Високий представник Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки

Висо́кий представни́к Сою́зу з пита́нь закордо́нних справ та полі́тики безпе́ки / Віцепрезиде́нт Європе́йської Комі́сії (HR/VP) — головний координатор та представник Спільної зовнішньої та безпекової політики (CFSP) в рамках Європейського Союзу (ЄС). Наразі цю посаду обіймає Кая Каллас.

Амстердамський договір, підписаний у 1997 році та набув чинності у 1999 році, створив посаду Високого представника з питань спільної зовнішньої та безпекової політики. Повноваження цієї посади були розширені Лісабонським договором, підписаним у 2007 році та набувши чинності у 2009 році, який встановив її нинішню назву та повноваження, включаючи місце віце-президента в Європейській комісії та голову ради міністрів закордонних справ ЄС. Першою особою, яка обійняла повну посаду Високої представниці Союзу з питань закордонних справ та безпекової політики, започатковану після набрання чинності Лісабонського договору, була Кетрін Ештон. На початку першого терміну на цій посаді цій особі допомагала Європейська служба зовнішніх справ (ЄСЗС), створена у грудні 2010 року.Gateway to the European Union, European External Axis Service – accessed 16 February 2011

Назва Офіційна назва Високого представника — «Високий представник Союзу з питань закордонних справ та політики безпеки». Раніше ця посада називалася Високим представником з питань спільної зовнішньої та політики безпеки, а згідно з Європейською конституцією мала називатися Міністром закордонних справ Союзу. Ця остання назва, як Міністр закордонних справ ЄС або Глава закордонних справ ЄС, досі використовується коментаторами та частинами мас-медіа як загальновідоме скорочення для цієї посади. У дипломатичних колах назва Високий представник еквівалентна назві . Оскільки Високий представник є віцепрезидентом Європейської комісії, посадову особу іноді називають HR/VP.

Роль Якщо держави-члени ЄС узгоджують зовнішні питання, Високий представник може виступати від імені ЄС у цій сфері, наприклад, вести переговори від імені держав-членів. Представник координує роботу спеціальних представників Європейського Союзу, а також інші призначення, такі як координатор з питань боротьби з тероризмом.

Окрім представництва ЄС на міжнародних форумах та координації Спільної зовнішньої та безпекової політики й Спільної політики безпеки та оборони, Високий представник:

віцепрезидент Європейської комісії учасник засідань Європейської ради відповідальний за спеціальних представників Європейського Союзу керівник Служби зовнішніх справ та делегації Голова Ради у закордонних справах Генеральний секретар Західноєвропейського Союзу (до скасування ЗЄС 30 червня 2011 року) Голова Європейського оборонного агентства Голова правління Інституту досліджень безпеки Європейського Союзу

Згідно з пропозиціями, внесеними у 2009 році шведським головуванням у ЄС, Високий представник контролюватиме штатне розклад та бюджет Європейської служби зовнішніх справ (ЄСЗС), а також пропонуватиме розмір бюджету, що буде виділено. Високий представник відповідає за призначення персоналу ЄСЗС та за контроль загальної зовнішньої політики (за винятком торгівлі, розвитку та розширення, яка має здійснюватися разом з комісією), включаючи ініціативи у сфері безпеки та обмін розвідувальними даними. Однак, хоча Високий представник може готувати ініціативи, рішення все одно повинні прийматися державами-членами в Раді. Високий представник також повинен звітувати перед Парламентом.Rettman, Andrew (23 October 2009) EU states envisage new foreign policy giant, EU Observer

Зі зростанням ролі Високого представника та його виключенням з Європейської ради, міністри закордонних справ країн-членів тепер не впевнені у своїй ролі порівняно з Високою представницею. На неофіційній зустрічі у Фінляндії було обговорено можливість їхньої участі в якості спеціальних посланців від імені Високої представниці. Це питання підтримала Ештон, яка заявила, що доки ЄС говорить одним голосом, не має значення, хто говорить.Mahony, Honor (15 March 2010) EU foreign ministers ponder their post-Lisbon role, EU Observer

Правовий ґрунт Договір про Європейський Союз, зі змінами, внесеними Лісабонським договором, у статті 15(2) передбачає:та у статті 18:

Історія Цю посаду було запроваджено відповідно до Амстердамського договору. У договорі зазначалося, що Генеральний секретар Ради Європейського Союзу повинен мати «функцію Високого представника з питань спільної зовнішньої та безпекової політики». Таким чином, Хав'єр Солана став першим постійним Високим представником. Спочатку ця посада мала набагато обмеженіший обсяг, ніж нинішня, створена у 2009 році Лісабонським договором.

Лісабонський договір

У Європейській Конституції пропонувалося об'єднати посаду Європейського комісара із зовнішніх відносин з Високим представником, щоб створити посаду Міністра закордонних справ та політики безпеки Союзу. Хоча Конституцію не було ратифіковано, Лісабонський договір, який її замінив, зберіг цю зміну під іншою назвою. Новий Високий представник Союзу із закордонних справ та політики безпеки все одно об'єднав би посаду Комісара із зовнішніх відносин з Високим представником і, як і Конституція, мав би підтримку від Служби зовнішніх справ.Honor Mahony: EU leaders scrape treaty deal at 11th hour, EU Observer, 23 June 2007 Нова роль також поглинула інші ролі у сфері зовнішніх справ, такі як головування в Раді із закордонних справ та представництво ЄС на міжнародних форумах, ролі, які раніше виконував міністр закордонних справ країни, що головувала в Європейському Союзі (разом з міністром закордонних справ країни, яка раніше головувала в Європейському Союзі, і тим, хто обійме її наступним).

Незважаючи на зміну назви, багато мас-медіа все ще називали його посадою міністра закордонних справ, і під час переговорів було вирішено, що Високий представник більше не буде також Генеральним секретарем Ради, а стане віце-президентом Європейської Комісії, заповнюючи тепер об'єднану посаду в Комісії.Honor Mahony: EU leaders scrape treaty deal at 11th hour, EU Observer, 23 June 2007 Об'єднання двох посад розглядається як подальше вирішення питання Кіссінджера:

Призначення Високого представника призначає Європейська рада кваліфікованою більшістю. Однак, щоб розпочати свою роботу в комісії, зокрема, як віцепрезидента, Високий представник повинен з'явитися перед Парламентом для відповіді на запитання, а потім пройти голосування Парламенту за схвалення запропонованого складу Комісії.

Базова місячна зарплата Високого представника встановлена на рівні 130%Council Decision of 1 December 2009 laying down the conditions of employment of the High Representative of the Union for Foreign Affairs and Security Policy, EurLex (вище, ніж у віцепрезидента, але менше, ніж у президента Комісії) від найвищого рівня публічної служби ЄС (16-й рівень, 3-й крок),Base salary of grade 16, third step is €17,697.68: European Commission: Officials' salaries – accessed 19 March 2010REGULATION No 422/67/EEC, 5/67/EURATOM OF THE COUNCIL, EurLex що становить 23 006,98 євро. Окрім цього, існують й інші надбавки, оскільки всі інші умови працевлаштування Високого представника узгоджені з умовами комісії. №ПортретІм'яТермінПартіяКомісіяДержава-членОбійняли посадуЗалишено посадуКаденціяЄвропейськаНаціональнаЯк Високий представник з питань спільної зовнішньої та безпекової політики – Генеральний секретар Ради ЄС–Юрґен Трумпф1 травня 199918 жовтня 1999 170 днівНезалежнийНезалежнийN/A–Хав'єр Солана18 жовтня 19991 грудня 2009 10 років, 44 днівPESPSOEN/AЯк Високий представник Союзу з питань закордонних справ та політики безпеки – Віцепрезидент Європейської комісії1Кетрін Ештон1 грудня 20091 листопада 2014 4 роки, 335 днівPESLabourДруга комісія Баррозу2Федеріка Моґеріні1 листопада 201430 листопада 2019 5 років, 29 днівPESPDКомісія Юнкера3Жозеп Боррель1 грудня 201930 листопада 2024 4 роки, 365 днівPESPSOEПерша комісія фон дер Ляєн4Кая Каллас1 грудня 2024досі REREFДруга комісія фон дер Ляєн

Хав'єр Солана Мадаріаґа (1999–2009) Амстердамський договір запровадив посаду Високого представника з питань спільної зовнішньої та безпекової політики для представлення ЄС на світовій арені. Було вирішено, що Генеральний секретар Ради буде Високим представником. Це означало, що тодішній Генеральний секретар Юрґен Трампф став першим Високим представником, хоча він пропрацював лише кілька місяців.

Першим постійним Високим представником був Хав'єр Солана Мадаріага, колишній Генеральний секретар НАТО. Його було призначено 4 липня 1999 року на Кельнській Європейській Раді Генеральним секретарем Ради та Високим представником. Він обійняв цю посаду 18 жовтня 1999 року, невдовзі після відставки з НАТО. Бюджет посади становив 40 млн євро, більшість з яких йде на операції на Балканах. Під час його перебування на посаді посада швидко розширилася, а кілька додаткових функцій були об'єднані з функцією Високого представника. З 25 листопада 1999 року його також було призначено Генеральним секретарем Західноєвропейського Союзу (ЗЄС), де він контролював передачу обов'язків від цієї організації до Спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП). У 2004 році його п'ятирічний мандат було поновлено; він також став президентом Європейського оборонного агентства на термін свого другого терміну.

У травні 2000 року адміністрація Клінтона заявила, що Солана був втіленням відомого бажання Генрі Кіссінджера мати номер телефону для розмови з Європою. У грудні 2003 року Солана опублікував Європейську стратегію безпеки, яка визначає основні пріоритети та основні загрози безпеці ЄС, включаючи тероризм. 25 березня 2004 року Солана призначив координатором з питань боротьби з тероризмом у рамках СЗБП та окреслив обов'язки де Вріса як впорядкування, організацію та координацію боротьби ЄС з тероризмом.

Він брав участь у переговорах щодо численних договорів про асоціацію між Європейським Союзом та різними країнами Близького Сходу та Латинської Америки, включаючи Болівію та Колумбію. Солана відіграв ключову роль в об'єднанні решти колишньої югославської федерації. Він запропонував Чорногорії утворити союз із Сербією замість повної незалежності, заявивши, що це було зроблено для того, щоб уникнути ефекту доміно, який може виникнути внаслідок вимог незалежності Косово та Воєводини. Місцеві мас-медіа саркастично назвали нову країну «Соланія».

21 січня 2002 року Солана заявив, що з ув'язненими в Гуантанамо слід поводитися як з військовополоненими згідно з Женевською конвенцією. ЄС заявив, що сподівається уникнути ще однієї війни, подібної до вторгнення в Ірак, завдяки цим та майбутнім переговорам, і Солана сказав, що найважчими моментами його роботи були між Сполученим Королівством та Францією, двома постійними членами Ради Безпеки ЄС. Так званий , декларація про підтримку країнами Східної Європи мети Сполучених Штатів щодо зміни режиму в Іраку, та , аналогічний лист від Сполученого Королівства, Італії та шести країн другого рівня, зазвичай розглядаються як ознака низької оцінки СЗБП. Солана діяв як «тихий дипломат», і його часто відтісняли на переговорах та відправляли на місії, які, як відомо, були неможливими.

Солана відіграв важливу роль у прагненні до врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту та продовжує бути головним розробником «» разом з ООН, Росією та Сполученими Штатами в рамках «Квартету» на Близькому Сході. 22 липня 2004 року він зустрівся з Аріелем Шароном в Ізраїлі. Шарон спочатку відмовився зустрічатися з ним, але зрештою визнав, що ЄС бере участь у «Дорожній карті». Солана розкритикував Ізраїль за перешкоджання президентським виборам у Палестині 9 січня 2005 року, але потім знову зустрівся з Шароном 13 січня.

У листопаді 2004 року він допомагав Сполученому Королівству, Франції та Німеччині у переговорах з Іраном щодо заморожування збагачення ядерних матеріалів. Того ж місяця він брав участь у посередництві між двома кандидатами в президенти щодо , а 21 січня 2005 року запросив нового президента України Віктора Ющенка обговорити майбутнє членство в ЄС.Clark, Wesley K., Waging Modern War.