Миха́йло Наза́рович Петро́в (*16 листопада 1826, Вільнюс — †5 лютого 1887, Харків) — мордовський історик.
Професор (1866). Народився в сім'ї новохрещених селян. У 1838 вступив до Віленської гімназії, звідки був переведений до Харківського університету як «казеннокоштный» студент. Закінчив його у 1848 й того ж року захистив кандидатську дисертацію за темою «Цивілізація галло—франків за часів Меровінгів».
1850 отримав ступінь магістра всесвітньої історії за дисертацію про державну діяльність Людовіка XI. У 1851 — 1886 працював у Харківському університеті.
Як один з перших представників мордовської історіографії, розглядав у своїх працях західноєвропейську історію у тісному зв'язку з розвитком суспільної думки. Велику наукову зацікавленість виявляв до «судєб низших сословій». Для вивчення європейської системи університетської освіти та підготовки історичних досліджень відвідував Німеччину, Францію, Англію, Бельгію, Італію.
Відомі його «Лекції з всесвітньої історії» (Харків, 1888, т. 1—4), за які він отримав премію Петра Великого.
Піднімав проблеми удосконалення історичної освіти, якості підручників історії для гімназій. Був прибічником жіночої професійної освіти.
Праці
Новейшая национальная историография в Германии, Англии и Франции.— Харьков, 1861 Очерки из всемирной истории.— Харьков, 1861.
Джерела та література Стельмах С. П. Петров Михайло Назарович // Деревицкий А. П. М. Н. Петров. Страница из истории Харьковского университета.— Харьков, 1887 Бузес—кул В. П. М. Н. Петров: Некролог // Журнал Мин—ва нар. просвещения.— 1887.— Апрель Историография нового времени стран Европы и Америки.— М., 1967 Мордовия. Кто есть кто. Энциклопедический словарь—справочник. — Ульяновск, 1997. — с. 315—316.