Сільське господарство Росії з 2000-х років є однією з найбільш активно і успішно розвиваючих галузей російської економіки. Сільське господарство в країні не тільки вкрай вигідне і рентабельне, але і практично повністю забезпечує продовольчу безпеку Росії, а також дозволяє експортувати значні обсяги сільгосппродукції за кордон.
Частка сільського господарства у ВВП Росії становить 4,7 % (2009 р.).CIA — The World Factbook — Russia // ЦРУ Обсяг валової доданої вартості в сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві Росії становить 1,53 трлн руб (2009 р.). Частка зайнятих у сільському господарстві — 10 % (2008 р.).
У 2013 році обсяг виробництва в сільському господарстві склав 3,79 трлн рублів (близько 90 % від рівня 1990 року), з яких продукція рослинництва — 53 %, тваринництва — 47 %. Крім того, підвищилася якість продукції в низці областей, а також знизилися втрати при зберіганні, транспортуванні та реалізації продукції. Сільське господарство в Росії продовжує досить динамічно зростати.
У 2015 році Россельхозбанк запустив масштабний інформаційний проект «Зроблено в Росії». Проект створений для поширення інформації про етапи становлення сільського господарства та агробізнесу в цілому.
За підсумками 2015 року сільське господарство стало сектором-лідером по зростанню виробництва — виробництво сільгосппродукції збільшилась на 3,5 %. За 3-4 роки Росія скоротила витрати на закупівлі продуктів харчування за кордоном майже в 2 рази: з 42-44 мільярди доларів до 23-24 мільярда в 2015 році. За 10 років Росія збільшила експорт продукції в 6 разів — з 3 млрд доларів в 2005 році до 20 млрд за підсумками 2015 року.
Історія
До 1918 року У дореволюційній Росії зернове господарство було головною галуззю сільського господарства. Посіви зернових становили 88,6 % всіх посівів. Валове виробництво за 1901—1900 досягало в середньому близько 4 мільярдів рублів при всій продукції рільництва в 5 мільярдів рублів. Зерно було основною експортною статтею Росії. Так, в 1913 році питома вага зернової продукції становила 47 % від усього експорту і 57 % від експорту сільгосппродукції. На експорт йшло більше половини всього товарного зерна (1876—1888 — 42,8 %, 1911-1913- 51 %). У 1909—1913 зерновий експорт досяг максимальних розмірів — 11,9 млн т всіх зернових, з яких 4,2 млн т пшениці і 3,7 млн.т ячменю. 25 % експорту давала Кубань. На світовому ринку зерновий експорт з Росії становив до 28,1 % усього світового експорту. При загальній посівній площі в приблизно 80 млн га (105 млн га в 1913 році) врожайність зернових, проте, була однією з найнижчих в світі. Основним товарним виробником зерна (понад 70 %) були поміщики і заможні селяни, частка основної маси селянства (15-16 млн індивідуальних селянських господарств) в товарній продукції була близько 28 % при рівні товарності близько 15 % (47 % у поміщик ів і 34 % у заможних селян). Енергетичні потужності сільського господарства становили 23,9 млн л. с. (1 л. с. = 0736 квт), з них механічні тільки 0,2 млн л. с. (Менше 1 %). Енергоозброєність селянських господарств не перевищувала 0,5 л. с. (На 1 працівника), енергозабезпеченість — 20 л. с. (На 100 га посівів). Майже всі сільськогосподарські роботи проводилися вручну або за допомогою живої тяги. У 1910 в розпорядженні селянських господарств було 7,8 млн сіх і козуль, 2,2 млн дерев'яних і 4,2 млн залізних плуг ів, 17,7 млн дерев'яних борін. Мінеральних добрив (переважно імпортних) припадало не більше 1,6 кг на гектар посіву (в поміщицьких і куркульських господарствах). Сільське господарство велося екстенсивними методами; (. С/р урожай зернових в 1909-18 — близько 7,4 ц / га, середньорічний удій молока від корови — близько 1000 кг) продуктивність землеробства і тваринництва була низькою. Відсталість сільського господарства, його повна залежність від природних умов служили причиною частих неврожаїв, масової загибелі худоби; в неврожайні роки голод охоплював мільйони селянських господарств.
Сільське господарство країни було підірвано Першої світової і громадянської війнами. За даними Всеросійського сільськогосподарського перепису 1917 року, працездатне чоловіче населення в селі зменшилося в порівнянні з 1914 р на 47,4 %; поголів'я коней — головною тяглової сили — з 20,9 млн до 12,8 млн. Скоротилися поголів'я худоби, посівні площі, знизилася врожайність сільськогосподарських культур. У країні почалася продовольча криза.
Радянський період У 1923 році посіви зернових становили 63,9 млн га. У 1927 році загальна посівна площа склала 112,4 млн га. Середня врожайність зернових культур за 1924—1928 роки склала 7,5 ц/га.
У грудні 1927 року на XV з'їзді ВКП (б) був проголошений курс на колективізацію сільського господарства. До 1938 року було коллективизировано 93 % селянських господарств і 99,1 % посівної площі. Енергетичні потужності сільського господарства збільшилися за 1928-40 з 21,3 млн л. с. до 47,5 млн; в розрахунку на 1 працівника — з 0,4 до 1,5 л. с, на 100 га посівів. — з 19 до 32 л. с. Впровадження сільськогосподарської техніки, збільшення числа кваліфікованих кадрів забезпечили суттєве зростання виробництва основних сільськогосподарських продуктів. У 1940 валова продукція сільського господарства зросла в порівнянні з 1913 р на 41 %; підвищилися врожайність сільськогосподарських культур, продуктивність сільськогосподарських тварин. Основними виробничими одиницями сільського господарства стали колгоспи і радгоспи.
У 1986 році в РРФСР було зібрано 30,9 млн тонн цукрового буряка, 43,5 млн тонн картоплі, 3,0 млн тонн соняшнику, 52,6 вироблено млн.тонн молока, 8,9 млн тонн м'яса.Народное хозяйство РСФСР за 70 лет. Статистический ежегодник, 1987
Після 1991 року З 1991 по 1999 рік індекс виробництва продукції сільського господарства Росії виріс на 55 %.Выступление на расширенном заседании Коллегии Министерства сельского хозяйства Российской Федерации: «Итоги работы промышленного и лесохозяйственного комплекса в 2008 г.» // Министерства сельского хозяйства России, 30 марта 2009 У 2008 році обсяг випуску сільського господарства Росії склав 87 % від рівня 1990 року, рослинництва — приблизно 130 %, тваринництва — приблизно 100 %. Обсяг кредитів в агропромисловому комплексі Росії склав в 2007 році 615 мільярдів рублів (з них субсидовані кредити — 285 млрд рублів), в 2008 році — 715 мільярдів рублів (з них субсидовані кредити — 310 млрд рублів).
У 2007 році загальний валовий продукт сільського господарства Росії склав 2099,6 млрд руб., З яких на рослинництво (землеробство) 1174,9 млрд доводилося руб. (55,96 %), а на тваринництво — 924,7 млрд руб. (44,04 %). За категоріями виробників найбільше продукції дали особисті підсобні господарства (48,75 % або на суму 1023,6 млрд руб.); на другому місці-с/г організації (колишні колгосп и радгосп и і т. д.), що дали 43,76 % або 918,7 млрд руб.; найменше справили фермерські господарства — 7,49 % або на суму 157,3 млрд руб.
Умови для ведення сільського господарства Повним міфом є твердження про те, що через холодний клімат у Росії неможливо створити ефективне сільське господарство.
Однією з причин поширення міфів про неефективність сільського господарства в Росії був провал сільськогосподарського виробництва в 1990-ті роки. Однак на початку 2000-х років в аграрному секторі був наведений порядок, організована видача сільгоспкредитів і тепер сільське господарство є одним з найбільш швидко зростаючих секторів економіки.
Умови для рослинництва Росія — це країна з великою площею, розташована в різних кліматичних зонах (від субтропіків в Сочі до арктичних пустель на півночі) і в її південних російських регіонах клімат для сільського господарства в цілому досить сприятливий. У Сочі вирощується чай на Північному Кавказі і навіть на Алтаї вирощується виноград і робиться вино.
На півдні Росії рослинництво є виключно вигідним бізнесом. Так, рентабельність виробництва зерна на Кубані становить 100 %.в России собран урожай зерна, достаточный для ее продовольственной безопасности Хоча на більшій частині території півдня Росії діє континентальний клімат з холодними зимами і жарким літом, це не заважає високій врожайності. Зими в Росії дійсно холодні, але зате і літо спекотне і дає багато тепла. При цьому весняне танення снігів навіть сприяє родючості ґрунту, а порівняльна рідкість дощів у другій половині літа сприяє збиранню та збереженню врожаю. Більш суттєвою проблемою для російського сільського господарства історично був не зимова, холод, а умови зволоження — на болотистому півночі дуже волого, а на півдні навпаки, занадто сухо, і в цілому на півдні і в центрі країни час від часу трапляються згубні для врожаю посухи. Однак за останні півтораста років такі заходи, як осушення боліт на півночі і висаджування лісосмуг і меліорація на півдні істотно поліпшили сільськогосподарські умови. Що стосується посух, то і з ними частково можна боротися за рахунок меліорації, а високий урожай в непосушливі роки і зроблені на його основі запаси цілком достатні для забезпечення як внутрішніх потреб, так і експорту.
На півдні Європейської Росії і півдні Сибіру зосереджена основна частина світового чорнозему — родючого типу ґрунту. Але і там, де ґрунт менш родючий, землю завжди можна використовувати принаймні для випасу тварин або вирощування кормових культур. При цьому за площею сільськогосподарських земель різного призначення Росія займає одне з перших місць в світі (що не дивно для найбільшої за площею держави), і в умовах низької щільності населення якість земель з надлишком компенсується їхньою кількістю. Основна ж частина невикористовуваних в сільському господарстві земель покрита лісом (найбільшим в світі за сукупною площею) — експорт лісу, лісопереробка і целюлозно-паперова промисловість займають помітне місце в економіці Росії.
Умови для тваринництва У північних регіонах Росії також можна з успіхом розвивати ефективні сільськогосподарські підприємства. Це підтверджується як досвідом самої Росії, так і досвідом Фінляндії, Швеції та Канади, сільське господарство яких працює в основному в тих же умовах, що і північна і центральна частини Росії. Запорукою успіху є регіональна сільськогосподарська спеціалізація — якщо в південних регіонах вигідно розвивати зернівництво (особливо вирощувати пшеницю і кукурудзу), то на півночі вигідніше розвивати тваринництво, а також висаджувати менш теплолюбні сорти культурних рослин (жито, ячмінь, овес, картопля, льон).
Сучасні технології тваринництва і птахівництва дозволяють значно згладжувати вплив кліматичного чинника на виробництво — був би корм для тварин і птиці. У сучасному рослинництві урожай багато в чому залежить від доступності штучних добрив, а Росія є одним з найбільших їхніх виробників.
Ексклюзивна сільгосппродукція Природні умови Росії сприяють розвитку ряду ексклюзивних виробництв — бджільництва, збору натуральних ягід, трав і грибів. Росія займає перше місце в світі по збору смородини та малини,Список позиций России среди стран мира а також є одним з найбільших виробників меду.
Також Росія відома в усьому світі як виробник і експортер ікри, а річки, озера і моря Росії, особливо далекосхідні, містять значні запаси риби, в тому числі такої унікальної, як, наприклад, байкальський омуль.
На півночі Росії розвинене оленярство — м'ясо оленя є делікатесом і останнім часом робляться зусилля, щоб налагодити його регулярні поставки з оленярських господарств Західного Сибіру.
До числа інших російських делікатесів відносяться: морепродукти — балтійські морські їжаки, мурманський гребінець, магаданський трубач, чорноморська устриця, медуза-ропілема; риба — петербурзька корюшка, чорноморський анчоус (хамса), архангельський іклач; рослинні продукти — березовий луб, папороть, ягоди жимолості, зовнішнє капустяне листя, ялинові шишки; гриби — російський чорний трюфель; м'ясо — якутська конина, м'ясо дагестанського тура, м'ясо тувинського яка;