Острівне мистецтво (), також відоме як Гіберно-саксонське мистецтво (), — це стиль мистецтва, який утворився у післяримській історії Британських островів. Англійський термін походить від , тобто «острів»; у післяримському періоді Велика Британія та Ірландія мали в цілому схожий стиль, відмінний від стилю континентальної Європи. Історики мистецтв відносять острівне мистецтво і до мистецтва періоду міграцій, і до ранньосередньовічного західного мистецтва, і поєднання цих двох традицій надало стилю його особливостей.Honour & Fleming, 244—247; Pächt, 65–66; Walies & Zoll, 27–30

Більшість острівного мистецтва походить від ірландського монашества кельтського християнства або робіт по металу світської еліти, і датування періоду починається бл. 600 р.н. е. з поєднання кельтських та англо-саксонських стилів, зокрема з орнаменту сплетіння, знайденого у Саттон Гу, який застосовувався до нових типів об'єктів, переважно скопійованих з предметів Середземномор'я, в першу чергу кодексів чи книгЖоден манускрипт стилю не датований (загально визнано) до 600 року, однак 6-м сторіччям датовані деякі ювелірні прикраси, переважно ірландські. Розквіт стилю був перерваний руйнуванням монастирських центрів та життя аристократії набігами вікінгів, які почалися наприкінці VIII сторіччя. Вважається, що саме вони зупинили роботу над Келлською книгою, а всі пізніші Євангелія вже не містять такого рівня якості і кількості ілюмінування, які шедеври VIII ст.Dodwell (1993), 85, 90; Wilson, 141 У Англії стиль перетворився у англо-саксонське мистецтво бл. 900 р.н. е., а у Ірландії існував до XII ст., коли влився до романського мистецтваRyan. 

Найбільш важливими центрами острівного мистецтва були Ірландія, Шотландія та королівство Королівство Нортумбрія на півночі Англії, але його приклади були знайдені також у південній Англії, УельсіПізній Райсмаршський псалтир точно валлійського походження, а значно раніше Герефордське Євангеліє багатьма також вважається валлійським (див. Grove Art Online, S2); Дірська книга 10-го ст., найранніший манускрипт з шотландською гельською мовою є предметом острівного мистецтва східної Шотландії (Grove). та континентальній Європі, в першу чергу Галлії (сучасна Франція), у центрах, заснованих гіберно-шотландською та англо-саксонською місіями. Острівне мистецтво вплинуло на все подальше середньовічне європейське мистецтво, особливо відчутно на декоративні елементи романських та готичних манускриптів.Henderson, 63–71

До нашого часу зразки острівного мистецтва дійшли переважно у вигляді ілюмінованих манускриптів, робіт по металу та різьблень по каменю, особливо кам'яних хрестах. Поверхні є сильно декоровані складним орнаментом, без спроби надати враження глибини, об'єму або спаду. До найкращих прикладів відносять Келлську книгу, Ліндісфарнське євангеліє, Книгу з Дарроу, броші (фібули), такі як броша з Тари, та Рутвельський хрест. Килимові сторінки є характерною рисою острівних манускриптів, хоча також поширені прикрашені буквиці (перша літера абзацу, прикрашена мініатюрою, — винахід острівного мистецтва), таблиці канонів та мініатюри з фігурами, особливо портрети Євангелістів.

Використання терміна і період Термін «острівний» був запозичений з його використання для острівного письма і вперше зазначений в ОСАМ 1908 рокуОксфордський словник англійської мови «Insular» 4 b., хоча з їх цитати 1908 року зрозуміло, що термін вже усталений; Карола Гікс датує перше використання 1901 роком., а також використовується лінгвістами для позначення острівних кельтських мов.Останнє є більш нещодавнім терміном, десь з 1970-х, у працях, наприклад  Спочатку він використовувався для позначення особливого стилю декорування ілюмінованих манускриптів, яких серед інших артефактів стилю збереглася найбільша кількість. Тепер він більш широко використовується для позначення стилю у різних видах мистецтв, що дозволяє визнавати поєднаність стилю по всіх Британських островах, уникаючи суперечки про місце створення певного артефакту та місце походження стилю між Ірландією та Сполученим Королівством.Schapiro, 225—241, Nordenfalk, 11–14, Wailes & Zoll, 25–38, Wilson, 32–36, give accounts of some of these scholarly controversies; Oxford Art Online «Insular art», The Oxford Dictionary of Art  Деякі джерела розрізняють «ширший період V–XI сторіч, між полишенням римлянами Британських островів до початку романського стилю» та «більш вузьку фазу VI–IX сторіч, між навернення у християнство та завоювання вікінгами».Hicks З іншого боку К. Р. Додвел вважає, що в Ірландії «острівний стиль розвивався практично без перешкод до англо-норманського вторгнення 1170 року; а окремі його приклади зустрічаються і у XIII–XIV сторіччях».Dodwell (1993), 90.

Острівні орнаменти

Острівне мистецтво найбільше відоме своїми щільними, складними та дуже образними орнаментами, які ввібрали елементи декількох раніших стилів. З пізнього кельтського мистецтва, деколи відомого як «справжній латенський» стиль, запозичена любов до спіралей, трискеліонів, кіл та інших геометричних мотивів. Вони поєднались з тваринними формами, ймовірно запозиченими з германської версії загального євразійського звіриного стилю, можливо також через кельтське мистецтво, в якому були поширені голови тварин, які прикрашали кінець сувоїв. Сплетіння також використовувалось обома традиціями; також вплинуло давньоримське мистецтво (наприклад у мозаїці підлоги) та інші віддаленіші впливи, напр. коптське мистецтво. Все це було поєднано в острівному мистецтві.

У манускриптах не робилося спроб малювати перспективу, незважаючи на наголос на зображенні чудових орнаментів. У ранніх роботах людину малювали так само геометрично, які і тварини, але з розвитком стилю вплив античного мистецтва зростав, ймовірно через контакти з континентальною Європою через гіберно-саксонську місіюGrove, Wilson, 38–40, Nordenfalk, 13–26, Calkins Chapter 1, Laing 346—351. Джерела виникнення загального формату килимової сторінки пов'язують з римськими мозаїками підлогиHenderson, 97–100, коптськими килимами та малюнками в манускриптахNordenfalk, 19–22, Schapiro, 205—206, але загального консенсусу з цього питання у науковців не має.

Витоки

На відміну від сучасного йому візантійського мистецтва, та мистецтва більшості основних періодів в історії, острівне мистецтво виникло не в суспільстві, де спільні стилістичні впливи були поширені серед великої типів предметів мистецтва чи декоративно-ужиткового мистецтва. На Британських островах суспільство того часу були практично повністю сільським, будинки були примітивні і в історії архітектури острівного стилю не має. І хоча вочевидь існувало багато схожих за стилем об'єктів, виконаних з менш тривких матеріалів (тому вони не збереглися), на думку дослідників, і релігійні, і світські покровителі вимагали від митців віртуозності, тим більш очевидної у порівнянні з середовищем довколаHenderson 48–55, Dodwell, 19 та по главі 7

Релігійні і світські еліти часто були тісно пов'язані, особливо в Ірландії, де ірландські абатства поколіннями перебували під управлінням тісної групи родичівYoungs, 13–14. Ірландія того часу була поділена на численні маленькі володіння («королівства»); у Британії було менше, але значно більших королівств. І кельтські (ірландські та піктські), і англо-саксонські еліти мали при дворах давні традиції роботи по металу найвищої якості, більшість виробів використовувалась для прикрашення еліти. Острівне мистецтво утворилось з поєднання кельтського мистецтва та германського звіриного стилю, у християнському контексті, з певним впливом стилю Пізньої Античності, особливо у застосуванні до книг та до роботи по металу.Youngs, 15–16, 72; Nordenfalk, 7–11, Pächt, 65–66

Важливу роль у формуванні та поширенні стилю зіграло Королівство Нортумбрія. Це найпівнічніше англо-саксонське королівство вело активне підкорення кельтських територій, але часто уникало великих втрат підкореного населення, напр. на таких територіях, як Дал Ріада, Елмет та Стратклайд. Ірландський монастир на острові Йона був заснований Колумбою (Colum Cille) 563 року, коли Йона належав Дал Ріада, що тоді включало територію частини Ірландії та Шотландії. Хоча перше навернення у  християнство короля Нортумбрії (Едвіна у 627 р.) було здійснено священиками григоріанської місії у Кенті, початково саме кельтське християнство Іони було у цьому королівстві більш впливовим, особливо з заснуванням Йонським монастирем дочірнього монастиря у Ліндісфарні на східному березі 635 року. Однак Нортумбрія залишалась у прямому контакті з Римом і єпископами Вілфрідом та Бенедиктом Біскопом, які схилялись до Риму, були засновані інші важливі монастирі. Внаслідок цього на синоді у Вітбі були прийняті римські церковні практики (у тому числі датування Пасхи), а представники Йонського монастиря полишили синод та не прийняли римське датування Пасхи аж до 715 рокуNordenfalk, 8–9; Schapiro, 167—173.

Острівна робота по металу

Християнство не схвалювало поховання з померлими предметів побуту та інших речей, тому принаймні від англо-саксів збереглася більша кількість дохристиянських артефактів стилю, ніж з пізніших періодівDodwell (1982), 4. Більшість артефактів християнського періоду знайдені в археологічному контексті, який вказує на те, що їх швидко ховали, втратили або покинули. Існує декілька винятків: портативні релікварії для книг чи мощей, декілька з яких мали постійного власника, переважно церкви континентальної Європи (хоча наприклад Монімаскський релікварій не полишав Шотландії)Youngs, 134—140 наводить два приклади з Італії та один з Норвегії. Більшість предметів острівного стилю збереглися випадково, і часто очевидно, що ще лише фрагменти якось предмету, найбільші та найменш портативні. Вцілілі предмети найвищої якості — це або світські ювелірні прикраси, великі та найбільш складні з яких ймовірно були чоловічими, або столовий посуд чи вівтарні предмети, виконані у дуже схожому стилі — щодо деяких предметів навіть не можливо напевно сказати, були вони призначені для вівтаря чи королівського столу. Дуже ймовірно, що найкращі церковні предмети створювались світськими майстернями при королівських дворах, а менш складні вироблялись монастирськими майстернямиYoungs, 15–16, 125. Хоча за вцілілими предметами більшість найкращих предметів були вироблені ірландськими майстрами по металуYoungs, 53, знахідки скарбу Саттон Гу на крайньому сході Англії, датовані початком періоду, за рівнем майстерності їм не поступаються.Wilson, 16–25

Зберігся ряд великих брош (фібул), у тому числі декілька такої з якості, як і броша з Тари. Вона та багато інших зберігаються у Національному музеї Ірландії, інші — у Британському музеї, Національному музеї Шотландії та місцевих музеях на Британських островах. Дизайн кожної є індивідуальним, виконання є різним за технікою, але чудової якості. Для багатьох елементів дизайну можна прямо побачити схожість з елементами манускриптів. В острівній роботи по металу використовувались майже всі відомі техніки цього виду робіт. Частково вціліло напівкоштовне каміння, яке використовувалось для прикрас: найбільш часті — бурштин та гірський кришталь, деколи також — гранати; крім того використовувались кольорове скло, емаль та скло мільфіорі (ймовірно імпортоване).Youngs, 72–115, та 170—174 про техніки; Ryan, Michael у Oxford Art Online, S2, Wilson, 113—114, 120—130