Клан Сомервілль (шотл. — Clan Somerville) — один з кланів рівнинної частини Шотландії — Лоулендсу. На сьогодні клан не має визнаного герольдами Шотландії вождя, тому клан називається в Шотландії «кланом зброєносців».
Гасло клану: Бійся Бога доки живеш
Історія клану Сомервілль Назва клану походить від назви міста Сомервілль в Нормандії, що біля міста Кан. Під час походу в Англію Вільгельма Завойовника в 1066 році, сер Гаултер де Сомервілль (норм. — Gaulter de Somerville) в супроводжував герцога Нормандії — Вільгельма Завойовника.
Вільям де Сомервілль — другий син сера Гаултера прибув до Шотландії з королем Давидом I і отримав титул лорда Карнвота, отримав за службу землі біля Карнвота в Клайдсдейлі. Він помер близько 1142 року і був похований в абатстві Мелроуз. Інший Вільям де Сомервилль, як повідомляється в легендах, вбив останнього змія чи то дракона в Шотландії, служив королю і отримав у нагороду землі Лінтон від короля Малкольма IV у 1174 році. Він пізніше став головним сокільником короля і шерифом Роксбурга. У битві при Ларгсі в 1263 році сер Вільям де Сомервілль — V лорд Сомервіль воював в лавах короля Шотландії Олександра II, захищаючи Вітчизну від вторгнення вікінгів.
Вільям де Сомервілль, що воював під Ларгс та його син сер Томас були серед багатьох шотландських шляхтичів і вождів кланів, яких змусили присягнути на вірність королю Англії Едварду І Довгоногому і підписати відповідний документ «Рагман Роллс» у 1296 році. Але вже через рік — у 1297 році вони приєдналися до повстанців під проводом сера Вільяма Воллеса, що боролися за незалежність Шотландії. У 1435 році Томас Сомервілль отримав титул пера Шотландії, але цей титул за вождями клану Сомервілль довгий час офіційно не визнавався.
III лорд Сомервілль — Джон Сомервілль успішно воював з Англією, брав участь в битві під Сарк в жовтні 1448 року, де він був поранений. Він брав участь в облозі Роксбурга в 1460 році, де був убитий король Шотландії Джеймс II. Джон Сомервілль — IV лорд Сомервілль помер в 1523 році і його успадкував його брат Х'ю Сомервілль, що став наступним вождем клану. Він брав участь у війні і потрапив в полон після поразки у битві під Солвей-Моссом в 1542 році. Він був пізніше звільнений з полону. Його син Джеймс Сомервілль — VI лорд Сомервілль виступав проти Реформації і голосував проти Конфесії Шотландії (Конфесії Віри), що було запропоновано в парламенті і яка була запропонована релігійним реформатором Джоном Ноксом у 1560 році. Джеймс Сомервілль як переконаний католик підтримав королеву Шотландії Марію Стюарт, воював на її стороні проти шотландських кланів, брав участь у битві під Лангсайд 13 травня 1568 року, де він був важко поранений. Х'ю Сомервілль — VII лорд Сомервілль у 1569 році теж підтримав королеву Марію Стюарт, але він потім змінив свої погляди і підтримав короля Шотландії Джеймса VI, якого висунили на трон повстанці. Лорд Сомервілль був призначений таємним радником короля. Перебуваючи на службі в короля лорд Сомервілль почав жити невідповідно до своїх достатків, заліз в великі борги, змушений був продати свої маєтки Карнуот. Після того, як у 1606 році утвердився Союз Корон багато шотландських шляхтичів зробили собі кар'єру при дворі короля в Лондоні, але не лорди Сомервілль.
У 1723 році титул пера Сомервілль був зрештою визнаний Палатою лордів і Джон Сомервілль — ХІІІ лорд Сомервілль, балотувався в парламент як пер Шотландії. Він побудував елегантний палац — Друм-хаус, що і нині стоїть на околиці Единбурга.
Серед людей клану Сомервілль були відомі люди. Серед них була і Мері Ферфакс Сомервілль (1780—1872) — вона ж Джедбург, що стала відомою вченою, математиком, займалася питаннями жіночої освіти. Сомервілль коледж Оксфордського університету, що був створений в 1879 році, був названий на її честь.
Джерела http://www.scotclans.com/scottish-clans/clan-somerville/somerville-history Memorie of the Somervilles, vol. 1 (1815), pp. 6-8, 37-46. Scott, Walter, ed., The Memorie of the Somervilles by James, 11th Lord Somerville, vol. 1, Ballantyne, Edinburgh (1815) Scott, Walter, ed., The Memorie of the Somervilles by James, 11th Lord Somerville, vol. 2, Ballantyne, Edinburgh (1815) Cassel's Old and New Edinburgh (1880s) James Grant Vol. VI. p. 346