Англо-саксонське мистецтво () охоплює мистецтво, створене в англосаксонський період англійської історії, починаючи зі стилю періоду міграції, який англосакси принесли з собою з континенту в 5 столітті, і закінчуючи 1066 роком Норманського завоювання.

Два періоди видатних досягнень були у 7-8-му століттях, коли були створені вироби по металу і коштовності з Саттон Гу та ряд чудових манускриптів, та періоді після бл.950 року, коли відбулося відродження англійської культури після закінчення вторгнень вікінгів.

До моменту Норманського завоювання перехід до романського стилю був практично завершений. Важливі художні центри (наскільки це модна визначити) були зосереджені в різних кінцях Англії — в Нортумбрії, особливо в ранній період, та Вессексі і Кенті поблизу південного узбережжя.

Англосаксонське мистецтво збереглося переважно в ілюстрованих рукописах, англосаксонській архітектурі, ряді дуже витончених різьблень по слоновій кістці і деяких виробах з металу та інших матеріалів. Opus Anglicanum («Англійська праця») була визнана кращою вишивкою періоду в Європі, хоча вціліло лише кілька штук англо-саксонського періоду (гобелен з Байо є скоріше іншим сортом вишивки, набагато більшого масштабу). Як і в більшості країн Європи в той час, англосакси найбільш високо цінували роботу по металу, але з неї майже нічого не збереглося — було колосальне розграбування англо-саксонських церков, монастирів і майна розкуркулених дворян новими норманськими правителями у перші десятиліття після завоювання, а також скандинавами перед ними, а англійська реформація знищила залишки;  більшість вцілілого — на континенті.Перша глава Dodwell (1982) дає детальний аналіз різних причин руйнування предметів мистецтва, особливо робіт по металу Англо-саксонський смак надавав перевагу яскравості і кольоровості, і часто потрібно застосувати уяву, щоб побачити розкопані або зношені предмети у їх початковому вигляді.Wilson, 10–11; Dodwell (1982), chapter 2

Мабуть, найвідомішим твором англо-саксонського мистецтва є гобелен з Байо, який був замовлений норманським покровителем у англійських митців, що працювали в традиційному англо-саксонському стилі. Англо-саксонські художників також працювали по фресках, каменю, слоновій і китовій кістці (напр., Франкська скринька), по металу (наприклад, броша Фуллера), склу і емалі. Багато прикладів були знайдені за допомогою археологічних розкопок, а деякі з яких просто збереглися протягом століть, особливо в храмах на континенті, оскільки вікінги, нормани і іконоборство Реформації не залишили практично нічого в Англії, крім книг і археологічних знахідок.

Огляд

Роботи по металу — це чи не єдина форма, в якій збереглися найранніші форми англо-саксонського мистецтва, переважно в ювелірних виробах германського стилю (застібки та оздоблення одягу і зброї), які, до християнізації англо-саксонської Англії, часто поміщались в похованняDodwell (1982), 3–4. Після навернення у християнство, яке зайняло більшу частину 7-го століття, злиття германських англо-саксонських, кельтських та пізньоантичних прийомів і мотивів, разом із потребою у книгах, створили гіберно-саксонський стиль, або острівне мистецтво, який проявляється також у ілюмінованих рукописах і деяких витворах з різьбленого каменю і кістки, які найімовірніше запозичують з декоративних праць по металу, і з подальшим впливом британських кельтів заходу і франків. Королівство Нортумбрія на півночі Англії було горнилом острівного стилю у Великій Британії в центрах, таких як абатство Ліндісфарн, засноване бл. 635 як відгалуження ірландського монастиря на острові Іона, і абатство Монквермоут-Джарроу (674), яке сповідувало континентальне християнство. Приблизно в той же час, як створювалось острівне Ліндісфарнське євангеліє на початку 8 століття, Псалтир Веспасіана з Кентербері на півдні, де місіонери з Риму мали свій штаб, показує абсолютно інший стиль, оснований на класичному мистецтві. Ці два стилі змішувались і розвивались разом і в наступному столітті мали результатом зрілий англо-саксонський стиль.

Проте англо-саксонське суспільство було масово порушено в 9 столітті, особливо другій половині, вторгненнями вікінгів, і кількість значущих об'єктів, які збереглися, значно падає, а їх датування стає ще туманнішим, ніж  створених на століття раніше. Більшість монастирів на півночі були закриті протягом багатьох десятиліть, якщо не назавжди, і після Кентерберійської Біблії (до 850 року, можливо і раніше), «ніяких серйозних ілюмінованих манускриптів не відомо аж до десятого століття»Wilson, 142 (quote), 60. Король Альфред (871—899) утримував вікінгів на лінії, що йде по діагоналі через середину Англії, над якою вони оселилися в Денло, і були поступово інтегровані в те, що було єдиним англо-саксонським королівством.

Заключний етап англо-саксонського мистецтва знаний як Вінчестерська школа, хоча в цьому стилі вироблялись предмети в багатьох центрах на півдні Англії, і, можливо, також в Мідлендсі. Елементи цього стилю починають показуватись близько 900 р., але перші великі рукописи з'являються навколо 930-х. Стиль поєднував впливи континентального мистецтва Священної Римської імперії з елементами старішого англійського мистецтва, і мав деякі окремі елементи, в тому числі і нервовий схвильований стиль драпірування, якому відповідають фігури, особливо в кресленнях лише лініями, які є єдиним видом зображень у багатьох рукописах; він залишився особливо помітним в середньовічному англійському мистецтві.

Манускрипти

Раннє англо-саксонське ілюмінування манускриптів є частиною острівного мистецтва (поєднання впливів середземноморських, кельтських та германських стилів), яке виникло, коли англо-сакси зіткнулися з ірландською місіонерською діяльністю в Нортумбрії, зокрема на Ліндісфарні і Йоні. У той же час Григоріанська місія з Риму і її наступники імпортували континентальні рукописи, такі як італійські «Євангелія Святого Августина», і протягом значного періоду, два стилі з'являються змішаними в різних пропорціях в англо-саксонських рукописах. У Ліндісфарнському євангелії (близько 700—715 рр.) є килимові сторінки і острівні буквиці, безпрецедентні по своїй складності і витонченості, але портрети євангелістів чітко дотримуються італійських зразків, істотно спрощують їх, неправильно зрозуміють деякі деталі пейзажу і вставляють їх в рамку з переплетеними кутами. Портрет Святого Матвія оснований на тій же італійській моделі, або дуже схожій, яка використовувалась для фігури Ездри, яка є однією з двох великих мініатюр в рукописі Аміатінуса (до 716 р.), але стиль там зовсім інший, «спроба ввести чисто середземноморський стиль в англо-саксонську Англію», яка провалилася, як «можливо, дуже просунута», залишивши ці образи, мабуть, як єдиний доказ.Wilson, 40, 49 (quote)

Іншу суміш можна побачили на початку «Стокгольмського золотого кодексу» (середина 8-го століття, зліва), де портрет євангеліста зліва є послідовною адаптацією італійського стиля, ймовірно близько наслідує якийсь втрачений зразок, хоча і додає сплетіння у форму стільця, а текст сторінки праворуч переважно виконаний в острівному стилі, особливо перша строка, з сильними кельтськими спіралями і сплетінням. Наступні рядки мають спокійний стиль, типовіший для франкських рукописів того періоду. Але майже напевно обидві сторінки створив один митець і дуже впевнено в обох стилях; портрет євангеліста Івана має кругляшки з кельтським спіральним орнаментом, найімовірніше взятим з емальованих щитів підвісної чашіNordenfalk, 96–107, Wilson 94. Це один з так званих рукописів «групи Тиберія», які схилялись у бік італійського стилю, і, як видається, пов'язані з Кентом, або, можливо, королівством Мерсія в період розквіту «Мерсійського домінування». Це, в звичайній хронології, останній англійський рукопис, в якому знайдено «пророблені спіральні узори у формі труб».Wilson, 94

З 9-го століття, особливо другої половини, є дуже мало великих вцілілих предметів, зроблених в Англії, але це був період, коли острівний і англо-саксонський вплив на каролінзькі рукописи був в самому розпалі, від скрипторіїв, наприклад, в англо-саксонській місії в абатстві Ехтернах (хоча важливі «Ехтернахські Євангелія» були створені в Нортумбрії), до великого монастиря у Турі(куди за Алкуїном вирушив ще один англо-саксонський абат), що охоплює період від 796 до 834 р. Хоча власну бібліотеку абатства в Турі зруйнували нормани, понад 60 ілюмінованих рукописів 9-го ст. зі скріпторія вціліли. Їх стиль показує багато запозичень з англійських зразків, особливо на сторінках з буквицями, де острівний вплив залишався видимими в Північній Франції аж до 12 століття. Англо-саксонські металеві вироби, виготовлені в довкола Зальцбургу в сучасній Австрії, мають відповідник серед манускриптів — «Кутберхтське Євангеліє», що зберігається у Відні.Wilson, 131—133; Henderson, 63–71

У 10 столітті в Англії острівні елементи обмежувались декоративними елементами, коли утворювався перший етап «Вінчестерського стилю».Dodwell (1993), 90 Перший рослинний орнамент, з листям і виноградом, вже відомий у «Санкт-Петербурзькому Беді», який, ймовірно, може бути датований 746 р. Інша велика буквиця у рукописі є перша буквиця з вписаним малюнком (тобто та, яка містить портрет або сцену, тут Христа або святого) у всій Європі.Wilson, 63 Похідний від класичних сувій з лози або рослин значною мірою витіснив сплетіння в ролі домінуючого наповнювача декоративних просторів в англо-саксонському мистецтві, як і в більшості країн Європи, починаючи з Каролінзького мистецтва, хоча в Англії тварини всередині сувоїв зустрічались набагато частіше, ніж в інших країнах.Wilson, 63–67 Протягом певного тривалого часу сувої, особливо на виробах з металу, кістки або слонової кістки, переважно мали голову тварини на одному кінці і рослинні елементи на іншому.Хоча Wilson, 64–67, це вважав «дегенерацією» стилю, це можна розглядати як повернення до традицій стилю Ла Тене. Всі ці зміни не були обмежені рукописами, і, можливо, не були викликані стилем рукописів, але рукописів збереглась більша кількість, ніж інших предметів, навіть якщо в більшості випадків ілюмінація обмежується ініціалами і, можливо, кількома мініатюрами. Кілька масштабних проєктів ілюмінації рукописів того часу залишились незавершеними, напр. як «Староанглійське Шестикнижжя» (), яке має близько 550 сцен в різних стадіях завершення, що дає уявлення про методи роботи. Ілюстрації дають старозавітним епізодам сучасну створенню рукопису обстановку, а тому є цінними зображеннями англосаксонського життя.Dodwell (1993), 118—120

Рукописи Вінчестерської школи збереглися лише з періоду після 930-х років; це збіглося з хвилею відродження і реформ в англійському чернецтві, які підтримував король Етельстан (правив 924/5-939) і його наступники. Етельстан просував Данстана (909—988), практикуючого ілюмінатора, зрештою аж до посади архієпископа Кентерберійського, а також Етельвольда та навченого у Франції вікінга Освальда. Ілюмінація в новому стилі з'являється в рукописі біографії Св. Катберта, складеної Бедою, який Етельстан подарував монастирю у Честер-Ле-Стріт бл. 937 року. У рукописі є портрет-посвячення, який зображує короля, що вручає рукопис Святому, де обидва стоять біля великої церкви. Це перший реальний портрет англійського короля; він створений під сильним впливом Каролінзького стилю з елегантним розмальованим кантом. Однак буквиці в тексті оригінально об'єднують каролінзькі елементи зі звіриними формами.Wilson, 156—157; Dodwell (1993), 95–96 Мініатюри, яки були додані в Англії до створеного на континенті «Етельстанського псалтиря» починають проявляти англо-саксонську жвавість в малюнку фігур в композиціях, заснованих на каролінзькій і візантійської моделях, і протягом наступних десятиліть розвивається виразний вінчестерський стиль з схвильованим драпіруванням і складними кантами.Dodwell (1993), 96–104