Холмський мішок (), відомий також як Битва за Холм (23 січня — 5 травня 1942) — оборонні дії німецького гарнізону міста Холм, що опинилися в повному оточенні у наслідок проведення радянськими військами наступальної операції у ході наступу на торопецько-холмському напрямку, під час загального стратегічного наступу Червоної армії взимку 1942 року в битві під Москвою. Бойові дії за утримання міста почалися 18 січня з атаки радянських партизан на зайнятий німцями транспортний вузол Холма. Кілька днів по тому Червона армія оточила місто з усім його гарнізоном. Протягом декількох місяців Холм забезпечувався повітрям до того часу, доки у травні 1942 року німецькі частини не прорвали блокаду і не відновили зв'язок з гарнізоном.
Історія
Передумови Холм — районний центр Новгородської області, що розташований на місці злиття річок Ловать і Кунья і поділяється їх руслами і високими берегами на частини. На початку 1942 року в місті мешкало близько 6100 жителів і він мав значення важливої річкової переправи з одного боку, і одночасно був транспортним вузлом на єдиної, що не залежала від погодних умов, трасі «північ-південь» між Старою Русою і Торопцем, так як більшу частину навколишнього ландшафту становили болота. 3 серпня 1941 року Холм був зайнятий частинами Вермахту й в період з серпня 1941 по січень 1942 року він служив німецьким частинам тільки в ролі бази постачання і перевалочного пункту, вдало розташованого в безпосередній близькості до лінії фронту. Він охоронявся лише частинами тилової служби та невеликими силами охоронних підрозділів. Незабаром після окупації міста в районі сформувалася бригада радянських партизан, яка незначною мірою діяла проти тилових німецьких ліній зв'язку та комунікацій.
8 січня почалися наступальні операції проти правого крила групи армій «Північ» на південь від озера Ільмень. Найближчім часом радянські частини прорвали на деяких ділянках лінію фронту німецьку оборону й продовжували розширювати прориви. Так як Верховне Командування сухопутних військ Вермахту категорично виключало варіант відступу із займаних рубежів, щоб не втратити стик з групою армій «Центр», командувач групою армій «Північ», генерал-полковник Георг фон Кюхлер, спробував «заткнути дірку» в обороні, пробиті ворожим наступом, частинами, знятими з інших ділянок. 18 січня 1942 він відкликав з цього району XXXIX-й танковий корпус, і забезпечення безпеки транспортного вузла Холм полягло на 218-ту піхотну дивізію. З'єднання дислокувалося ще в Данії, повне перебазування її до району Холма на той час ще не було завершене. У неповному складі вона з'явилася на німецько-радянському фронтові тільки 28 січня.
Хід операції
Після того, як великий радянський наступ розпочався, він став швидко розвиватися в напрямку Ловати, й німецькі частини змушені були маневрувати. Щоб захопити цей важливий транспортний вузол, радянський начальник штабу Північно-Західного фронту генерал-лейтенант Ватутін М. Ф., спланував спільні дії з 2-ю Ленінградською партизанською бригадою під командуванням старшого лейтенанта Васильєва М. Г.. Згідно з радянськими даними, в цій операції брало участь 8 партизанських формувань у складі до 800—1000 чоловіків.
Вранці 18 січня о 4:00 ранку партизани почали наступ з трьох напрямків, головний удар завдавався із заходу, де місто було найменш укріплене. Атака була досить потужною й німецькі солдати, для яких це стало несподіванкою, до 11:00 відступили до центру міста. Там, зайнявши оборону в церкви і в'язниці ГПУ, вони успішно відбивали атаки. Радянська 33-тя стрілецька дивізія, яка повинна була підтримати партизан, проте сама була зупинена німецькими частинами східніше Холма. Раннім вечором без підтримки і боєприпасів, партизани врешті-решт змушені були відійти. Однак поодинокі сутички з партизанами тривали аж до 21 січня.
У ніч на 19 січня 1942 року до Холма прибув командир 281-ї охоронної дивізії генерал-майор Теодор Шерер зі своїм штабом, який перебрав на себе загальне командування над усіма частинами поблизу міста, що залишалися для захисту районного центру. По суті це були три роти 65-го резервного поліцейського батальйону, три піхотні роти 385-го піхотного полку, частини постачання і тилового забезпечення, що опинилися в районі Холма. Спочатку вони налічували всього 3 500 осіб. Під натиском радянського наступу, зі сходу до міста відступали подальші підрозділи Вермахту, які і посилили собою, так звану «бойову групу Шерера». Таким же чином до мішка потрапили і частини 8-ї єгерської команди ().
Вже 16 січня 3-тя радянська ударна армія генерала Пуркаєва М. О. отримала наказ про опанування Холма до 19 січня. 17 січня, напередодні партизанського нальоту, його з'єднання стояли в 20-25 кілометрах на схід від міста біля містечка Красний Клин. Пуркаєв зміг задіяти для наступу зі сходу на Холм тільки 33-тю стрілецьку дивізію (полковника Макарьєва А. К.), так як танки 146-го танкового батальйону відстали через нестачу пального. Дивізія підійшла до околиць міста 20 січня, в той час, як 257-ма стрілецька дивізія і 31-ша стрілецька бригада обходили місто з півдня. До 22 січня ці три з'єднання замкнули кільце навколо Холма.
Але ще 21 січня 73-й і 82-й стрілецькі полки 33-ї дивізії почали перший великий наступ з півдня з метою захоплення західній частині міста і моста через Ловать. Становище німецьких частин різко ускладнився, оскільки вже не вистачало гранат та інших боєприпасів, а командний пункт бойової групи практично перебував на передовій.
23 січня радянські частини нарешті отримали підкріплення — 146-й окремий танковий батальйон з 13-ма танками (2 Т-34 і 11 Т-60). Т-60 того ж дня вступили в бій у східній частині міста. Стримувати атаки німцям ставало все важче, так як протитанкові гармати практично були відсутні. Тільки за допомогою шести мін, закладених на вуличних барикадах і зв'язок ручних гранат, атаку Червоної армії вдалося відбити.
25 січня стан німецьких частин погіршився ще сильніше у зв'язку з втратою продовольчих складів, підпалених під час обстрілів, вміст яких вдалося врятувати лише наполовину. Тим часом на заході від міста почали збиратися перші сили 218-ї піхотної дивізії, що прибула з Європи, та інших німецьких з'єднань. Вони формувалися командиром дивізії генерал-майором Горстом бароном фон Укерманом і відразу ж в ролі «бойової групи Укермана» прямували на деблокування Холма. 26 січня їм вдалося прорвати на південно-західному напрямку лінію зіткнення сторін; приблизно 200 піхотинців прорвалися, як підкріплення до обложених до того, як Червона армія знову замкнула кільце. Пізніше, таким же шляхом, вдалося доставити й кілька самохідних артилерійських установок. За допомогою отриманих підкріплень, «бойовій групі Шерера» вдалося відбити назад північно-західну частину міста, що знаходилася поруч з аеродромом, летовище якого було необхідним для можливого постачання по повітрю. Аж до кінця січня тривали спроби деблокади Холма. Зовні знову наступала «бойова група Укермана», якій вдалося до 31 січня просунутися в бік мішка на 10-15 кілометрів, в той час як генерал-майор Шерер зосереджував свої зусилля на з'єднання з ними.
Після того, як частини Червоної армії відбили цю спробу деблокування і при цьому самі вже протягом десяти днів атакували Холм, їх сили також вичерпалися. Полки 33-ї стрілецької дивізії через високі втрати налічували тепер по 200—300 чоловік особового складу. Тому тимчасово, з 1 лютого, наступ було призупинено. Всього за десять днів у період з 18 по 28 січня оточеним в Холмі німцям довелося витримати шість атак і 15 контратак, а також провести 20 ударів і розвідувальних вилазок. При цьому 27 атак, з яких сім було підтримано танками, відбиті. Ці запеклі бої вже призвели до високих втрат. До цього часу загинули або отримали поранення 30 офіцерів, 250 унтерофіцерів і близько 1000 рядових. Після того, як спроби деблокування з боку німецького XXXIX-го танкового корпусу і «бойової групи Укермана» через високі втрати і нестачу сил, зазнали поразки, з 27/28 січня частини в Холмі виявилися остаточно відрізаними.
Бої в мішку Точні сили різних з'єднань, які поступово збиралися в Холмі, сформувавши пізніше «бойову групу Шерера», не відомі. У деяких джерелах згадується 3500 чоловіків на момент оточення. Після боїв кінця січня 1942 року, ядро німецьких частин у Холмі становили ймовірно залишки 397-го піхотного полку 218-ї піхотної дивізії, 553-го піхотного полку 329-ї піхотної дивізії, а також частини 123-ї піхотної дивізії. До складу обложеного гарнізону приєдналися численні дрібні підрозділи й тилові групи, а також частини річкової флотилії ВМФ. Всього, після прильоту підкріплень, під командуванням штабу 281-ї дивізії охорони перебував особовий склад приблизно 60-ти різних формувань. Цими силами і потрібно було утримувати територію, площею близько півтора-двох квадратних кілометри (залежно від положення передової лінії фронту). При цьому невелика протяжність мішка за площею, з одного боку становила перевагу для тих, хто оборонявся, так як дозволяла ефективніше використовувати нечисленні сили і швидше оперувати в проривах і на небезпечних ділянках. З іншого боку, це означало, що весь район знаходився в зоні постійного обстрілу радянської артилерії, кожне глибоке проникнення противника утворювало непередбачувану небезпеку повного розгрому мішка і часто мала компенсуватися контратаками, які супроводжувалися високими втратами.
Точних даних про загальну чисельність радянських сил немає. Теоретично особовий склад з'єднань, що знаходилися під Холмом, становить близько 23 000 чоловіків. Очевидно, що радянські війська під Холмом були обмежені в засобах, так як головні сили 3-ї ударної армії продовжували наступати на півдні в напрямку на Великі Луки, а частина брала участь в оточенні німців в районі Дем'янська. Таким чином, під Холмом хоч і були танки, однак підтримувати піхоту в місцевих боях вони могли лише умовно, а з початком танення снігів у болотистих місцевостях мали вкрай обмежене застосування.
З початку лютого німці налагодили повітряне постачання оточеного гарнізону в Холмі. Маленький аеродром розмірами приблизно 200 на 500 метрів, що існував у західній частині міста перебував під постійним обстрілом радянської артилерії. Спочатку в перші дні лютого там ще могли приземлятися транспортні літаки типу Ju 52 172-ї ескадри спеціального призначення для розвантаження людей і техніки. Хоча це було пов'язано з високими ризиками та втратами; так, лише 3 лютого три літаки були збиті радянськими літаками. В цілому ескадра втрачала до 5-ти з 7-ми задіяних машин кожного разу. Тому, вже 9 лютого повітряний міст був знову скасований, замість нього почали застосовувати контейнери («Фау-бомби»), що скидалися на парашутах бомбардувальниками типу He 111 4-ї та 53-ї бомбардувальних ескадр, а пізніше використовували й вантажні планери типу Go 242 і DFS 230. Однак повністю гарантувати забезпечення гарнізону в такій спосіб Люфтваффе було не в змозі. Стан справ з постачанням незабаром став настільки катастрофічним, що незважаючи на високі втрати, пов'язані з повітряним мостом, наприкінці лютого і в середині березня знову періодично підключали Ju 52 для того, щоб забезпечити гарнізон найнеобхіднішим і доставити підкріплення.
Всього під час блокади оточені в Холмі частини отримали близько 7000 контейнерів. Для того, щоб скинути «Фау-бомби» точно в ціль, He 111 змушені були летіти не вище 400 метрів, несучи при цьому великі втрати. Всього при постачанні Холму було втрачено 55 літаків (27 Ju 52 і 28 He 111).