Місто спочатку планувалося як третяВсеобщая история архитектуры: Архитектура России, Украины и Белоруссии XIV-первая половина XIX вв. Академия архитектуры СССР, Мосцоw, Институт истории и теории архитектуры (Академия архитектуры СССР), Научно-исследовательский институт теории, истории и перспективных проблем советской архитектуры, Центральный научно-исследовательский институт теории и истории архитектуры, Совиет Унион. Государственный комитет по гражданскому строительству и архитектуре Изд-во Академии архитектуры СССР, 1968Петербург и другие новые российские города XVIII-первой половины XIX веков М., «Стройиздат», 1995 (ISBN 5-274-01504-2)Україна: Райони Данило Ілліч Богорад «Думка», 1969 356 с.Charles Wynn. Workers, Strikes, and Pogroms: The Donbass-Dnepr Bend in Late Imperial Russia, 1870—1905 столиця Російської імперії (після Москви і Санкт-Петербурга) та як центр Новоросії. Один із найбільших промислових центрів Радянської України, Дніпро було одним із ключових центрів ядерної, оборонної та космічної промисловості Радянського Союзу. Через свою військову промисловість місто було закритим до початку 1990-х років.
З найдавніших часів до Київської Русі Місце, у якому розташовується сучасне місто Дніпро, з давнини було сприятливим для проживання — за винятком тих тисячоліть палеоліту, коли тут проходив кордон льодовикового щита.
На території міста і найближчих околиць виявлені сезонні мисливські стоянки людини епохи кам'яного віку (40—16 тис. років до н. е.) — мезолітичних мисливців. Так, в Осокорівській балці Дніпропетровської області в мезолітичному поселенні знайдені раковини із Середземного і Червоного морів. На території області знайдено ще дві унікальних мезолітичних пам'ятки. У 1952 році біля села Волоське (18 км вниз по течії Дніпра) знайдено традиційні первісні поховання людей. Поховання були розташовані по колу, у центрі - кістяк без голови. Деякі скелети носили елементи воєнних ушкоджень (знайдені наконечники стріл, застряглі в кістках). Найцікавіший висновок антропологів: поховання на річці належать до негроїдної раси. Яка драма розігралася тут 10 тис. років тому? Другий могильник був знайдений біля села Військове нижче по Дніпру. Скелети цього поховання - у позі ембріона. В кістках також виявлені наконечники стріл, але поховання належить європеоїдам. При цьому як у першому, так і в другому випадку відсутні поховання жінок і дітей.
У неоліті (м тис. до н. е.) відомі поселення на території сучасної Ігрені (район р. Дніпра на лівому березі річки Самара). За оцінками деяких дослідників, саме в Придніпровських степах виник кочівницько-скотарський спосіб ведення господарства (представники Середньостогівської культури епохи енеоліту вважаються предками всіх індоєвропейських народів — поселення на Деміївці та Ігрені). Звідси, як вважається, почалося заселення індоєвропейцями азійських степів та Центральної Європи (курганна гіпотеза).
У бронзовий вік (III—II тис. до н. е.) Надпоріжжя — один з ареалів племен ямної культури, представниками якої були проіндоєвропейські племена скотарів. Ареал їх розселення — від Уралу до Молдови. Степи України саме при ямниках вкриваються численними курганами — пов'язаний із сонцем місцевий культ (подібний до єгипетського та месопотамського, що призвели відповідно до будівництва у цих регіонах пірамід та зиккуратів) також з'являється в цей час. Пізніше ці землі були своїми також для племен катакомбної та зрубної культур.
Перші народи Північного Причорномор'я, про котрі залишилися найдавніші письмові згадки давньогрецьких і ассирійських авторів — кочівники: кімерійці, скіфи, сармати (II тис. до н. е. — початок I тис. н. е.). Вже з тих незапам'ятних часів існував зв'язок по Дніпру і Чорному морю з Східним Середземномор'ям.
У III—IV століттях в 40 км на південь від Дніпра (у с. Башмачка) знаходився один із центрів Готської імперії, а можливо, і її столиця (Данпарстад). Існували поселення і в межах міста.
У часи Великого переселення народів через край пройшли войовничі орди гунів (IV століття), аварів, булгарів (VII століття), угорців (IX століття)…
Приблизно в IX столітті (870 р.) на нинішньому Монастирському (Комсомольському) острові (нині — у центрі міста) візантійські ченці засновують монастир. Місце було обрано не випадково: вперше острів згадується в Житії св. Феодосія, як найпівнічніший пункт, куди дійшов у своїй місії Християнського вчення один з учнів Христа — Андрій Первозванний. Надалі стіни монастиря не раз бачили як пропливають Дніпром дружини київських князів дорогою у Таврію або Константинополь. Вони часто зупинялися тут на ночівлю.
Ймовірно, монастир був зруйнований під час монгольської навали в 1240 році. Але за часів козаччини почав відновлюватися. У гирлі Самари в XI—XIII століттях знаходилося торгівельно-ремісниче місто, яке також загинуло у 1240 році під час навали монголо-татар. (За іншими версіями, тут з IX століття розташовувався племінний центр уличів — місто Пересічень, мешканці якого після XIII століття ймовірно перебралися на інший бік Самари, де заснували торгове містечко Самар).
Запорізька Січ
Після монгольської навали край спустів, осіле населення відійшло далеко на північний захід - аж до Києва та Лубен. В степах, які отримали назву «Дикого поля», кочували ногайські орди, підвладні кримському ханові. В 1-й половині XV століття литвини витіснили кочівників з правобережжя Дніпра, межа між Великим Князівством Литовським і Кримським ханством (виникло у 1443 р.) пройшла по Дніпру від гирла і далі на схід — по Самарі — тобто по території сучасного Дніпра.
У XVI столітті почалося поступове заселення й відродження краю, особливо після становлення Запорозького козацтва і організації нижче по Дніпру Січей, що були перепоною на шляху татарських загонів на північ. Так, вже з 1500 або 1550—1564 років відомо поселення Самарь (Старий Самар) на території нинішнього сел. Шевченка в пониззі Самари — археологічні знахідки підтверджують існування тут великого торгово-ремісничого прикордонного поселення. З 1596 року (за даними єпископа Феодосія Макаревського) відомо поселення біля переправи через Дніпро — Кам'янка (нині у складі міста).
У 1635 році польська влада для контролю за переміщеннями неспокійних козаків поблизу першого Дніпровського порогу спорудила фортецю Кодак за проєктом Гійома де Боплана і розмістила там гарнізон з найманців і реєстрових козаків Війська Запорозького. Навколо фортеці з часом утворилася слобода. Зараз це село Старі Кодаки на південній околиці міста з залишками земляних валів (фортеця була знищена на вимогу турків після провалу військової кампанії Петра I 1711 р.). Вище Дніпром приблизно у 1650 р. утворилося поселення Нові Кодаки (згодом укріплене), яке півтора століття відігравало роль місцевого регіонального центру Кодацької паланки Запоріжжя.
Після 1667 року Лівобережна Україна (складалася з Гетьманщини і земель Війська Запорозького Низового південніше р. Оріль) — на правах автономії у складі Московського царства. У 1688 році московською владою біля містечка Самар побудована Богородицька фортеця і містечко Новобогородицьк при ній — перша російська «колонія» на «низових» землях. Місцеве козацьке населення змушене було розійтися по сусідніх селах і слободах.
Після провалу військової кампанії 1711 р. Петра I за умовами Прутського договору з турками землі Запоріжжя знову потрапили під контроль васалів Османської імперії — татар, а російські фортеці, у тому числі Богородицька і Кодак, були зруйновані. Незабаром землями Запоріжжя татари поступилися Речі Посполитій, і в районі фортеці відродилося поселення(нині — Старий Кодак).
У 1734 р. Росія почала готуватися до нової війни з Османською імперією: була відбудована Богородицька фортеця та відновлено Усть-Самарський ретраншемент (у районі нинішнього селища Рибальське, проіснував до 1786 р.).
Після війни з Османською імперією 1735—1739 років Росія знову отримала контроль над краєм. Проте межа з Кримським ханством проходила всього лише за 100 км південніше, що заважало освоєнню краю. Але після війни виникають поселення по Дніпру вище Кодака — Романкове, Тритузне (1740), Мануйлівка (1744), Кам'янське (1750), Діївка (1755), Сухачівка (1770). Біля Кодака з'явилося селище лоцманів — Лоцманська Кам'янка (відоме з 1750 року), хутір Чаплі (з 1760-х), Одинківка (1776).
Наразі ці села входять до складу Дніпра та Кам'янського, частково одноповерхова забудова знесена для будівництва багатоповерхових житлових масивів (Нові Кайдаки, Діївка, Кам'янка, Мандриківка, Лоцманська Кам'янка), на місці колишньої козацької слободи Половиці (1743—1795) знаходиться історичний центр Дніпра.
За переказами, вздовж Дніпра у ті часи тут існувала ціла система підземних ходів, які дозволяли приховано пересуватися і взагалі переховуватися під час ворожої навали. Зараз наявність легендарних ходів доведено на практиці. Один хід прямував до Дніпра, де серед скель був влаштований грот, звідки можна було непомітно переправитися на Монастирський острів. Ці виходи не раз спостерігали в XIX столітті. Другий хід вів через балку до дерев'яного палацу губернатора та архієрейського дому, розташованим на єдиній вибудуваній за Потьомкіна вулиці. А третій тягнувся паралельно Потьомкінському Палацові. Збудувати підземний лабіринт на той час було цілком реально, адже на будівництво міста було надіслано 12 полківПодземные ходы существуют! («Днепр вечерний», 2009, 10 января, c.19).
У 1764 р. автономія Лівобережної України була остаточно скасована, також скасовано гетьманське правління. У результаті чергової війни з турками Російська імперія закріпилася у гирлі Дніпра — Південного Бугу та Криму (остаточно Крим був приєднаний до Росії у 1783 р.), після чого необхідність у запорізькому козацтві, як збройному прикордонному формуванні, у Катерини II відпала.
У 1775 р. Запорозьке Військо було ліквідовано, його землі передані до складу Новоросійської губернії (центр м. Кременчук), а з самої губернії виділена Азовська губернія. Тимчасово (1776—1778 року) резиденцією губернатора, до будівництва губернського міста, служила Білевська фортеця (нині місто Красноград у Харківській області). Самі ж козаки були переселені пізніше на нові кордони на Дністер (а після 1793 р. — на Кубань), а деякі частково перейшли на турецький бік у гирлі Дунаю.
Російська Імперія
Будівництво Катеринослава Для управління нещодавно приєднаними до Росії землями був потрібен адміністративний центр. 18 червня 1775 року на генеральній мапі Азовської губернії було означено місце розташування губернського центру, а 14 жовтня складено план запроектованого губернського міста на р. Кільчені при впадінні у Самару. Для заснування Катеринослава попервах була обрана місцевість «при впадінні річки Кільчені в Самару, у 3 верстах від історичного Старо-Самарського ретраншимента або Богородицької фортеці»Макаревський «Материалы для историко-статистического описання Екатеринославской Епархии», стор. 313.
У «Деле о г. Екатеринославе за 1776 р.» мається рапорт губернатора В. О. Черткова — Григорію Потьомкіну від 23 квітня 1776 р. і при ньому кошториси і плани будівництва міста та прилеглих укріплень. У тому ж 1776 р. розпочалося будівництво міста.
Нове місто було засноване у 1776 році і назване Катеринославом на честь імператриці Катерини II. Є ще одна версія — у ті часи не прийнято було називати міста на честь живих осіб, тому, щоб догодити правительці, місто було названо на честь святої великомучениці Катерини ОлександрійськоїМаксим Кавун. Сколько имен у Днепропетровска? . ЧАО «Сегодня Мультимедиа» (2006)..
На початку червня 1778 року губернатор В. О. Чертков перебрався в нове місто з усіма відділеннями Азовської губернської канцелярії.
У 1782 р. м. Катеринослав налічувало 2194 душі населення, мав чотири церкви — російську, грецьку, католицьку і вірменську, мав два училища для дітей дворян і різночинців. Для залучення у місто торгових людей запровадили чотири ярмарки. Окрім цього, по неділях дозволено було улаштовувати торги, на які приїздили не тільки мешканці довколишніх містечок, але й продавці з Кримського півострова.