західному Лондоні, Стаффелл потоваришував із однокурсником Фредді Балсарою, який був парсом родом із Занзібару, що емігрував у Велику Британію з Індії. Балсара, який протягом року вивчав моделювання одягу, а потім перейшов на вивчення графіки та дизайну, незабаром став пристрасним шанувальником «Smile». Надалі Балсара запропонував себе приєднати до гурту, як головного вокаліста, але Мей не міг тоді прийняти цю пропозицію, оскільки сумнівався, що Стаффелл погодиться відмовитися від цієї ролі. Того ж періоду Балсара разом з Тейлором почали тримати кіоск на .
1970 року Стаффелл залишив «Smile», відчувши інтерес до музики в стилі соулу і ритм-енд-блюзу, які суперечили хард-роковому звучанню гурту, а також через тривалу відсутність успіху колективу. Разом із колишнім барабанщиком «Bee Gees» він сформував гурт «». Решта учасників «Smile» вирішили включити до свого складу Балсару як головного вокаліста та друга Тейлора — Майка Гроуза, як басиста. Перший виступ четвірки відбувся на заході зі збору коштів у Труро 27 червня 1970 року. Балсара запропонував перейменувати гурт на «Queen». Інші учасники спочатку сумнівалися, але погодилися на це, після його слів: «Це чудово, дорогенькі, людям сподобається це». У той же час, натхненний рядком «Мати Меркурія, подивися, що вони зі мною зробили» у пісні «My Fairy King», він вирішив змінити своє прізвище на Мерк'юрі. Перший концерт гурту, під новою назвою «Queen», відбувся 18 липня у Лондоні. Ранній список пісень «Queen», які вони виконували на концертах, складався з матеріалу, який пізніше увійшов до їх перших двох альбомах, а також різних рок-н-рольних каверів, таких як «» Кліффа Річарда та «The Shadows». Перші виступи «Queen» привернули увагу продюсера , якого зацікавило звучання гурту й він вважав, що їм потрібен інший басист. Після трьох живих виступів Майк Гроуз вирішив не продовжувати роботу в складі гурту і його замінив басист Баррі Мітчелл (колишній учасник гурту «»). Загалом Мітчелл зіграв тринадцять концертів у складі «Queen» із серпня 1970 року до січня 1971 року. Своєю чергою Мітчелл залишив гурт у січні 1971 року, після чого протягом двох живих виступів його на бас-гітарі замінив Даг Богі.
1971—1974: «Queen» і «Queen II»
У лютому 1971 року до «Queen» приєднався Джон Дікон. Крім того, що він був досвідченим басистом, попри свою спокійну поведінку, він доповнював гурт своїм добрим розумінням електроніки. 2 липня «Queen» відіграли свій перший концерт у класичному складі (Мерк'юрі, Мей, Тейлор та Дікон) у Суррейському коледжі, що знаходиться на околицях Лондона. Мей зателефонував Террі Їдону, звукоінженеру «Pye Studios», де записувалися «Smile», щоб дізнатися, куди він може порадити сходити «Queen» для запису. Відтоді Їдон переїхав до нового приміщення «» у Вемблі, і їм був потрібен гурт для тестування обладнання та кімнат для запису. Спочатку щодо цього він звертався до гурту «The Kinks», але так і не зміг їх вмовити. Тому він відповів що «Queen», можуть прийти і записати кілька демо в обмін на акустичні випробування студії. В результаті гурт записав п'ять своїх пісень: «Liar», «Keep Yourself Alive», «Great King Rat», «The Night Comes Down» і «Jesus». Під час запису гурт відвідали Джон Ентоні разом із , які надалі взяли участь у продюсуванні «Keep Yourself Alive», після чого почали просувати гурт в декількох компаніях звукозапису.
Надалі промоутеру Кену Тесті вдалося привернути до «Queen» увагу лейблу «Charisma Records», який запропонував гурту аванс у розмірі близько 25 000 фунтів стерлінгів, але музиканти відмовилася від пропозиції, оскільки вони розуміли, що пріоритетним для лейблу буде просування не їх, а гурту «Genesis». Потім Тесті вступив у переговори з представником студії «» , який запропонував «Queen» укласти угоду на запис та подальше видання їхнього матеріалу з «Neptune Productions», дочірньою компанією «Trident». Однак у «Queen» на той час не було менеджера, тому вони попросили, щоб «Trident» також взяли на себе цю функцію. Спочатку засновники студії, брати Шеффілди, не виявляли ентузіазму стати менеджерами, але в результаті погодилися на це, і 1 листопада 1972 року «Queen» підписали для цього ще одну угоду з «Trident Recording, Publishing and Management». Згідно з угодами гурт отримав повний доступ до найсучаснішого обладнання студії, своєю чергою менеджмент надавав їм найкращих продюсерів та звукоінженерів — за умови, що основна частина першої платівки гурту записуватиметься, коли студія буде порожньою. Згодом Роджер Тейлор схарактеризував ці перші «позапикові» студійні сесії як «золоту жилу». Після того, як альбом було завершено, брати Шеффілд почали шукати лейбл звукозапису, готовий випустити матеріал гуртуSheffield, Norman. Life on Two Legs. — 2013. — ISBN 978-0957513303.
1972 рік «Queen» розпочали з концерту у в Лондоні, на який прийшло всього шість осіб. Після ще кількох виступів вони припинили живі виступи на вісім місяців, щоб за участю Ентоні та Бейкера зосередитися над записом альбому. Під час сесій на «Trident», «Queen» зустріли Девіда Бові з його гуртом «», який там теж записувався, після чого вони прийшли до висновку, що їм просто необхідно створити альбом, який би справив на всіх враження, інакше вони б і надалі залишалися другорядним гуртом. На перших порах співпродюсери гурту Ентоні та Бейкер конфліктували з «Queen» (зокрема, з Меєм) щодо процесу запису альбому, причиною цього була недосвідченість гурту відносно студійної роботи. Здебільшого гурт відстоював свої спроби поєднувати процес технічного вдосконалення музики з практикою їхніх живих виступів, що призвело до ефекту, який Бейкер називав «перевиробництвом кухонної раковини». Створений альбом являв собою суміш геві-металу і прогресивного року. Гурт був незадоволений перезаписом треку «The Night Comes Down», через що в остаточній версії альбому використовувався його демозапис, створений ще на «De Lane Lea Studios». Інший трек, «Mad the Swine», був взагалі виключений з трек-листу альбому, через те що гурт та Бейкер не змогли дійти згоди відносно його . створив остаточний мікс для «Keep Yourself Alive» і продовжив роботу над кількома наступними альбомами «Queen». До січня 1972 року гурт остаточно завершив працю над створенням свого дебютного альбому, але контракт щодо його запису ще не був підписаний. Щоб привернути увагу компаній звукозапису, «Trident» замовили на 6 листопада «показовий» концерт в «», а потім 20 грудня був виступ у «».
Не чекаючи підписання угоди студії з лейблами, у лютому 1973 року «Queen» почали просувати свій поки що невиданий альбом на BBC Radio 1. Наступного місяця «Trident» вдалося укласти угоду з лейблом «EMI Records». 6 липня «Keep Yourself Alive» вийшла як сингл, а через тиждень вийшов альбом «Queen». На обкладинці розміщено знімок Мерк'юрі, під час виступу наживо на сцені, який зробив друг Тейлор Дуглас Паддіфут. Дікона вказали на обкладинці як «Диякона Джона» («Deacon John»), тоді як Тейлор вказав своє повне ім'я, «Роджер Меддоуз-Тейлор». Альбом добре прийняли критики; Гордон Флетчер з «Rolling Stone» назвав його «пречудовим», а чиказька «» назвала його «дебютом вищим за середній». Втім, широкої уваги публіки він не привернув, а сингл «Keep Yourself Alive» погано продавався. З нинішнього погляду ця пісня вважається родзинкою альбому і 2008 року журнал «Rolling Stone» помістив її на 31 місце в рейтингу «100 найвизначніших гітарних пісень всіх часів», описавши її як «варту рифів цілого альбому, вміщених в одну пісню». Альбом отримав золоту сертифікацію у Великій Британії та США.