Медіа-упередження () — це упередження журналістів та продюсерів новин ЗМІ в частині відбору подій та історій, які будуть висвітлені в сюжетах, та того, як вони будуть висвітлені. Термін «медіа-упередження» стосується всепроникного упередження, яке спотворює стандарти журналізму, а не точку зору окремого журналіста чи статті. Напрямок та ступінь медіа-упередження в різних країнах викликає запеклі дискусії.

Практичні обмеження нейтральності ЗМІ включають нездатність журналістів розповідати про всі наявні історії та факти та вимогу, щоб обрані факти були оформлені у зв'язний текстNewton 1989 Вплив державних органів, включно з прямою та непрямою цензурою, визначає медіа-упередження в деяких країнах, наприклад Північній Кореї, Бірмі«10 Most Censored Countries» , Committee to Protect Journalists, 2 May 2006, Росії, Китаї. На медіа упередження також впливають і ринкові сили — власники медіа-ресурсу, медіа-концентрація на міжнародному та національному рівні, підбір персоналу, вподобання цільової аудиторії та тиск рекламодавців.

Існує ряд міжнародних та національних спостережних організацій та груп, які вивчають та висвітлюють медіа-упередження.

Типи Найбільш видимі і часто обговорювані типи медіа-упередження — коли ЗМІ підтримують або принижують певну політичну партію, кандидата, ідеологію, але інші часті типи цього упередження є такі:

рекламне упередження, коли сюжети обираються або відкидаються для задоволення основних рекламодавців; корпоративне упередження, коли сюжети обираються або відкидаються для задоволення власників або керівництва ЗМІ; упередження мейнстріму — тенденція висвітлювати те, що висвітлюють всі інші, та уникати сюжетів, які можуть когось образити; сенсаціоналізм — упередження на користь виняткового у порівнянні зі звичайним, що створює враження наче рідкісні випадки (напр. падіння літаків — статистично рідкісна подія) є більш звичайними, ніж статистично часті події (напр. автомобільні аварії); упередження скорочення — тенденція повідомляти про точки зору, які можуть бути коротко узагальнені, та замовчувати про нетрадиційні точки зору, для пояснення яких потрібен час.

Також формами медіа-упередження є сюжети, які підтримують або принижують певну расу, релігію, вік, сексуальну орієнтацію, етнічну групу або навіть окрему людину.

Стефано Маріо Ріволта зазначає три форми медіа-упередженняStrategic Maneuvering and Media Bias in Political News Magazine Opinion Articles, Stefano Mario Rivolta, 7 June 2011: упередження вхідного контролю, тобто рішення випустити або приховати сюжет; упередження висвітлення; упередження твердження.

Вивчення і дослідження упередження в США та Великій Британії

Медіа-упередження вивчається і досліджується в школах журналізму, департаментах університетів (наприклад за напрямками медіазнавство, культурологія та полемологія) та незалежними спостережними організаціями і групами різних кінців політичного спектру. В США, велика кількість цих досліджень фокусується на проблемі консервативно-ліберального балансу в медіа.

Інші фокуси досліджень включають: міжнародні відмінності у підготовці та висвітленні сюжетів; упередження при висвітленні окремих проблем, напр. різних економічних верств чи екологічних інтересів.

Методи виміру та оцінки У дослідженні Р. А. Нельсона (2004) зазначається, що існує принаймні 12 методів визначення існування та кількісної оцінки медіа-упередження: дослідження політичних/культурних ставлень журналістів, особливо медіа-еліти, та студентів журфаку; вивчення попередніх професійних зв'язків журналістів; збір цитат, у яких відомі журналісти розмовляють про свої політичні погляди або справжню роль їх професії; комп'ютерне дослідження використання слів та тем для визначення змісту та ярликів. вивчення політик висвітлення новин; порівняння програм новинних та розважальних медіа з програмами політичних кандидатів та інших активістів; аналіз позитивного/негативного висвітлення; огляд персональних демографічних характеристик осіб, що впливають на прийняття рішень у медіа (власники, шеф-редактори тощо); порівняння рекламодавців/рекламного контенту, що впливають на інформаційний/розважальний контент; аналіз впливу на медіа державної пропаганди та PR-індустрії; вивчення використання в медіа експертів, представників тощо у порівнянні з тими, хто не представляє інтереси певних груп, та з тими, хто не був представлений взагалі; дослідження, скільки журналісти отримують від корпорацій та торгових асоціація за виступи перед їх групами, та впливу, який це може чинити на висвітлення ними новин.

Зусилля по зменшенню упередження Для уникнення упередження використовується техніка «аргумент/контраргумент» або «круглий стіл», формат, у якому представники протилежних точок зору коментують якесь питання. Цей підхід теоретично сприяє появі в медіа різних точок зору. Однак людина, яка організує таке обговорення, є відповідальною за таку його організацію, щоб обрати людей, які насправді представляють всю широту думок з питання, задавати їм неупереджені запитання та справедливо модерувати або редагувати їхні коментарі. Коли це робиться неправильно, техніка «аргумент/контраргумент» може бути такою ж несправедливою, як і просто упереджений репортаж, наприклад, натякаючи, що сторона, яка «програла», зробила це самостійно, за рахунок власних аргументів.

Використання цього формату також може спричинити звинувачення репортера у створені оманливого враження, що всі точки зори однаково дійсні та ґрунтуються на реальності (це деколи має назву «хибний баланс»). Це може трапитись, коли довкола однієї з точок зору існує табу, або коли один з представників точок зору постійно робить твердження, які легко спростувати.

Іншою технікою для уникнення упередження є розкриття зв'язків, які можуть вважатися можливим конфліктом інтересів. Це особливо важливо, коли агенція новин повідомляє новини, які хоча б певним чином стосуються її, її власників — осіб чи корпорацій. Часто таке розкриття вимагається законами або нормативними актами про акції та цінні папери. Коментатори новин про акції часто зобов'язані розкривати будь-які свої відносини власності у цих корпораціях або їх конкурентах.

В рідкісних випадках, інформаційна агенція може звільнити або перенаправити персонал, який здається упередженим, як наприклад це сталося з американськими журналістами Пітером Арнеттом після інтерв'ю іракській пресі, або (ймовірно) Деном Разером 2004 року.

Крім того, в деяких країнах існують закони, які контролюють баланс у державних ЗМІ. Так з 1991 року підрозділи Сі-Бі-Сі, Канада, підпадають під закон про мовлення, що серед іншого вимагає надання балансу інформації, просвіти та розваг для чоловіків, жінок та дітей всіх віків, інтересів та смаків, а також надавати розумну можливість ознайомлення загалу з усіма думками щодо важливих питань суспільства.

Історія Політичне упередження було ознакою ЗМІ з часу їх появи при винаході друкарського верстату. Вартість ранніх засобів друку обмежувала виробництво медіа вузькою кількістю людей, і, за твердженням істориків, видавці часто слугували інтересам могутніх соціальних групAnn Heinrichs, The Printing Press (Inventions That Shaped the World), p. 53, Franklin Watts, 2005, ISBN 0-531-16722-4, ISBN 978-0-531-16722-9.

Памфлет Джона Мілтона «Ареопагітика, промова щодо свободи неліцензованого друку», надрукований 1644 року, був однією з перших публікацій на захист свободи пресиJohn Milton, Areopagitica And Other Prose Works, Kessinger, 2004, ISBN 1-4179-1211-1, ISBN 978-1-4179-1211-7.

У 19 ст. журналісти почати визначати концепцію неупередженого репортажу як важливу частину журналістської етики, що також збіглося і зі зростанням соціального впливу преси. Однак і нині журналісти, навіть найбільш сумлінно об'єктивні, не можуть уникнути звинувачень в упередженостіDale Jacquette, Journalistic Ethics: Moral Responsibility in the Media, Prentice Hall, 2006, ISBN 0-13-182539-9, ISBN 978-0-13-182539-0.

Як і газети, засоби медіа мовлення (радіо та телебачення) використовувались як механізм пропаганди з часу їх появи, і в них ця тенденція була більш виражена, адже на початку радіо та телебачення перебували у державній власності відповідної країни. І хоча в процесі дерегуляції медіа в західних країнах більшість з них перейшла в приватні руки, у багатьох інших країнах світу у цьому сегменті ЗМІ значна державна присутність або навіть монополія залишається. З іншого боку, концентрація ЗМІ у приватних власників і часто невеликої їх кількості часто також веде до звинувачень в упередженості.

Існує багато прикладів використання звинувачень в упередженості як засобу політичної боротьби і приводу до цензури з боку держави. Окремі приклади: в США 1798 року Конгресом були прийняті чотири закони під спільною назвою «Alien and Sedition Acts», яка забороняли газетам друкувати «тексти хибні, скандальні або зі злим умислом» проти уряду, включно з публічною незгодою з будь-яким законом або декретом президента. Ці закони були чинними до 1801 рокуJefferson, Thomas; Madison, James (2003). The Virginia report of 1799—1800, touching the Alien and Sedition laws: together with the Virginia resolutions of December 21, 1798, the debate and proceedings thereon in the House of Delegates of Virginia, and several other documents illustrative of the report and resolutions. The Lawbook Exchange, Ltd.; антисемітські політики США, які хотіли, щоб США увійшло до Другої світової війни на стороні нацистів, стверджували, що міжнародні ЗМІ контролюються євреями і репортажі про знущання нацистів над євреями є упередженими та безпідставними. Вони звинувачували Голлівуд в упередженні на корить євреїв і як начебто доказ наводили такі фільми як «Найвеличніший диктатор» Чарлі ЧаплінаLouis Pizzitola, Hearst Over Hollywood, Columbia University Press, 2002, ISBN 0-231-11646-2; під час профспілкового руху та руху за громадянські права афроамериканців у США, консервативні газети звинувачували газети, що підтримували ліберальні соціальні реформи, у комуністичному упередженніHeather Cox Richardson, The Death of Reconstruction: Race, Labor, and Politics in the Post-Civil War North, 1865—1901, Harvard University Press, 2001, ISBN 0-674-00637-2, ISBN 978-0-674-00637-9Steve Estes, I Am a Man!: Race, Manhood, and the Civil Rights Movement, The University of North Carolina Press, 2005, ISBN 0-8078-2929-3, ISBN 978-0-8078-2929-5. Окремі фільми та телесеріали звинувачували в упередженні на користь змішування рас, і багато таких телевізійних програми, наприклад «I Spy» та «Зоряний шлях», не демонструвались на телеканалах південних штатів СШАNichelle Nichols, Beyond Uhura: Star Trek and Other Memories, Berkley, 1995, ISBN 1-57297-011-1 ISBN 978-1-57297-011-3 у той період.

Однак аж ніяк не всі звинувачення в упередженості мають політичне підґрунтя. Наприклад, науково-популярний письменник Мартін Гарднер звинуватив розважальні ЗМІ в антинауковому упередженні. Він стверджує, що такі телепрограми і серіали як «Цілком таємно» упереджені на користь забобонів та віри у надприроднеMartin Gardner, The Night is Large, St. Martin's Griffin, 1997, ISBN 0-312-16949-3, ISBN 978-0-312-16949-7. А американський «Competitive Enterprise Institute», заснований бізнесами, звинувачує ЗМІ в упередженості на користь науки та на шкоду бізнес-інтересам, і занадто довірливих репортажах про наукові докази, метою яких є показати, що парникові гази викликають глобальне потеплінняRonald Bailey, Global Warming and Other Eco Myths: How the Environmental Movement Uses False Science to Scare Us to Death, Prima Lifestyles; 2002, ISBN 0-7615-3660-4, ISBN 978-0-7615-3660-4.

Роль мови