Давиденко Констянтин Сергійович (* — ) — радянський військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1945).
Життєпис
Народився 3 лютого 1923 року у місті Ромни (нині Сумської області україни) в родині актора Бориса Зіновійовича Янпольского та Ольги Іванівни Федорової — доньки військового дворянина, —полковника Івана Федорова, який служив в імператорській армії. Мати була змушена ретельно приховувати своє походження, знищивши всі фотографії, та майже всі речі батька. Вона назвала свого сина на честь зниклого без вісті під час Громадянської війни молодшого брата, який був кадетом. Згодом розлучившись з Борисом Янпольским Ольга Іванівна вдруге виходить заміж, вже за партійного функціонера - Сергія Давиденка, родом з села Леськи під Черкасами. Через це було змінено і по батькові Костянтина. В 1932-33 роках родина опинилася в селищі Опішня, де вітчим працював завідуючим млина та олійні. Саме там маленький Костянтин побачив голодомор на власні очі. У 1936 році з батьками переїхав до міста Динау Узбецької PCP, де продовжив навчання в школі. У 1937 році, тікаючи від побоїв вітчима, Костянтин втік з дому та став вихованцем Таджицького гірсько-кавалерійського полку, що дислокувався у місті Сталінабад.
На початку 1939 року родина повернулася у Ромни а з ними і Костянтин. Влітку 1939 року Костянтин став шофером автотранспортного батальйону. В його складі в вересні 1939 року взяв участь у вторгненні Радянського Союзу до Польщі, але фактично до території Польщі не дістався, тому що потрапив зі своєю вантажівкою до аварії біля містечка Бар на Вінниччині. Наприкінці 1939 року батальйон розформували, Давиденко повернувся додому і працював кіномеханіком у міському кінотеатрі.
У грудні 1940 року став курсантом Сумського аероклубу. З 17 липня 1941 — курсант Чугуївської військової авіаційної школи пілотів.
У квітні 1942 року група курсантів авіашколи, серед них і Давиденко, була переведена до Алма-Атинського піхотного училища. У липні 1942 року сержанта Давиденка призначили командиром взводу пішої розвідки 987-го стрілецького полку 226-ї стрілецької дивізії та направили на Сталінградський фронт, де він брав участь у бойових операціях.
25 жовтня 1942 року під час мінометного обстрілу Костянтин був поранений у руку та відправлений до госпіталю. Після одужання його перевели до запасного полку. Під час лікування він писав листи до вищого командування з проханням перевести його за першою військовою спеціальністю у пілоти, і через нестачу фахівців прохання було задоволено.
У січні 1943 року Давиденка відрядили до 233-ї штурмової авіаційної дивізії 1-ї повітряної армії. Перші польоти виконав на початку лютого, коли йому виповнилося 20 років. Після чотирьох місяців перебування у навчальному центрі дивізії, де опанував штурмовик Іл-2, отримав призначення льотчиком до 62-го штурмового авіаційного полку 233-ї штурмової авіаційної дивізії, 1-ї повітряної армії що вела бойові дії на Західному фронті.
27 травня 1943 року К. С. Давиденку присвоєне перше офіцерське звання — молодший лейтенант.
У березні 1944 року на його рахунку вже понад 40 бойових вильотів. Наказом командувача 1-ї повітряної армії він нагороджений другим орденом Червоного Прапора.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 серпня 1945 року йому присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Золоту Зірку (№ 8697) та орден Леніна одержав у Москві з рук М. І. Калініна 12 жовтня.
Після звільнення у запас понад півроку працював пілотом у Казахському управлінні Цивільного повітряного флоту, закінчив курси Вищої льотної підготовки ЦПФ у Мінеральних Водах.
У листопаді 1947 року направлений командиром літака Лі-2 до 14-ї повітряної армії Прикарпатського військового округу. Потім служив у навчальному центрі ДТСААФ у Південно-Уральському, Київському, Приморському військових округах. У 1956 році став командиром ланки, у 1959 — заступником командира ескадрильї. У липні 1951 року К. С. Давиденкоу присвоєне військове звання капітана, а в листопаді 1960 року — майора.
Військовий льотчик 1-го класу К. С. Давиденко налітав понад 3 тисячі годин, у тому числі на Іл-2 — 308 годин, на Лі-2- 2150.
У квітні 1962 року Костянтин Сергійович звільнився у запас і приїхав до Чернігова. Деякий час працював на одному з підприємств начальником охорони. Потім до 1980 року — машиністом-оператором теплопункту.
Помер 8 серпня 2004 року.
Джерела
Чернігівці- Герої Радянського Союзу. льотчики: Збірник нарисів. — Чернігів: ЦНТЕІ, 2008—2009. — С.42 — 44.